2 Коринфянам 4 глава

2-е Коринфянам
Слово Жизни → Сучасний переклад

Это служение дано нам Божьей милостью, и мы не разочаровываемся в нем.

Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай.

Мы отвергаем постыдные дела, которые совершаются втайне, не лжем и не искажаем Божье слово. Мы проповедуем истину, и пусть каждый человек судит нас в своей совести перед Богом.

Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом.

Если для кого-то наше Евангелие и закрыто, то только для тех, кто идет к погибели,

І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі.

для неверующих, у которых бог этого мира ослепил умы, чтобы они не увидели света Евангелия и славы Христа, который есть образ Бога.

Сатана — «бог» [6] цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про Славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога.

Ведь мы проповедуем не самих себя, а Христа Иисуса как Господа, мы же ваши рабы ради Иисуса.

Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.

Бог сказал: "Из тьмы пусть воссияет свет!" И сам Он есть тот свет, который светит в наших сердцах. Он дает нам знание Божьей славы в лице Иисуса Христа.

Бог сказав: «Із темряви засяє світло».[7] Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа.

Но это драгоценное сокровище мы носим в глиняных сосудах и показываем, что эта выдающаяся сила исходит не от нас, а от Бога.

Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам.

На нас давят со всех сторон, но мы не сломлены; мы в смущении, но не в отчаянии;

У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач.

нас преследуют, но мы не покинуты; мы сильно побиты, но не убиты.

Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо.

В нашем теле мы всегда носим смерть Иисуса, чтобы в нас была явлена и Его жизнь.

Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося.

Пока мы живы, нас все время предают смерти за Иисуса; мы стоим перед лицом смерти, чтобы и жизнь Иисуса была явлена в наших смертных телах.

Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах.

Смерть совершает свою работу в нас ради того, чтобы в вас совершила свою работу жизнь!

Отже, смерть порядкує в нас, а життя — у вас.

А поскольку мы обладаем тем же духом веры — как написано: "Я поверил, поэтому я говорил", — мы тоже верим и поэтому говорим.

Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні: «Я повірив, і тому говорив». Отже, ми теж віримо, і тому говоримо.

Мы знаем, что тот, кто воскресил Господа Иисуса, воскресит с Иисусом и нас, и поставит перед собой рядом с вами.

Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним.

Все это к вашему благу, чтобы благодать, достигающая все большего и большего числа людей, делала все сильнее благодарность, возносимую во славу Бога.

Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і Славу Богу.

Поэтому мы не падаем духом. Если даже мы разрушаемся физически, то внутренне мы изо дня в день обновляемся.

Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося.

Наши временные страдания принесут нам грядущую вечную славу.

Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну Славу, яка безмежно перевершує ці страждання.

Мы смотрим не на видимое, а на невидимое, потому что видимое временно, а невидимое вечно.

Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.

« 3 глава 5 глава »