2 Коринфянам 4 глава

Второе послание к Коринфянам святого апостола Павла
Перевод Десницкого → Сучасний переклад

Так что мы не унываем: нам по милости Божьей дано столь великое служение.

Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай.

Нет у нас ничего такого, что пришлось бы со стыдом скрывать, мы не прибегаем к хитрости и не извращаем Слова Божьего — мы открываем истину, мы перед Богом позволяем совести всякого человека судить о нас.

Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом.

Если же наше Евангелие для кого-то по-прежнему скрыто под покрывалом, это покрывало — только для тех, кто погибает.

І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі.

Разум неверных ослепил тот, кого в этом мире принимают за бога, чтобы не просветил их свет славного Христова Евангелия, а Христос — это образа Бога.

Сатана — «бог» [6] цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про Славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога.

Ведь мы проповедуем не самих себя, а Господа Иисуса Христа. Сами мы, благодаря Иисусу — ваши рабы.

Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.

Бог некогда сказал: «из тьмы воссияет свет», — и теперь Он просветил наши сердца светом познания Божьей славы, явленной в Иисусе Христе.

Бог сказав: «Із темряви засяє світло».[7] Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа.

Вот какое сокровище хранится в наших телах, словно в глиняных сосудах; эта величайшая сила — от Бога, а не от нас самих.

Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам.

Отовсюду нас теснят, но мы не сломлены; мы в нужде, но не в отчаянии;

У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач.

нас гонят, но мы не одиноки, унижают — но мы не погибли.

Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо.

Постоянно, где бы мы ни были, в нашем теле умирает Иисус, чтобы и жизнь Иисуса проявилась в нашем теле.

Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося.

Мы живы, но нас постоянно предают на смерть ради Иисуса, но так и жизнь Иисуса проявится в смертном нашем теле.

Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах.

Так что смерть действует в нас, а жизнь — в вас.

Отже, смерть порядкує в нас, а життя — у вас.

У нас один и тот же дух веры, как и написано: «я веровал, и потому говорил» — и мы веруем, и потому говорим.

Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні: «Я повірив, і тому говорив». Отже, ми теж віримо, і тому говоримо.

Мы знаем: Кто воскресил Господа Иисуса, и нас вместе с вами воскресит с Иисусом и поставит пред Собой.

Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним.

Всё это происходит ради вас, чтобы всё больше людей принимали благодать и множили благодарность во славу Божью.

Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і Славу Богу.

Так что мы не унываем: если человеческое наше естество подвержено распаду, то внутренняя сущность обновляется изо дня в день.

Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося.

Нынешние наши малые скорби лишь увеличивают для нас вечную славу,

Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну Славу, яка безмежно перевершує ці страждання.

и наши взоры устремлены не к заметному, а к незримому: заметное временно, незримое вечно.

Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.

« 3 глава 5 глава »