Галатів 2 глава

Через чотирнадцять років я знову пішов до Єрусалиму разом із Варнавою, взявши з собою й Тита.[3]

 

Потом, спустя четырнадцать лет, я вновь направился в Иерусалим, на этот раз вместе с Варнавой, и взял с собой Тита.

Я відправився туди, оскільки Бог відкрив мені, що я мушу йти. Я приніс людям в Єрусалимі Добру Звістку, яку проповідую поміж поганами. Але поперше, я потайки приніс її тим юдеям, яких ви дуже поважаєте та вважаєте своїми лідерами. Робив я так для того, щоб моя праця, минула і теперішня, не була марною.

 

Я пошёл, получив на это откровение, и в личной встрече с признанными лидерами разъяснил им Добрую Весть, которую я проповедую среди язычников. Я сделал это, так как беспокоился о том, не напрасно ли я трудился прежде и тружусь сейчас.

Титу, який був зі мною, не довелося робити обрізання, хоч він і грек.

 

Однако они не стали принуждать моего спутника Тита, нееврея, проходить обряд обрезания.

Його змушували бути обрізаним через лжебратів, які таємно вкралися до нас, щоб стежити за свободою, яку ми маємо у Христі. Вони хочуть нас поневолити.

 

По сути, этот вопрос был поднят только потому, что прокрались некоторые люди, притворившиеся братьями, которые тайком решили подсмотреть за той свободой, которую мы имеем в Мессии Иисусе, чтобы поработить нас.

Та ми не піддалися, й не підкорилися їм, щоб істина Доброї Звістки лишилася для вас.

 

Мы же ни на минуту не поддались им, чтобы сохранить для вас истину Доброй Вести.

Але ті юдеї, кого ви так поважаєте, не додали нічого до Доброї Звістки, яку я проповідую. Хоч би ким вони були для мене — немає жодного значення. Всі люди рівні перед Богом.

 

Кроме того, те кто считались признанными руководителями, не стали ничего дополнять к сказанному мною, а кем они были, не имеет для меня никакого значения, так как Бог не судит по внешнему виду.

Навпаки, вони визнали, що мені було доручено проповідувати Добру Звістку серед поган, так само, як Петрові — серед юдеїв.

 

Напротив, они увидели, что мне вверена Добрая Весть, предназначенная для необрезанных, подобно тому, как Петру — для обрезанных;

Бо Той, Хто зробив Петра апостолом серед юдеїв, зробив мене апостолом серед поган.

 

поскольку Тот, Кто действует через Петра, сделав его посланником для обрезанных, действовал и во мне, сделав меня посланником для язычников.

Тож Яків, Петро та Іоан, яких ви вважаєте лідерами церкви, визнали, що я отримав дар від Господа нести Добру Звістку. Вони прийняли мене й Варнаву як братів [4] і погодилися, що ми проповідуватимемо поганам, а вони — юдеям.

 

Поэтому, осознав, какое благоволение было мне оказано, Иаков, Петр и Иоанн, признанные столпы общины, протянули мне и Варнаве руку дружбы, чтобы мы шли к язычникам, а они — к обрезанным.

Вони просили нас лише пам’ятати про вбогих. Я й сам вже був занепокоєний їхнім становищем і прагну дбати про них.

 

Единственная их просьба заключалась в том, чтобы мы не забывали о бедных — именно это я и старался всегда исполнять, не жалея усилий.

Та коли Петро прийшов до Антиохії, я відкрито виступив проти нього, бо він був неправий.

 

Далее, когда Петр пришёл в Антиохию, я открыто противостал ему, потому что он, безусловно, был неправ.

Спочатку, Петро відкрито їв та спілкувався із поганами, але коли прибули деякі юдеї від Якова, то Петро відвернувся від них. Він боявся тих євреїв, які вважали, що усім поганам слід обрізатися.

 

Так как до прибытия некоторых людей из общины, возглавляемой Иаковом, он ел вместе с братьями из язычников; но когда они пришли, он отстранился и отделился от них, потому что опасался фракции, поддерживавшей обрезание верующих язычников.

Інші юдеї також пристали до нього в його лицемірстві, та так, що навіть і Варнава був введений в оману.

 

Остальные же верующие евреи стали лицемерить вместе с ним, так что даже Варнава был увлечён их лицемерием.

Коли я побачив, що вони не поводяться згідно з істиною Доброї Звістки, то перед усіма сказав Петрові: «Коли ти, юдей, живеш, як поганин, а не як юдей, то як же ти можеш примушувати поган дотримуватися юдейських звичаїв?

 

Когда же я увидел, что они не идут прямым путём в соответствии с истиной Доброй Вести, я сказал Петру в присутствии всех остальных: "Если ты, будучи евреем, живёшь не как еврей, а как язычник, зачем ты вынуждаешь язычников жить, как евреи?"

Ми, юдеї за народженням, і не належимо до «поган-грішників».

 

Мы евреи по рождению, а не так называемые 'язычники-грешники';

Однак ми знаємо, що людина буде виправдана перед Богом не за те, що дотримується Закону, а за віру [5] в Ісуса Христа. Тож ми повірили в Ісуса Христа, щоб бути виправданими вірою [6] в Христа, а не тому, що дотримувалися Закону. Нікого не буде виправдано перед Богом за дотримання Закону.

 

при этом мы узнали, что человек признаётся Богом праведником не на основании своего законнического соблюдения предписаний Пятикнижия, но через доверие и верность Мессии Иисусу. Потому мы также поверили Мессии Иисусу и стали верными ему, чтобы нас провозгласили праведными на основании доверия и верности Мессии, а не на основании нашего законнического соблюдения предписаний Пятикнижия. Поскольку на основании законнического соблюдения предписаний Пятикнижия ни один человек не будет провозглашён праведным.

Поки ми, юдеї, шукаємо виправдання в Христі, ми самі виявляємося грішниками. Тож хіба це означає, що Христос робить нас грішниками? Зовсім ні.

 

Если же, стремясь к тому, чтобы Бог признал нас праведниками через наш союз с Мессией, мы сами, фактически, оказались грешниками, неужели, в таком случае, Мессия — пособник и соучастник греха? Да запретят Небеса!

Коли я знову починаю навчати того, від чого відмовився раніше, то стаю грішником.

 

По сути, если я вновь созидаю законническое порабощение, которое разрушил, я, фактически, делаю самого себя преступником.

Бо з допомогою Закону я «вмер» для Закону, щоб жити для Бога. Я був розіп’ятий разом із Христом.

 

Поскольку, позволив Пятикнижию самому говорить за себя, я умер для её традиционного, законнического, ошибочного толкования, чтобы жить в прямых отношениях с Богом.

Тож я вже не живу, але Христос живе в мені. Я живу нині у своєму тілі вірою [7] в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе заради мене.

 

Когда Мессию казнили на стойке, как преступника, меня также казнили. Потому во мне уже не живёт моё тщеславное эго, но живёт Мессия, и живя теперь в теле, я живу тем же доверием и той же верностью [Богу], которыми обладал Сын Божий, любивший меня и отдавший за меня себя самого.

Я не відрікаюся від милості Божої, бо якщо праведність перед Богом досягається через Закон, то Христос помер даремно!

 

Я не отвергаю милостивый дар Бога; ведь если праведность достигается законничеством, тогда смерть Мессии была бессмысленной.