Малахії 1 глава

Книга пророка Малахії
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Пророче слово Господнє до Ізраїля через Малахію.

Про҇ро́чество словесѐ гд҇нѧ на ї҆и҃лѧ рѹко́ю а҆́гг҃ла є҆гѡ̀: положи́те ѹ҆̀бо на сердца́хъ ва́шихъ.

Я полюбив вас, говорить Господь. Ви питаєте: У чому показалась любов твоя до нас? — Хиба ж Езав не брат Яковів? говорить Господь? а однакже я полюбив Якова,

Возлюби́хъ вы̀, гл҃етъ гд҇ь. И҆ рѣ́сте: ѡ҆ че́мъ возлюби́лъ є҆сѝ ны̀; Не бра́тъ ли бѣ̀ и҆са́ѵъ ї҆а́кѡвѹ; гл҃етъ гд҇ь: и҆ возлюби́хъ ї҆а́кѡва, и҆са́ѵа же возненави́дѣхъ,

А Езава я зненавидїв, так що гори його поробив безлюддєм, а наслїддє його — пробутком шакалів.

и҆ ѹ҆чини́хъ предѣ́лы є҆гѡ̀ во и҆зчезнове́нїе и҆ достоѧ́нїе є҆гѡ̀ въ ны҄рища пѹсты҄нна.

Коли б Едом сказав: Хоч ми розбурені, та ми повідновлюємо розбурене, то Господь Саваот каже на те: Вони побудують, а я порозвалюю, так що їм приложать прізвище: Країна безбожностї, — нарід, що на його Господь прогнївився по віки.

Занѐ а҆́ще рече́тъ: ї҆дѹме́а разори́сѧ, и҆ ѡ҆брати́мсѧ и҆ возсози́ждемъ ѡ҆пѹстѣ҄вшаѧ є҆ѧ̀: си́це гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель: ті́и сози́ждѹтъ, и҆ а҆́зъ разорю̀, и҆ нарекѹ́тсѧ и҆̀мъ предѣ́лѣ беззако́нїѧ, и҆ лю́дїе, на нѧ́же ѡ҆полчи́сѧ гд҇ь до вѣ́ка.

Своїми очима ви се побачите та й скажете: Звеличив себе Господь над Ізрайлевим займищем!

И҆ ѻ҆чеса̀ ва҄ша ѹ҆ви́дѧтъ, и҆ вы̀ рече́те: возвели́чисѧ гд҇ь превы́ше предѣ҄лъ ї҆и҃левыхъ.

Син шанує батька, а раб — пана свого; коли ж я батько, так де ж та почесть, що менї подобає? й коли я пан, де ж те поважаннє для мене? говорить Господь Саваот до вас, сьвященники, що зневажаєте ймя моє? Ви питаєте: Чим же ми зневажаємо ймя твоє?

Сы́нъ сла́витъ ѻ҆тца̀, и҆ ра́бъ господи́на своегѡ̀ ѹ҆бои́тсѧ: и҆ а҆́ще ѻ҆ц҃ъ є҆́смь а҆́зъ, то̀ гдѣ̀ сла́ва моѧ̀; и҆ а҆́ще гд҇ь є҆́смь а҆́зъ, то̀ гдѣ̀ є҆́сть стра́хъ мо́й; гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель. Вы̀ свѧще́нницы презира́ющїи и҆́мѧ моѐ. И҆ рѣ́сте: ѡ҆ чесо́мъ презрѣ́хомъ и҆́мѧ твоѐ;

Ось, ви приносите нечистий хлїб на мій жертівник, та ще й питаєте: Як ми зневажаємо тебе? От тим, що говорите: Трапезу Господню нїщо поважати.

Приносѧ́ще ко ѻ҆лтаре́ви моемѹ̀ хлѣ́бы сквє́рны. И҆ рѣ́сте: ѡ҆ чесо́мъ ѡ҆скверни́хомъ ѧ҆̀; Внегда̀ глаго́лати ва́мъ: трапе́за гд҇нѧ ѡ҆скверне́на є҆́сть: и҆ возложє́ннаѧ бра҄шна ѹ҆ничижи́ли є҆стѐ.

І як ви приносите на жертву слїпе, чи те в вас не погане? або як приносите кульгаве чи хворе, чи ж і се не погане? Ось, принеси се твойму князеві, чи буде воно йому приємне, чи прийме він тебе ласкаво? говорить Господь Саваот.

Занѐ а҆́ще приведетѐ слѣ́по на же́ртвѹ, не ѕло́ ли; и҆ а҆́ще приведетѐ хро́мо и҆лѝ недѹ́жно, то̀ не ѕло́ ли; приведѝ є҆̀ кнѧ́зю твоемѹ̀, є҆да̀ прїи́метъ є҆̀; є҆да̀ прїи́метъ лицѐ твоѐ; гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель.

Оце ж благайте Бога, щоб вас помилував; бо коли таке буде виходити з рук ваших, так чи ж може він вас ласкаво приймати? говорить Господь сил небесних.

И҆ нн҃ѣ ѹ҆ми́лостивите лицѐ бг҃а ва́шегѡ и҆ помоли́тесѧ є҆мѹ̀, (да поми́лѹетъ вы̀). Въ рѹка́хъ ва́шихъ бы́ша сїѧ҄, а҆́ще прїимѹ̀ ѿ ва́съ ли́ца ва҄ша; гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель.

Лучше зачини которий храмові двері, щоб на мойму жертівнику не палити марно огню. Нема в мене ласкавостї до вас, говорить Господь сил небесних, і не вгодні менї приноси з ваших рук.

Занѐ и҆ въ ва́съ затворѧ́тсѧ двє́ри, и҆ не возгнѣтитѐ ѻ҆гнѧ̀ ѻ҆лтаре́ви моемѹ̀ тѹ́не: нѣ́сть во́лѧ моѧ̀ въ ва́съ, гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель, и҆ же́ртвы не прїимѹ̀ ѿ рѹ́къ ва́шихъ.

Від ісходу бо та й до заходу сонця буде ймя моє величатись проміж народами, й всюди приносити муть іменї мойму кадило й жертву чисту; велике буде ймя моє проміж народами, говорить Господь Саваот.

Занѐ ѿ востѡ́къ со́лнца и҆ до за҄падъ и҆́мѧ моѐ просла́висѧ во ѩ҆зы́цѣхъ, и҆ на всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ ѳѷмїа́мъ прино́ситсѧ и҆́мени моемѹ̀ и҆ же́ртва чи́ста: занѐ ве́лїе и҆́мѧ моѐ во ѩ҆зы́цѣхъ, гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель.

Ви ж його зневажаєте, мовляючи: Столові Господньому не належиться пошана, й те, що нам із неї впадає, невартне.

Вы́ же сквернитѐ є҆̀ глаго́люще: трапе́за гд҇нѧ ѡ҆скверне́на є҆́сть, и҆ возлага́ємаѧ бра҄шна є҆гѡ̀ ѹ҆ничтожє́на бы́ша.

До того ще й мовляєте: Скілько ж то працї! та й маловажите все, говорить Господь сил, і приносите крадене й кульгаве й недуже, а такі самі й хлїбові дари ваші. Чи менї ж та приймати таке залюбки з рук ваших? говорить Господь.

И҆ рѣ́сте: сїѧ҄ ѿ ѕлострада́нїѧ сѹ́ть. И҆ ѿдѹ́нѹхъ ѧ҆̀, гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель. И҆ внесо́сте хищє́нїѧ и҆ хрѡ́маѧ и҆ недѹ҄жнаѧ, и҆ приведетѐ ѧ҆̀ на же́ртвѹ, є҆да̀ прїимѹ̀ и҆́хъ ѿ рѹ́къ ва́шихъ; гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель.

Нї, проклят зрадливий, що, мавши в чередї своїй здорового самця й обрікши себе обітом, приносить Господеві миршаве; я бо царь великий, говорить Господь сил небесних, а моє імя страшне проміж народами.

И҆ про́клѧтъ, и҆́же бѣ̀ си́ленъ, и҆ бѣ̀ є҆мѹ̀ въ ста́дѣ є҆гѡ̀ мѹ́жескъ по́лъ, и҆ ѡ҆бѣ́тъ є҆гѡ̀ на не́мъ, и҆ жре́тъ растлѣ́нное гд҇еви: занѐ цр҃ь ве́лїй а҆́зъ є҆́смь, гл҃етъ гд҇ь вседержи́тель, и҆ и҆́мѧ моѐ свѣ́тло во ѩ҆зы́цѣхъ.

« 14 глава 2 глава »