2 Коринфянам 1 глава

Второе послание к Коринфянам святого апостола Павла
Перевод Еп. Кассиана → Переклад Огієнка

Павел, волею Божией апостол Христа Иисуса, и Тимофей брат, церкви Божией, находящейся в Коринфе, со всеми святыми, находящимися в Ахаии,

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

— благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа.

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всяческого утешения,

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

утешающий нас во всей нашей скорби, чтобы мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих.

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

Потому что, как умножаются страдания Христовы в нас, так умножается Христом и утешение наше.

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

А скорбим ли мы, скорбим для вашего утешения и спасения; утешаемся ли, утешаемся для вашего утешения, осуществляющегося стойкостью в тех же страданиях, которые переносим и мы;

Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

и надежда наша о вас тверда: мы знаем что, как вы общники страданий, так и утешения.

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

Ибо мы не хотим, чтобы вы пребывали в неведении, братья, о скорби нашей, происшедшей в Асии, что мы были удручены чрезмерно, сверх силы, так что мы потеряли надежду и остаться в живых;

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

но сами в себе мы получили осуждение на смерть, чтобы полагаться нам не на себя, а на Бога, воскрешающего мёртвых,

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

Который избавил нас от столь верной смерти и избавит, на Которого мы возложили надежду, что Он и еще избавит,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

при содействии и вашей молитвы за нас для того, чтобы из многих уст вознесено было о нас благодарение за дарованное нам по молитве многих.

як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

Ибо в том похвала наша, свидетельство совести нашей, что мы в святости и чистоте Божией, не в мудрости плотской, но в благодати Божией прожили в этом мире, особенно же с вами.

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Ибо мы пишем вам не иное как то, что вы читаете, что вы и постигаете, надеюсь же, что постигаете до конца,

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

(как вы отчасти постигли нас), что мы ваша похвала, как и вы — наша, в день Господа нашего Иисуса.

як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

В этом убеждении я хотел прежде к вам придти, чтобы вы вторично получили благодать,

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

и через ваши места пройти в Македонию и снова из Македонии придти к вам, и вы проводили бы меня в Иудею.

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

Итак что же, желая этого, поступил ли я легкомысленно? Или то, что предпринимаю, по плоти ли предпринимаю, так что было бы у меня одновременно «да, да» и «нет, нет»?

Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

Верен Бог, что слово наше к вам не есть «да» и «нет».

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Ибо Божий Сын, Христос Иисус, проповеданный среди вас нами: мною, Силуаном и Тимофеем, не был «да» и «нет», но было «да» в Нем.

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

Ибо все обещания Божии в Нем — «да». Потому и чрез Него «аминь» — от нас, Богу во славу.

Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

Утверждает же нас с вами во Христе и помазал нас Бог,

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

Он, Который и запечатлел нас и дал залог Духа в сердца наши.

Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

Я же призываю Бога в свидетели на душу мою, что, щадя вас, я не приходил еще в Коринф.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

Это не значит, что мы устанавливаем господство над вашей верой, но мы содействуем радости вашей, ибо вы в вере стойте.

не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

« 16 глава 2 глава »