1 Молитва нужденного, що, униваючи серцем, виливає жаль свій перед Господом. Господи, почуй молитву мою, і прийми жаль мій!
2 Не ховай лиця твого в день тїсноти моєї; прихили ухо до мене; в день, коли призиваю тебе, не гайся, вислухай мене.
3 Бо днї мої, як дим, улїтають, і костї мої, як у жарі, тлїють.
4 Як билина, серце моє обгоріло та ізсохло, вже забув я хлїб мій їсти.
5 Від голосу мого стогнання пристали костї мої до тїла.
6 Я, мов пеликан в пустинї, мов сова на руїнах.
7 Не сплю і став, як одинока пташина на криші.
8 Цїлий день кепкують з мене вороги мої; кленуться мною ті, що проти мене лютують.
9 Попіл став для мене хлїбом, а напиток мій з сльозами мішаю,
10 Задля гнїву твого і яростї твоєї; ти бо підняв мене, і кинув мене.
11 Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну.
12 Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід.
13 Ти встанеш, змилосердишся над Сионом; час бо вже, помилувати їх, прийшов бо визначений час.
14 Твої бо слуги полюбили каміння його, і жаль їм розвалин його.
15 І побояться народи імені Господа, і слави твоєї всї царі землї.
16 Коли Господь відбудує, явиться в славі своїй.
17 Він прихилиться до молитви понижених, і молитвою їх не погордує.
18 Буде се написано для будучих потомків; і нарід наново сотворений буде Господа хвалити.
19 Він бо глянув з висоти сьвятинї своєї, Господь споглянув з неба на землю,
20 Щоб почути стогнаннє невільника, щоб розкувати дїтей смертї.
21 Щоб звіщали імя його на Сионї і хвалу його в Ерусалимі,
22 Коли разом зберуться народи і царства, щоб Господеві служити.
23 Він змучив в дорозї силу мою; вкоротив днї мої.
24 Я сказав: Боже мій, не возьми мене в половинї днїв моїх! Від роду до роду лїта твої!
25 З нащаду сьвіта ти утвердив землю, і небеса — твориво рук твоїх.
26 Вони перейдуть, ти ж останешся, вони всї, як одежа, зостаріються; як шати переміниш їх, і вони переміняться.
27 Ти ж все той самий, і лїтам твоїм нема кінця.
28 Сини слугів твоїх будуть жити, і насїннє їх не загине перед тобою.