Йова 24 глава

Книга Йова
Переклад Куліша та Пулюя → Слово Жизни

Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті днї його?

Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої;

Граблять осла в сиротини, у вдовицї беруть в заклад корову єдину;

Вбогих спихають з путя, пригноблені всї мусять ховатись.

Се, — як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дїтей їх;

Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених;

Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, нї вкритись на студенї;

Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями.

Рвуть вони од грудей сироту, вбогих закладами граблять.

Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних — годуватись (збіраним) колоссєм;

Між мурами бють (нещасні) олїй про них, топчуть (грозди) в точилї, та й смагу терплять.

У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить.

Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його.

Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм.

Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, — та й вид собі закриває.

В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати.

Бо густа тьма — се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи.

Такий є легкий собі — хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних!

Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня — грішників.

Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник!

Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра.

Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого.

А Бог подає йому безпеку, — він же ж на те й вповає — та очі його (Бога) видять таких поступки.

Піднялись вони високо, — та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються.

А коли се не так, то хто мою льжу докаже, й в нїщо оберне мову мою?

« 23 глава 25 глава »