2 Коринтян 10 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Синодальный перевод (СВ)

А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас.

Я же, Павел, который лично между вами скромен, а отсутствуя, против вас отважен, убеждаю вас кротостью и снисхождением Христовым.

І благаю, щоб я, прибувши, не осмі́лився надією, що нею я ду́маю сміли́вим бути проти деяких, що про нас вони гада́ють, ніби ми поступаємось за тілом.

Прошу, чтобы мне по пришествии моем не прибегать к той твердой смелости, которую думаю употребить против некоторых, помышляющих о нас, что мы поступаем по плоти.

Бо хо́дячи в тілі, не за тілом воюємо ми, —

Ибо мы, ходя во плоти, не по плоти воинствуем.

зброя бо нашого воюва́ння не тілесна, але міцна́ Богом на зруйнува́ння тверди́нь, — ми руйнуємо за́думи,

Оружие воинствования нашего не плотское, но сильное Богом на разрушение твердынь: им ниспровергаем замыслы

і всяке ви́несення, що підіймається проти пізна́ння Бога, і поло́нимо всяке знання́ на по́слух Христові,

и всякое превозношение, восстающее против познания Божьего, и пленяем всякое помышление в послушание Христу,

і покарати ми готові всякий непо́слух, коли зді́йсниться послух ваш.

и готовы наказать всякое непослушание, когда ваше послушание исполнится.

Чи на обличчя ви дивитеся? Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай ду́має знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми.

На личность ли смотрите? Кто уверен в себе, что он Христов, тот сам по себе суди, что, как он Христов, так и мы Христовы.

Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою вла́дою, яку дав нам Господь на збудува́ння, а не на зруйнува́ння ваше, то не осоро́млюсь.

Ибо если бы я и более стал хвалиться нашей властью, которую Господь дал нам к созиданию, а не к разрушению вашему, то не остался бы в стыде.

Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами.

Впрочем, да не покажется, что я устрашаю вас только посланиями,

„Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“,

так как некто говорит: «В посланиях он строг и силен, а в личном присутствии слаб, и речь его незначительна».

такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ді́лі, присутніми бувши.

Такой пусть знает, что каковы мы на словах в посланиях, в отсутствие, таковы и на деле лично.

Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, — вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе.

Ибо мы не смеем сопоставлять или сравнивать себя с теми, которые сами себя выставляют: они, измеряя себя самими собой и сравнивая себя с собой, неразумны.

Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру міри́ла, що його Бог призна́чив на міру для нас, щоб і до нас досягти́.

А мы не без меры хвалиться будем, но по мере удела, какой назначил нам Бог, настолько, чтобы достигнуть и вас.

Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли́ ми до вас, бо ми досягли́ аж до вас із Єва́нгелією Христовою.

Ибо мы не напрягаем себя, как не достигшие вас, потому что достигли и вас благовествованием Христовым.

Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами,

Мы не без меры хвалимся, не чужими трудами, но надеемся, с возрастанием веры вашей, с избытком увеличить в вас удел наш,

щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять.

так чтобы и за пределы ваши проповедовать Евангелие, а не хвалиться готовым в чужом уделе.

А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“

Хвалящийся хвались Господом.

Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь!

Ибо не тот достоин, кто сам себя хвалит, но кого хвалит Господь.

« 9 глава 11 глава »