Екклесиаста 2 глава

Книга Екклезиаста
Библейской Лиги ERV → Переклад Огієнка

Я сказал себе: «Попытаюсь веселиться, попытаюсь насладиться всем, чем могу», но увидел, что и это бесполезно.

Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та.

Смеяться всё время глупо, от развлечения нет никакого толка.

На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“

И в то время как мой разум руководствовался мудростью, я решил подбодрить тело своё вином. Я решил испытать эту глупость, потому что хотел счастливым стать. Я желал понять, что полезного должны сделать люди за время своей недолгой жизни. Приносит ли счастье тяжёлая работа?

Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя.

И тогда я начал совершать великие дела: я построил дома, посадил виноградники.

Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники,

Я сажал сады и разбивал парки, и посадил в них все виды фруктовых деревьев.

запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих.

Я сделал водоёмы, чтобы поливать мои растущие деревья.

Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали.

Я купил рабов и рабынь, в моём владении также были и рабы, рождённые в моём доме, у меня были стада коров и отары овец, и было у меня всего намного больше, чем у кого-либо в Иерусалиме до меня.

Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́!

Я собрал серебро и золото, я забрал богатства у царей и областей, у меня были певцы и певицы, и всё что пожелаешь, включая многочисленных жён.

Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць.

Я стал очень знаменитым и превзошёл в величии всех, кто жил в Иерусалиме до меня. И мудрость моя была рядом со мной, чтобы помочь мне.

І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені.

Всё, что видели и желали глаза мои, я получал. Мой разум был доволен тем, что я делал, и счастье это было наградой за весь мой тяжкий труд.

І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!

Но потом я взглянул на всё, что я сделал, подумал обо всей тяжёлой работе, проделанной мной, и решил я, что это всё было потерей времени, попыткой поймать ветер. Никакой нет пользы от всего того, что мы делаем в этой жизни.

Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного!

Затем я решил подумать о мудрости, глупости и безумстве. Я думал о правителе, который станет следующим царём, но каждый последующий царь лишь повторяет дела своего предшественника.

І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!

Я понял, что мудрость лучше глупости, как и свет лучше темноты.

І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою:

Мудрый пользуется разумом как глазами, чтобы видеть, куда он идёт, а глупый словно человек, идущий в темноте. Но и у глупого, и у мудрого конец одинаков — они оба умирают.

у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься!

И я про себя подумал: «Что случается с глупым, произойдёт и со мной! Так зачем же я так стремился к мудрости?» И я ответил сам себе: «Быть таким мудрым тоже бесполезно».

І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце.

Нет различия между мудрым и глупым: оба умрут, и люди не будут помнить вечно ни мудрого, ни глупого. Люди забудут всё, что те сделали. Есть ли счастье в жизни?

Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний.

И всё это меня заставило возненавидеть жизнь и опечалиться при мысли, что в жизни всё так же бесполезно, как пытаться поймать ветер.

І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру!

И свой тяжёлый труд я начал ненавидеть, потому что я не смогу ничего с собою забрать, и всё достанется тем, кто будет после меня.

І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені,

Кто-то другой будет владеть всем, что я создал трудом и умением своим, и я не знаю, мудрым будет он или глупцом. И это всё бессмысленно.

а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також.

И опечалился я из-за всего, что сделал.

І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем.

Человек может много трудиться, прилагая всю мудрость, знания и мастерство, но он умрёт, и другие получат то, над чем он трудился. Они не трудились, но получат всё. Это тоже бессмысленно и очень несправедливо.

Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике!

Что же имеет человек в результате своего труда и страданий на земле?

Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона?

Вся жизнь его состоит из боли, разочарований и непосильного труда. И даже ночью его разум не знает отдыха. Но и это бессмысленно!

Бо всі дні її — муки, а смуток — робо́та її, і навіть вночі її серце споко́ю не знає, — теж марно́та й оце!

И вот что я понял: лучшее, что может человек, — это есть, пить и наслаждаться работой, которую он должен делать. Я также понял, что всё это приходит от Бога.

Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!

Есть ли человек, который ест и радуется жизни без Бога? Нет такого.

Бо хто буде їсти, і хто спожива́ти спроможе без Нього?

Если человек творит добро и угождает Богу, то Бог даёт ему мудрость, знания и радость. Но кто грешит, того Бог заставляет собирать и копить, чтобы отдать тому, кто угождает Богу. Но и это всё так же бессмысленно, как пытаться поймать ветер.

Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра, дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, — щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем. Марно́та і це все та ло́влення вітру!

« 1 глава 3 глава »