Римлян 1 глава

Послання св. апостола Павла до римлян
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Павел, слуга Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний на благовістуваннє Боже,

Па́ѵелъ, ра́бъ ї҆и҃съ хр҇то́въ, зва́нъ а҆п҇лъ, и҆збра́нъ въ бл҃говѣ́стїе бж҃їе,

(котре наперед обіцяв [Бог] через пророків своїх у сьвятих писаннях,)

є҆́же пре́жде ѡ҆бѣща̀ про҇рѡ́ки свои́ми въ писа́нїихъ ст҃ы́хъ,

про Сина свого (народженого з насїння Давидового по тїлу,

ѡ҆ сн҃ѣ свое́мъ, бы́вшемъ ѿ сѣ́мене дв҃дова по пл҃ти,

обявленого Сина Божого в силї, по Духу сьвятости, через воскресеннє з мертвих), Ісуса Христа, Господа нашого,

нарече́ннѣмъ сн҃ѣ бж҃їи въ си́лѣ, по дх҃ѹ ст҃ы́ни, и҆з̾ воскр҇нїѧ ѿ ме́ртвыхъ, ї҆и҃са хр҇та̀ гд҇а на́шегѡ,

(котрим прийняли ми благодать і апостольство на впокореннє вірі між усїма народами ради імени Його,

и҆́мже прїѧ́хомъ блгдть и҆ а҆п҇лство въ послѹша́нїе вѣ́ры во всѣ́хъ ѩ҆зы́цѣхъ, ѡ҆ и҆́мени є҆гѡ̀,

між котрими й ви покликані, Ісус-Христові;)

въ ни́хже є҆стѐ и҆ вы̀, зва́ни ї҆и҃сѹ хр҇тѹ̀:

Усїм вам, що єсте в Римі, любленим від Бога, покликаним сьвятим: благодать вам і впокій од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

всѣ҄мъ сѹ́щымъ въ ри́мѣ возлю́блєннымъ бг҃ѹ, зва҄ннымъ ст҃ы҄мъ: (За҄.) блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀.

Перш усего дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всїх вас, що віра ваша проповідуєть ся по всему сьвіту.

Пе́рвое ѹ҆́бѡ благодарю̀ бг҃а моего̀ ї҆и҃сомъ хр҇то́мъ ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ, ѩ҆́кѡ вѣ́ра ва́ша возвѣща́етсѧ во все́мъ мі́рѣ:

Сьвідок менї Бог, котрому служу духом моїм у благовіствуванню Сина Його, що без перестану спомни про вас роблю,

свидѣ́тель бо мѝ є҆́сть бг҃ъ, є҆мѹ́же слѹжѹ̀ дѹ́хомъ мои́мъ во бл҃говѣствова́нїи сн҃а є҆гѡ̀, ѩ҆́кѡ безпреста́ни па́мѧть ѡ҆ ва́съ творю̀,

усе в молитвах моїх молячись, щоб колись довелось менї по волї Божій, прийти до вас.

всегда̀ въ моли́твахъ мои́хъ молѧ́сѧ, а҆́ще ѹ҆́бѡ когда̀ поспѣ́шенъ бѹ́дѹ во́лею бж҃їею прїитѝ къ ва́мъ:

Бажаю бо бачити вас, щоб передати вам даруваннє духовне для утвердження вашого;

жела́ю бо ви́дѣти ва́съ, да нѣ́кое пода́мъ ва́мъ дарова́нїе дѹхо́вное, ко ѹ҆твержде́нїю ва́шемѹ:

се ж єсть утїшитись укупі з вами спільною вірою вашою і моєю.

сїе́ же є҆́сть, соѹтѣ́шитисѧ въ ва́съ вѣ́рою ѻ҆́бщею, ва́шею же и҆ мое́ю.

Не хочу ж таїти од вас, браттє, що часто заміряв я прийти до вас (та й досї спиняло мене), щоб який овощ мати й між вами, яко ж і між иншими поганами.

Не хощѹ́ же не вѣ́дѣти ва́мъ, бра́тїе, ѩ҆́кѡ мно́жицею восхотѣ́хъ прїитѝ къ ва́мъ, и҆ возбране́нъ бы́хъ досе́лѣ, да нѣ́кїй пло́дъ и҆мѣ́ю и҆ въ ва́съ, ѩ҆́коже и҆ въ про́чихъ ѩ҆зы́цѣхъ.

Єленянам і чужоземцям, мудрим і нерозумним довжен я.

Є҆́ллинѡмъ же и҆ ва́рвавѡмъ, мѹ҄дрымъ же и҆ неразѹ҄мнымъ до́лженъ є҆́смь:

От же, що до мене, готов я й вам, що в Римі, благовіствувати.

та́кѡ є҆́сть, є҆́же по моемѹ̀ ѹ҆се́рдїю и҆ ва́мъ сѹ́щымъ въ ри́мѣ благовѣсти́ти.

Бо не соромлюсь благовіствування Христового, сила бо Божа на спасеннє всякому віруючому, Жидовинові перше, а потім і Грекові.

Не стыжѹ́сѧ бо бл҃говѣствова́нїемъ хр҇то́вымъ: си́ла бо бж҃їѧ є҆́сть во сп҇нїе всѧ́комѹ вѣ́рѹющемѹ, ї҆ѹде́ови же пре́жде и҆ є҆́ллинѹ.

Правда бо Божа в йому відкриваєть ся до віри в віру, яко ж написано: Праведний вірою жив буде.

Пра́вда бо бж҃їѧ въ не́мъ ѩ҆влѧ́етсѧ ѿ вѣ́ры въ вѣ́рѹ, ѩ҆́коже є҆́сть пи́сано: првдный же ѿ вѣ́ры жи́въ бѹ́детъ.

Одкриваєть ся бо гнїв Божий з неба на всяке нечестє і неправду людей, що держять істину в неправдї.

(За҄ 80.) Ѿкрыва́етсѧ бо гнѣ́въ бж҃їй съ нб҃сѐ на всѧ́кое нече́стїе и҆ непра́вдѹ человѣ́кѡвъ, содержа́щихъ и҆́стинѹ въ непра́вдѣ:

Тим, що розумне про Бога, явно в них; Бог бо явив їм.

занѐ разѹ́мное бж҃їе {є҆́же возмо́жно разѹмѣ́ти ѡ҆ бз҃ѣ} ѩ҆́вѣ є҆́сть въ ни́хъ, бг҃ъ бо ѩ҆ви́лъ є҆́сть и҆̀мъ:

Невидиме бо Його від создання сьвіту думаннєм про твори робить ся видиме, і вічна Його сила і божество, щоб бути їм без оправдання.

неви҄димаѧ бо є҆гѡ̀, ѿ созда́нїѧ мі́ра творе́ньми помышлѧ́єма, ви҄дима сѹ́ть, и҆ пр҇носѹ́щнаѧ си́ла є҆гѡ̀ и҆ бж҇тво̀, во є҆́же бы́ти и҆̀мъ без̾ѿвѣ҄тнымъ.

Тим, що знаючи Бога, не яко Бога прославляли або дякували, а осуєтились думками своїми і оморочилось нерозумне серце їх.

Зане́же разѹмѣ́вше бг҃а, не ѩ҆́кѡ бг҃а просла́виша и҆лѝ благодари́ша, но ѡ҆сѹети́шасѧ помышлє́нїи сво́ими, и҆ ѡ҆мрачи́сѧ неразѹ́мное и҆́хъ се́рдце:

Славлячи себе мудрими, потуманїли,

глаго́лющесѧ бы́ти мѹ́дри, ѡ҆б̾юродѣ́ша,

і обернули славу нетлїнного Бога на подобину образа тлїнного чоловіка, і птиць і четвероногих і гаду.

и҆ и҆змѣни́ша сла́вѹ нетлѣ́ннагѡ бг҃а въ подо́бїе ѡ҆́браза тлѣ́нна человѣ́ка и҆ пти́цъ и҆ четверонѡ́гъ и҆ га҄дъ:

Тим же й передав їх Бог нечистотї в похотях сердець їх, щоб сквернили тїла свої між самими собою.

тѣ́мже и҆ предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ по́хотехъ серде́цъ и҆́хъ въ нечистотѹ̀, во є҆́же скверни́тисѧ тѣлесє́мъ и҆́хъ въ себѣ̀ самѣ́хъ:

Вони перемінили істину Божу на лжу і поклонялись і служили тварі більш Творця, котрий благословен на віки. Амінь.

и҆̀же премѣни́ша и҆́стинѹ бж҃їю во лжѹ̀, и҆ почто́ша и҆ послѹжи́ша тва́ри па́че творца̀, и҆́же є҆́сть блг҇ве́нъ во вѣ́ки, а҆ми́нь.

За се передав їх Бог карі безчестя, бо й жінки їх обернули природню подобу на протиприродню;

Сегѡ̀ ра́ди предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ стра҄сти безче́стїѧ: и҆ жєны́ бо и҆́хъ и҆змѣни́ша є҆сте́ственнѹю подо́бѹ въ през̾есте́ственнѹю:

так само й чоловіки, оставивши природнє вживаннє женського полу, розгорілись похоттю своєю один на одного, чоловіки на чоловіках сором роблячи, і заплату, яка подобала заблудові їх, у собі приймаючи.

та́кожде и҆ мѹ́жїе, ѡ҆ста́вльше є҆сте́ственнѹю подо́бѹ же́нска по́ла, разжего́шасѧ по́хотїю свое́ю дрѹ́гъ на дрѹ́га, мѹ́жи на мѹже́хъ стѹ́дъ содѣва́юще, и҆ возме́здїе, є҆́же подоба́ше пре́лести и҆́хъ, въ себѣ̀ воспрїе́млюще.

І, яко ж не вподобалось їм мати Бога в розумі, передав їх Бог ледачому уму, робити неподобне, —

(За҄ 81.) И҆ ѩ҆́коже не и҆скѹси́ша и҆мѣ́ти бг҃а въ ра́зѹмѣ, (сегѡ̀ ра́ди) предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ неискѹ́сенъ ѹ҆́мъ, твори́ти неподѡ́бнаѧ,

сповнених усякої неправди, перелюбу, лукавства, зажерливости, злоби, сповнених зависти, убийства, сварнї, підступу, лихих звичаїв,

и҆спо́лненыхъ всѧ́кїѧ непра́вды, блѹже́нїѧ, лѹка́вства, лихоима́нїѧ, ѕло́бы: и҆спо́лненыхъ за́висти, ѹ҆бі́йства, рве́нїѧ, льстѝ, ѕлонра́вїѧ:

осудників, поклїпників, богоненавидників, гордувників, хвастунів, пишних, видумщиків лихого, родителям непокірних,

шепотникѝ, клеветникѝ, богомє́рзки, досади́тєли, велича҄вы, гѡ́рды, ѡ҆брѣта́тєли ѕлы́хъ, роди́телємъ непокори҄вы,

нерозумних, ламателїв умови, нелюбовних, невблагальних, немилостивих.

неразѹ҄мны, непримири́тєлны, нелюбѡ́вны, неклѧтвохрани́тєльны, неми́лѡстивны.

Котрі, хоч Божий присуд розуміють, що хто таке робить, достоін смерти, не тільки самі се роблять, та й похваляють роблячих.

Нѣ́цыи же и҆ ѡ҆правда́нїе бж҃їе разѹмѣ́вше, ѩ҆́кѡ такѡва́ѧ творѧ́щїи досто́йни сме́рти сѹ́ть, не то́чїю са́ми творѧ́тъ, но и҆ соизволѧ́ютъ творѧ́щымъ.

« 1 глава 2 глава »