Екклесиаст 9 глава

Книга Екклезиаста, или Проповедника
Под редакцией Кулаковых → Переклад Огієнка

И ко всему этому я устремлял сердце свое, всё исследовал: праведники и мудрые и все дела их — в руке Божьей, ни любви, ни ненависти своей человек не знает наперед.

Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учи́нки — у Божій руці, так само любов чи нена́висть: Люди́на не знає нічого, що є перед нею!

Но всё для всех едино,1 и участь у всех одна: что праведнику, то и злодею; что доброму и чистому, то и нечистому;2 что жертвующему, то и жертвы не приносящему; что доброму, то и грешному; что клянущемуся, то и остерегающемуся клятвы.

Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому́, хто жертву прино́сить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто кляне́ться, як і тому, хто клятви боїться!

Эта беда во всем, что творится под солнцем, ибо участь у всех одна: злом наполнены сердца людей, безумны сердца их при жизни, а после этого отходят они к умершим.

Оце зле у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є, і серце лю́дських синів повне зла, і за життя їхнього безу́мство в їхньому серці, а по то́му до мертвих відходять.

А покуда человек среди живых, есть надежда, ведь живой собаке лучше, чем мертвому льву.

Хто знахо́диться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж ле́вові ме́ртвому!

Да, знают живые, что умрут, а мертвые ничего не знают, и уж нет им воздаяния, потому что и память о них исчезла.

Бо знають живі, що помруть, а померлі нічо́го не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них,

И любовь их, и ненависть, и ревность их — всё исчезло давно, и вовек непричастны они к тому, что творится под солнцем.

і їхнє коха́ння, і їхня нена́висть, та за́здрощі їхні загинули вже, і нема вже їм ча́стки навіки ні в чо́му, що під сонцем тим ді́ється!

Так что ступай, ешь с весельем хлеб свой, пей с легким сердцем свое вино, коль скоро угодны Богу труды твои,

Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподо́бав Собі твої вчинки!

и пусть будут всегда белы одежды твои и не иссякнут благовония на голове твоей!

Нехай кожного ча́су одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оли́ви!

Наслаждайся жизнью3 с любимой женой во все дни мимолетной4 жизни твоей, которую даровал тебе Бог, во все твои мимолетные дни, потому что таков твой удел в жизни и трудах, какие вершишь ты под солнцем.

Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти!

Что под силу — то и делай руками своими, ибо в Шеоле,5 куда ты сойдешь, не будет уже ни трудов, ни разумения, ни познания, ни мудрости.

Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шео́лі, куди ти йде́ш, ні роботи, ні ро́здуму, ані знання́, ані мудрости!

И присмотрелся я к происходящему под солнцем: не быстрый побеждает в беге и не могучий — на войне, не мудрым достается хлеб, не сведущим — богатство и не знающим отдают предпочтение… Понял я, что у каждого есть дни удач и неудач,6

Зно́ву я бачив під сонцем, що біг не у ско́рих, і бій не в хоро́брих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від ча́су й наго́ди залежні вони!

и люди не ведают срока своего, попадая, словно рыбы, в злую сеть, словно птицы — в силок. Так и встречают смертные злой свой час, настигающий их внезапно.

Бо ча́су свого люди́на не знає, мов риби, поло́влені в па́губну сітку, і мов пта́хи, захо́плені в сі́льце, — так хапа́ються лю́дські сини за час лиха, коли воно на́гло спадає, на них!

И еще нечто мудрое наблюдал я под солнцем — оно показалось мне важным:

Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:

был некий городок, и жителей в нем было немного, и подступил под стены его могучий царь и обнес городок мощным осадным валом,

Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточи́в, і побудува́в проти нього велику обло́гу.

но нашелся в нем мудрый бедняк и мудростью своей выручил7 осажденных… Но хоть бы кто в городе вспомнил про этого бедняка!..

Але в ньому знайшлася люди́на убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, — та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу люди́ну!

И сказал я: мудрость лучше силы, но пренебрегают люди мудростью бедняка и не прислушиваются к его словам.

І я говорив: Краща мудрість за силу; одна́ко пого́рджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!

Спокойные слова мудрого человека слышней, чем окрики начальника над глупцами,

Слова мудрих, почуті в споко́ї, кращі від крику володаря поміж безглу́здими.

мудрость надежнее оружия, но один грешник много доброго способен погубить!

Мудрість краща від зброї військо́вої, але один грішник погубить багато добра́.

Примечания:

Под редакцией Кулаковых

2 [1] — LXX: всё (лишь) тщета.

2 [2] — Друг. чтение (с опорой на LXX): что доброму, то и злому, что чистому, то и нечистому.

9 [3] — Букв.: смотри на жизнь.

9 [4] — Или: тщетной, евр. хевле́ха; то же ниже в этом стихе.

10 [5] — Шеол — место пребывания мертвых.

11 [6] — Букв.: время и случай. Друг. возм. пер.: каждому свой срок и своя судьба.

15 [7] — Или: спас.

« 8 глава 10 глава »