1 Царів 1 глава

Перша книга царів
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Як же Давид зостарівся, й вбивсь у високі лїта, так, було, нїяк не загріється, хоч його й у ковдри загортають.

И҆ ца́рь даві́дъ бы́сть ста́ръ преше́дъ дни҄, и҆ ѡ҆дѣва́хѹ є҆го̀ ри́зами (мно́гими), и҆ не согрѣва́шесѧ.

І кажуть йому слуги його: Нехай би пошукали добродїєві нашому цареві молоду дївчину; нехай би вона царя доглядала й услуговувала йому, й лежала на його лонї, й буде тепло нашому добродїєві, цареві.

И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ є҆мѹ̀: да пои́щѹтъ господи́нѹ на́шемѹ царю̀ дѣви́цы ю҆́ныѧ, и҆ предстои́тъ царе́ви, и҆ бѹ́детъ грѣ́ющи є҆го̀, и҆ да лежи́тъ съ ни́мъ, и҆ согрѣ́етсѧ господи́нъ на́шъ ца́рь.

І шукали вони по всьому займищу Ізрайлевому що найкрасчої дївчини, та й знайшли Абисагу з Сунаму, та й привели її до царя.

И҆ и҆ска́ша ѻ҆трокови́цы до́брыѧ ѿ всегѡ̀ предѣ́ла ї҆и҃лева, и҆ ѡ҆брѣто́ша а҆вїса́гѹ сѹмантѧны́ню, и҆ приведо́ша ю҆̀ ко царю̀.

І була вона гарна-прегарна дївчина, й ходила за царем і вслуговувала йому, але царь не пригортавсь до неї.

И҆ бѣ̀ ѻ҆трокови́ца добра̀ видѣ́нїемъ ѕѣлѡ̀: и҆ бы́сть грѣ́ющи царѧ̀ и҆ слѹжа́ше є҆мѹ̀: ца́рь же не позна̀ є҆ѧ̀.

Аж ось Адонїя, син Аггитин, розгордївшись, почав говорити: Я буду царем! От і завів собі колесницї й конї й пятьдесять чоловіка, що поперед ним бігали.

И҆ а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳинъ вознесе́сѧ, глаго́лѧ: а҆́зъ и҆́мамъ ца́рствовати. И҆ сотворѝ себѣ̀ колєсни́цы и҆ ко́нники, и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹже́й є҆́же ходи́ти пред̾ ни́мъ.

Батько ж (Давид) нїколи, поки жив, не картав його, питаючи: Про що ти се чиниш? А був він дуже гарний, та ще й уродивсь йому послї Абессалома.

И҆ не возбранѝ є҆мѹ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ никогда̀, глаго́лѧ: почто̀ сїѐ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ; И҆ бѣ̀ то́й красе́нъ зра́комъ ѕѣлѡ̀, и҆ того̀ родѝ по а҆вессалѡ́мѣ.

І був він у змові з Йоабом Саруєнком та з сьвященником Абіятаром, і тягли вони за Адонїєю.

И҆ бѣ́ша совѣ́ти є҆гѡ̀ со ї҆ѡа́вомъ сы́номъ сарѹ́инымъ и҆ со а҆вїа́ѳаромъ ї҆ере́омъ, и҆ помога́хѹ в̾слѣ́дъ а҆дѡ́нїи.

Та сьвященник Садок і Банея Йодаєнко й пророк Натан, і Семей й Рисій, а також хоробрі Давидові не накладали з Адонїєю.

Садѡ́къ же ї҆ере́й и҆ ване́а сы́нъ ї҆ѡда́евъ, и҆ наѳа́нъ про҇ро́къ и҆ семе́й, и҆ рисі́й и҆ сы́нове си́льнїи даві́дѡвы не бы́ша по а҆дѡ́нїи.

Позаколював раз Адонїя вівцї, корови й бички коло Зохелет-Каменя, що над криницею Рогель, і закликав до себе всїх братів своїх, синів царських, і всїх мужів Юдиних, що служили в царя;

И҆ пожрѐ а҆дѡ́нїа ѻ҆́вцы и҆ телцы̀ и҆ а҆́гнцы при ка́мени зѡеле́ѳѣ, и҆́же бѣ̀ бли́з̾ и҆сто́чника рѡги́лѧ: и҆ призва̀ всю̀ бра́тїю свою̀, сы́ны царє́вы, и҆ всѧ҄ мѹ́жы ї҆ѹ́дѡвы, ѻ҆́троки царє́вы:

Пророка ж Натана, Банею й тих хоробрих, та свого брата Соломона не запросив до себе.

наѳа́на же про҇ро́ка и҆ ване́а и҆ си́льныхъ и҆ соломѡ́на бра́та своегѡ̀ не зва̀.

Тодї сказав Натан до Бетсаби, матері Соломонової: Чи ти чула, що Адонїя, Аггитин син, озвав себе царем, а Давид, наш пан, про те й не знає?

И҆ речѐ наѳа́нъ ко вирсаві́и ма́тери соломѡ́ни, глаго́лѧ: не слы́шала ли є҆сѝ, ѩ҆́кѡ воцари́сѧ а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳинъ, господи́нъ же на́шъ даві́дъ не вѣ́сть:

Оце ж я раджу тобі: рятуй життє твоє й життє сина твого Соломона.

нн҃ѣ ѹ҆̀бо совѣща́ю тѝ совѣ́тъ, и҆ и҆зба́виши дѹ́шѹ свою̀ и҆ дѹ́шѹ сы́на твоегѡ̀ соломѡ́на:

Ійди до царя Давида та й скажи йому: Чи не сам же ти, мій добродїю й царю, заприсяг служебцї твоїй, кажучи: Син твій Соломон буде царем послї мене, й він засяде на мойму престолї? Про що ж оце Адонїя окликав себе царем?

грѧдѝ, вни́ди къ царю̀ даві́дѹ и҆ рече́ши къ немѹ̀, глаго́лющи: не ты́ ли, го́споди мо́й царю̀, клѧ́лсѧ є҆сѝ рабѣ̀ твое́й, глаго́лѧ: ѩ҆́кѡ соломѡ́нъ сы́нъ тво́й и҆́мать ца́рствовати по мнѣ̀, и҆ то́й сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ; и҆ что̀ ѩ҆́кѡ воцари́сѧ а҆дѡ́нїа;

І оце, як ти ще розмовляти меш із царем, я ввійду за тобою та й доповню твої слова.

и҆ сѐ, є҆щѐ глаго́лющей тебѣ̀ та́мѡ со царе́мъ, и҆ а҆́зъ вни́дѹ в̾слѣ́дъ тебє̀ и҆ допо́лню словеса̀ твоѧ҄.

І ввійшла Бетсаба до царя у спальню. Царь же був старезний, а Абисага з Сунаму вслуговувала цареві.

И҆ вни́де вирсаві́а ко царю̀ въ ло́жницѹ. И҆ ца́рь ста́ръ ѕѣлѡ̀, и҆ а҆вїса́гъ сѹмантѧны́нѧ бѧ́ше слѹжа́щи царю̀.

І нахилилась Бетсаба й поклонилась цареві; а царь запитав: Що тобі треба?

И҆ приклони́сѧ вирсаві́а и҆ поклони́сѧ царе́ви. И҆ речѐ ца́рь: что́ ти є҆́сть;

І відказала йому: Добродїю мій, царю! ти заприсяг служебцї твоїй перед Господом, Богом твоїм: Син твій Соломон буде царем після мене, й засяде на мойму престолї!

Ѻ҆на́ же речѐ: го́споди мо́й царю̀, ты̀ клѧ́лсѧ є҆сѝ пред̾ гд҇емъ бг҃омъ твои́мъ рабѣ̀ твое́й, глаго́лѧ: ѩ҆́кѡ сы́нъ тво́й соломѡ́нъ и҆́мать ца́рствовати по мнѣ̀, и҆ то́й сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ:

А ось Адонїя окликнув себе царем, а ти, добродїю мій й царю, про се й не знаєш.

и҆ сѐ, нн҃ѣ а҆дѡ́нїа ца́рствѹетъ, ты́ же, го́споди мо́й царю̀, не вѣ́си:

Він позаколював багацько волів, товстих биків й овець, та запросив усїх синів царських, і сьвященника Абіятаря та Йоаба, гетьмана, до себе; кметя ж твого Соломона не закликав.

и҆ пожрѐ телцы̀ и҆ а҆́гнцы и҆ ѻ҆́вцы во мно́жествѣ, и҆ созва̀ всѧ҄ сы́ны царє́вы, и҆ а҆вїа́ѳара жерца̀ и҆ ї҆ѡа́ва кнѧ́зѧ си́лы, соломѡ́на же раба̀ твоегѡ̀ не призва̀:

А на тебе, мій добродїю й царю, обернув тепер очі ввесь Ізраїль, щоб ти обявив їм, хто засяде після тебе, мій добродїю й царю, на твойму престолї?

ты́ же, го́споди мо́й царю̀, ѻ҆́чи всегѡ̀ ї҆и҃лѧ къ тебѣ̀: да возвѣсти́ши и҆̀мъ, кто̀ сѧ́детъ на престо́лѣ господи́на моегѡ̀ царѧ̀ по не́мъ:

Ато скоро спочине мій добродїй й царь коло батьків своїх, я й син мій Соломон стояти мем зрадниками тут.

и҆ бѹ́детъ є҆гда̀ ѹ҆́снетъ господи́нъ мо́й ца́рь со ѻ҆тцы҄ свои́ми, и҆ бѹ́дѹ а҆́зъ и҆ сы́нъ мо́й соломѡ́нъ грѣ́шни.

Ще ж вона говорила до царя, як увійшов пророк Натан.

И҆ сѐ, є҆щѐ є҆́й глаго́лющей съ царе́мъ, и҆ наѳа́нъ про҇ро́къ прїи́де.

І сказано цареві: Ось пророк Натан! І прийшов він перед царя і поклонився цареві лицем до землї.

И҆ возвѣсти́ша царю̀, глаго́люще сѐ, наѳа́нъ про҇ро́къ. И҆ вни́де пред̾ лицѐ царе́во, и҆ поклони́сѧ царю̀ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ до землѝ,

І промовив Натан: Мій добродїю й царю! чи се ти розпорядив: Адонїя має бути царем, і йому на мойму престолї седїти?

и҆ речѐ наѳа́нъ: го́споди мо́й царю̀, ты́ ли ре́клъ є҆сѝ: а҆дѡ́нїа да ца́рствѹетъ по мнѣ̀, и҆ то́й да сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ;

Бо він сьогоднї спустивсь і заколов множество волів, годованих бичків і овечок та й закликав царевичів, а до того військову старшину й сьвященника Абіятара; й вони оце трапезують і пють перед ним, викликуючи: Нехай живе царь Адонїя!

ѩ҆́кѡ сни́де дне́сь и҆ закла̀ телцы̀ и҆ а҆́гнцы и҆ ѻ҆́вцы во мно́жествѣ, и҆ созва̀ всѧ҄ сы́ны царє́вы и҆ кнѧ҄зи си́льныхъ, и҆ а҆вїа́ѳара ї҆ере́а: и҆ сѐ, сѹ́ть ѩ҆дѹ́ще и҆ пїю́ще пред̾ ни́мъ, и҆ рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь а҆дѡ́нїа:

Мене ж, твого слугу, да сьвященника Садока, Банею Йодаєнка, й раба твого Соломона не кликав.

и҆ менѐ самаго̀ раба̀ твоего̀, и҆ садѡ́ка ї҆ере́а, и҆ ване́а сы́на ї҆ѡда́ева, и҆ соломѡ́на раба̀ твоего̀ не зва̀:

Невже ж це сталось по наказу мого царя добродїя, й чому ти не сповістив кметя твого, хто після тебе, мій добродїю й царю, седїти ме на твойму престолї:

ѿ господи́на ли царѧ̀ моегѡ̀ бы́сть глаго́лъ се́й; и҆ не сказа́лъ є҆сѝ рабѹ̀ твоемѹ̀, кто̀ сѧ́детъ на престо́лѣ господи́на моегѡ̀ царѧ̀ по не́мъ;

І відказав царь Давид і рече: Кликнути Бетсабу! Як же ввійшла вона й стала перед царем,

И҆ ѿвѣща̀ ца́рь даві́дъ и҆ речѐ: призови́те мѝ вирсаві́ю. И҆ вни́де (вирсаві́а) пред̾ царѧ̀ и҆ ста̀ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀.

Поклявся царь і рече: Так певно, як живе Господь, що вирятовував мене з усякої біди,

И҆ клѧ́тсѧ ца́рь и҆ речѐ: жи́въ гд҇ь, и҆́же и҆зба́ви дѹ́шѹ мою̀ ѿ всеѧ̀ печа́ли:

Як заприсяг я тобі перед Господом, Богом Ізрайлевим: син твій Соломон мусить після мене бути царем і йому седїти на престолї мойму намість мене. Се я й справджу сьогоднї.

ѩ҆́коже бо клѧ́хтисѧ пред̾ гд҇емъ бг҃омъ ї҆и҃левымъ, глаго́лѧ: ѩ҆́кѡ соломѡ́нъ сы́нъ тво́й воцари́тсѧ по мнѣ̀, и҆ то́й сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ вмѣ́стѡ менє̀, ѩ҆́кѡ та́кѡ сотворю̀ є҆мѹ̀ въ дне́шнїй де́нь.

І вклонилась Бетсаба лицем до землї, упала перед царем та й промовила: Нехай добродїй мій, царь Давид, живе по всї віки!

И҆ преклони́сѧ вирсаві́а лице́мъ на зе́млю, и҆ поклони́сѧ царю̀ и҆ речѐ: да живе́тъ господи́нъ мо́й ца́рь даві́дъ во вѣ́ки.

І повелїв царь Давид: Кликнути до мене сьвященника Садока, пророка Натана й Банею Йодаєнка! Як же ввійшли вони перед царя,

И҆ речѐ ца́рь даві́дъ: призови́те мнѣ̀ садѡ́ка жерца̀ и҆ наѳа́на про҇ро́ка, и҆ ване́а сы́на ї҆ѡда́ева. И҆ внидо́ша пред̾ царѧ̀.

Сказав їм царь: Возьміть слуг вашого пана з собою; потім посадїть сина мого Соломона на мого мула в везїть його в Гіон.

И҆ речѐ и҆̀мъ ца́рь: поими́те съ собо́ю рабы҄ господи́на ва́шегѡ, и҆ всади́те сы́на моего̀ соломѡ́на на мска̀ моего̀, и҆ веди́те є҆го̀ къ гїѡ́нѹ,

Нехай там помаже його сьвященник Садок і пророк Натан царем над Ізраїлем; тодї трубіть у трубу й викликуйте: Нехай живе царь Соломон!

и҆ да пома́жетъ є҆го̀ та́мѡ садѡ́къ ї҆ере́й и҆ наѳа́нъ про҇ро́къ въ царѧ̀ над̾ ї҆и҃лемъ, и҆ вострѹби́те трѹбо́ю ро́жаною и҆ рече́те: да живе́тъ ца́рь соломѡ́нъ:

Потім проведїть його сюди, нехай увійде й сяде на мойму престолї й нехай він буде царем намість мене: бо я призначив його, щоб він був князем над Ізраїлем і Юдою!

и҆ и҆зыди́те в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, и҆ вни́детъ, и҆ сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ, и҆ то́й воцари́тсѧ вмѣ́стѡ менє̀: и҆ а҆́зъ заповѣ́дахъ, да бѹ́детъ властели́нъ над̾ ї҆и҃лемъ и҆ ї҆ѹ́дою.

І відказав Банея Йодаєнко цареві й промовив: Аминь — так нехай скаже Господь, Бог пана мого, царя!

И҆ ѿвѣща̀ ване́а сы́нъ ї҆ѡда́евъ царю̀ и҆ речѐ: бѹ́ди та́кѡ: да ѹ҆тверди́тъ гд҇ь бг҃ъ глаго́лъ се́й господи́на моегѡ̀ царѧ̀:

Як був Господь з моїм паном царем, нехай так буде й з Соломоном, і вчинить престол його ще висшим над престол мого пана, царя Давида.

ѩ҆́коже бѣ̀ гд҇ь со господи́номъ мои́мъ царе́мъ, та́кѡ да бѹ́детъ и҆ съ соломѡ́номъ, и҆ да возвели́читъ престо́лъ є҆гѡ̀ па́че престо́ла господи́на моегѡ̀ царѧ̀ даві́да.

І пішли сьвященник Садок і пророк Натан і Банея Йодаєнко вкупі з хелетеями й фелетеями та й посадили Соломона на мула царевого Давидового й повели його в Гіон.

И҆ сни́де садѡ́къ ї҆ере́й и҆ наѳа́нъ про҇ро́къ, и҆ ване́а сы́нъ ї҆ѡда́евъ, и҆ хереѳѳї̀ и҆ фелеѳѳї̀, и҆ всади́ша соломѡ́на на мска̀ царѧ̀ даві́да, и҆ возведо́ша є҆го̀ къ гїѡ́нѹ:

І взяв сьвященник Садок олїйного рога з намету та й помазав Соломона. Тодї затрублено в трубу, й ввесь люд викликував: Нехай живе царь Соломон!

и҆ взѧ̀ садѡ́къ ї҆ере́й ро́гъ съ є҆ле́емъ ѿ ски́нїи, и҆ пома́за соломѡ́на, и҆ вострѹбѝ трѹбо́ю ро́жаною, и҆ рѣ́ша всѝ лю́дїе: да живе́тъ ца́рь соломѡ́нъ.

І йшов увесь народ позад його, й грали люде в сопілки й радувались, так що аж земля розсїдалась од їх крику.

И҆ взыдо́ша всѝ лю́дїе в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆ ликова́ша въ ли́цѣхъ, и҆ веселѧ́хѹсѧ весе́лїемъ вели́кимъ, и҆ разсѣ́десѧ землѧ̀ ѿ гла́са и҆́хъ.

І почув се Адонїя вкупі з запрошеними, саме коли скінчили трапезу. Почув також і Йоаб гук трубний та й каже: Що се за шум, що за гук у містї?

И҆ слы́ша а҆дѡ́нїа и҆ всѝ зва́ннїи є҆гѡ̀, и҆ ті́и сконча́ша ѹ҆жѐ ѩ҆дѹ́ще. И҆ слы́ша ї҆ѡа́въ гла́съ трѹбы̀ ро́жаны и҆ речѐ: кі́й гла́съ є҆́сть гра́да шѹмѧ́ща;

Ще він говорив, як увійшов Йонатан, син сьвященника Абіятара. І сказав Адонїя: Увійди сюди, ти чоловік чесний й приносиш добру звістку.

И҆ є҆щѐ є҆мѹ̀ глаго́лющѹ, и҆ сѐ, ї҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳара ї҆ере́а прїи́де. И҆ речѐ а҆дѡ́нїа: вни́ди, ѩ҆́кѡ мѹ́жъ си́лы ты̀ є҆сѝ, и҆ блага҄ѧ возвѣстѝ.

І відказав Йонатан Адонїї: Правда! наш добродїй, царь Давид, зробив Соломона царем.

И҆ ѿвѣща̀ ї҆ѡнаѳа́нъ и҆ речѐ: и҆звѣ́стно, господи́нъ на́шъ ца́рь даві́дъ поста́ви соломѡ́на царе́мъ:

Царь післав з ним сьвященника Садока, пророка Натана, й Банею Йодаєнка з хелетеями й фелетеями, й посадили вони його на царського мула;

и҆ посла̀ съ ни́мъ ца́рь садѡ́ка ї҆ере́а и҆ наѳа́на про҇ро́ка, и҆ ване́а сы́на ї҆ѡда́ева, и҆ хереѳѳї̀ и҆ фелеѳѳї̀, и҆ всади́ша є҆го̀ на мска̀ царе́ва:

І помазали його сьвященник Садок і пророк Натан в Гіонї на царя; і пійшли звідти з веселими сьпівами, і зворушився ввесь город. Ось звідки галас, що ви чули.

и҆ пома́заша є҆го̀ садѡ́къ ї҆ере́й и҆ наѳа́нъ про҇ро́къ на ца́рство въ гїѡ́нѣ, и҆ взыдо́ша ѿтѹ́дѹ веселѧ́щесѧ, и҆ возшѹмѣ̀ гра́дъ: се́й гла́съ, є҆го́же слы́шасте:

І Соломон засїв уже на царському престолї

и҆ сѣ́де соломѡ́нъ на престо́лѣ ца́рстѣмъ:

І царські слуги приходили поздоровляти нашого добродїя, царя Давида й промовляли: Нехай твій Бог зробить імя Соломонове ще поважнїйшим як імя твоє, й престол його висчим над престол твій! І вклонився царь на свойму ложі,

и҆ внидо́ша рабѝ царє́вы благослови́ти господи́на на́шего царѧ̀ даві́да, глаго́люще: да ѹ҆бл҃жи́тъ бг҃ъ и҆́мѧ соломѡ́на сы́на твоегѡ̀ па́че и҆́мене твоегѡ̀, и҆ да возвели́читъ престо́лъ є҆гѡ̀ па́че престо́ла твоегѡ̀: и҆ поклони́сѧ ца́рь на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ,

І сказав царь так: Благословен Господь, Бог Ізрайлїв, що сьогоднї так учинив, що один з моїх засїв на мойму престолї й мої очі се бачять!

и҆ си́це речѐ ца́рь: блг҇ве́нъ гд҇ь бг҃ъ ї҆и҃левъ, и҆́же дадѐ дне́сь ѿ сѣ́мене моегѡ̀ сѣдѧ́ща на престо́лѣ мое́мъ, и҆ ѻ҆́чи моѝ ви́дѧтъ.

І вжахнулись усї, що їх закликав був Адонїя, повставали та й порозходились, кожний в свій бік.

И҆ ѹ҆жасо́шасѧ ѹ҆́жасомъ, и҆ воста́ша всѝ зва́ннїи а҆дѡ́нїєвы, и҆ ѿи́де кі́йждо пѹте́мъ свои́мъ.

Адонїю ж обняв страх перед Соломоном; він встав та й ухопився за роги в жертівника.

И҆ а҆дѡ́нїа ѹ҆боѧ́сѧ ѿ лица̀ соломѡ́нѧ, и҆ воста̀ и҆ ѿи́де, и҆ ѩ҆́тсѧ за ро́гъ ѻ҆лтарѧ̀.

І переказано Соломонові: Адонїя з великого страху перед царем Соломоном ухопив за роги жертівника та й каже: Царь Соломон мусить попереду заприсягти, що не велить раба свого стратити.

И҆ возвѣсти́ша соломѡ́нѹ, глаго́люще: сѐ, а҆дѡ́нїа ѹ҆боѧ́сѧ царѧ̀ соломѡ́на, и҆ держи́тсѧ за ро́гъ ѻ҆лтарѧ̀, глаго́лѧ: да клене́тмисѧ дне́сь ца́рь соломѡ́нъ, ѩ҆́кѡ не ѹ҆бїе́тъ раба̀ своего̀ ѻ҆рѹ́жїемъ.

І вирік Соломон присуд: Коли буде він себе показувати чоловіком чесним, то й волосина з його не впаде на землю; коли ж виявиться, що він чинить зло, мусить умерти.

И҆ речѐ соломѡ́нъ: а҆́ще бѹ́детъ сы́нъ си́лы, ни вла́съ главы̀ є҆гѡ̀ ѹ҆паде́тъ на зе́млю: а҆́ще же ѕло́ба ѡ҆брѧ́щетсѧ въ не́мъ, ѹ҆́мретъ.

От і взяли його посланцї царя Соломона від жертівника, а він, прийшовши, упав перед царем Соломоном ниць. І сказав йому Соломон: Ійди собі додому.

И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ, и҆ сведо́ша є҆го̀ со ѻ҆лтарѧ̀. И҆ вни́де, и҆ поклони́сѧ царю̀ соломѡ́нѹ. И҆ речѐ є҆мѹ̀ соломѡ́нъ: и҆дѝ въ до́мъ сво́й.

« 24 глава 2 глава »