2-е Коринфянам 1 глава

Второе послание Коринфянам
Русского Библейского Центра → Переклад Огієнка

Павел, Божьей волей апостол Христа Иисуса, и со мной брат Тимофей — Божьей церкви в Коринфе, всему святому народу повсюду в Ахайе:

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

Милость вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа!

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа — Отец милосердный, Бог заступник.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

Он заступается за нас во всех наших бедах, чтобы и нам за тех, кто в беде, заступиться, предоставить им защиту, которая у нас самих от Бога.

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

С возрастанием тяжести наших страданий ради Христа растет и заступничество Христа.

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

Мы свои беды терпим ради вашего спокойствия, вашего спасения. Нам дается защита, и с ней мы идем к вам, чтобы заступиться и помочь вам перенести страдания, претерпеваемые и нами.

Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

Наша надежда на вас основательна, потому что и страдания, и заступничество у нас с вами общие. Это мы помним.

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

Не хотим умолчать, братья, о прискорбном случае, постигшем нас в Азии, когда справиться с бедой было сверх наших сил и мы уже не чаяли остаться в живых.

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

Но смертный приговор для того и маячил перед нами, чтобы мы полагались не на самих себя, а только на Бога, воскрешающего мертвых.

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

Он нас от верной смерти избавил и избавляет. Надеемся, что и еще избавит.

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

Об этом сотворите молитву. Пусть будет много молитв. Благодарите за милость, дарованную нам по ходатайству множества уст.

як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

Отрадно сознавать, что наша совесть не расходится с тем, как мы жили в мире и, конечно, у вас. Нами руководила не мудрость из головы, а Божья благодать, простота и чистая Божья искренность.

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Я ничего такого не пишу, что могло бы при чтении оказаться выше вашего понимания. Надеюсь, что вы всё поймете.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

Да вы для начала уже и поняли, что в День Господа нашего Иисуса мы — ваша заслуга, как и вы — наша.

як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

С этими мыслями я намеревался прийти сначала к вам, чтобы смог повториться ваш счастливый случай,

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

И от вас идти далее в Македонию, затем из Македонии снова к вам. И тогда вы проводили бы меня в Иудею.

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

Может показаться, что я вас обманул. Или принимал решение на авось. Нет, я не из тех, кто говорит одно, а думает другое.

Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

Видит Бог, наше обещание не было таким: не то да, не то нет.

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Мы, то есть я, Сильван и Тимофей, возвещали у вас Сына Божьего Иисуса Христа, а у Него никогда не было этого «да-нет», только «да».

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

Сколько бы ни было обетований Божьих, все они по сути Христа — да. Через Него и от нас Богу во славу Божью — аминь!

Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

Наш с вами союз с Христом утверждает Бог. Он и помазал нас.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

Он наложил на нас печать собственности и сообщил нашим сердцам уверениe Духа.

Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

Бога призываю в свидетели моей души, что щадил вас, не торопясь до сих пор вернуться в Коринф.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

И дело не в вашей вере. Тут мы диктовать не беремся — это радость нашей совместной работы. Вера — ваша сильная сторона.

не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

« 16 глава 2 глава »