1-е Коринфянам 4 глава

Первое послание Коринфянам
Русского Библейского Центра → Сучасний переклад

Хорошо, если о нас все будут знать, что мы — слуги Христовы, доверенные Божьих тайн.

Ось як люди мають думати про нас, як про слуг Христових, котрим довірено таємні істини Божі.

От доверенных лиц ожидается одно — чтобы каждый оказался человеком долга.

А ті, кому довірено таємниці, мусять бути гідними довіри.

Меня меньше всего заботит, какому суду предали меня вы или другие люди. О себе я и сам не сужу.

Та мені байдуже, чи ви судитимете мене, чи якийсь інший суд людський, адже й сам я себе не суджу.

И если я ничего за собой не знаю, то не этим оправдан. Судья мне Господь.

Сумління моє чисте, та не в цьому моє виправдання. Лише Господь мені суддя.

Прежде времени ни о чем не судите: придет Господь, прольет свет на скрытое во тьме, обнажит сердечные пристрастия, и тогда каждому будет своя похвала от Бога.

Тож не судіть передчасно, доки Господь не прийде. Він висвітлить усе, що приховано в темряві, й виявить таємні задуми сердець. І тоді буде кожному така похвала від Бога, на яку той заслуговує.

Я распространил это на себя и Аполлоса ради вас, братья, чтобы вам научиться от нас «не домысливать сверх того, что написано», и не заноситься друг перед другом за счет третьего.

Брати і сестри мої, я показав усе це на прикладах Аполлоса і своєму власному прикладі заради вас, щоб ви змогли навчитись і зрозуміти значення цих слів: «Не йдіть далі того, що написано у Писанні» — щоб ви не величалися одне перед одним. Щоб ви не підносили одних, зневажаючи інших.

Кому мнишься ты исключением? И что у тебя есть такого, чего ты не получил? А если получил, зачем расхвастался, будто и не получал?

Хто каже, що ти кращий за інших? І що ти маєш такого, що не було дано тобі? Але якщо все, що маєш ти, отримав як дарунок, то чого ж вихвалятися, наче лише своїми силами здобув усе це?

Все-то у вас есть! Всем-то вы богаты! Стали вы на царство без нас. Да только дождаться бы мне вашего истинного воцарения, чтобы заодно и нам стать на царство!

Ви вважаєте, що маєте все необхідне. Думаєте, що поставали багатіями й царями без нас. Хотів би я, щоб ви й справді були царями, тоді й ми могли б царювати разом з вами.

Думаю, что Бог определил нам, апостолам, выйти в конце, как выходят последними смертники. Предстали мы зрелищем перед ангелами и перед людьми, как на арене.

Та мені здається, що Бог дав нам, апостолам, останнє місце, зробив нас людьми приреченими до смерті. Адже ми стали видовищем для всього світу: як для Ангелів, так і для людей.

Мы — глупцы от Христа. Умники-то от Христа у нас — вы. Мы слабы, вы полны сил. Вам честь, нам бесчестье.

Ми нерозумні заради Христа, а ви вважаєте себе такими мудрими в Христі! Ми немічні, а ви похваляєтесь собою, кажучи, що ви дужі! Ви в пошані, а ми безславні!

Голод и жажда — наши спутники не со вчера. Мы разуты-раздеты и выпроваживают нас в толчки, бесприютных.

І досі ми голодні й спраглі, бідно одягнені, побиті й безпритульні.

Тяжким трудом трудятся наши руки. Глумятся над нами — мы благословляем. Притесняют нас — мы терпим.

Тяжкою працею, власними руками добуваємо ми щоденний хліб свій.

Порочат нас — мы отвечаем приязненным словом. По-нынешнему мы для всех сор, мусор на свалке.

Коли нас ганьблять, ми благословляємо; коли нас переслідують, ми терпимо; коли на нас зводять наклепи, ми втішаємо. Ми стали покидьками світу, порохом земним, що його люди й дотепер топчуть.

В моих словах нет намерения унизить вас: наставляю на ум, как своих любимых чад.

Я пишу це не для того, щоб присоромити вас. Я застерігаю вас як улюблених дітей своїх.

Будь у вас хоть тьма нянек Христовых, отцов у вас не так много: ведь это я своим евангелием помог вам родиться для Христа Иисуса.

Бо якби ви мали навіть десять тисяч наставників у Христі, ви не матимете багато батьків. Це я через Благовість дав вам життя в Ісусі Христі.

Поэтому говорю: делайте, как я.

Тож благаю вас: наслідуйте мене.

Для этого я послал к вам моего любимого сына, Господу верного Тимофея. Он напомнит вам о моих принципах — как жить по Христу Иисусу. Этому я учу повсюду в каждой церкви.

Ось чому послав я до вас Тимофія,[4] мого улюбленого й вірного сина в Господі. Він нагадає вам шляхи мої в Христі Ісусі так само, як і я навчаю скрізь, у кожній церкві.

Из-за того, что я не успел еще прийти к вам, некоторые решили набить себе цену.

Та дехто з вас запишався, міркуючи, що я не прийду до вас.

Да только я скоро приду, если Господу будет угодно, и оценю их не по слову (оно у них дутое), а по силе.

Але невдовзі я буду з вами, якщо на те буде Божа воля. І тоді я побачу, чи спроможні ті красномовні хвальки на щось більше, ніж порожні балачки.

Царство Божье — не пустое слово, это сила.

Бо Царство Боже виявляється не в словах, а в силі.

Чего вы ждете от моего прихода? Батога? Или любви в духе кротости?

Чого ж ви хочете: щоб я прийшов до вас із карою чи з любов’ю і духом ніжності?

« 3 глава 5 глава »