2 Коринфянам 10 глава

Второе послание к Коринфянам святого апостола Павла
Перевод Десницкого → Переклад Хоменка

Сам я, Павел, обращаюсь к вам с Христовой кротостью и умеренностью: когда я у вас, то скромен, а издалека так резок!

Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, — я, коли присутній між вами, — покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас.

Прошу вас, не заставляйте меня быть резким, когда приду к вам — а ведь я решился обойтись сурово с теми, кто счел, будто мы поступаем по законам плоти.

Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками.

Хоть и живем во плоти, но не по ее законам сражаемся,

Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних,

и оружие, с которым мы вступаем в сражение, не плотское — оно Божье и способно рушить твердыни. Мы опрокидываем умственные построения

бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми

и рушим высокие стены, которые стоят на пути к познанию Бога, мы берем в плен сознание всякого человека, покоряя его Христу,

і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові;

мы готовы покарать любое непокорство, когда покорность ваша станет полной.

ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений.

Вы смо́трите только на внешность. Кто-то убежден, что он — на стороне Христа? Пусть сам тогда поразмыслит: насколько он на стороне Христа, настолько же и мы.

Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми.

Даже если я и слишком хвалюсь той властью, которую Господь дал нам для созидания, а не для вашего разорения — не стыдно мне это делать.

Бо якби я хвалився занадто нашою владою, що її нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився,

Впрочем, пусть вам не кажется, что я запугиваю вас письмами,

— щоб не здавалося, що намагаюся листами вас налякати.

а то говорят: мол, письма его суровы и сильны, а когда приходит сам — слаб, и слова его ничтожны.

Листи його, мовляв, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його — жалюгідна.

Пусть знает, кто так говорит: я и на деле окажусь таким же, каков я в письмах, присланных издалека.

Такий нехай знає: які ми словом у листах неприсутніми, такі й будемо ділом присутніми.

Мы не решаемся себя равнять или даже сравнивать с людьми, которые выставляют себя напоказ. Они меряют себя собственной меркой, сравнивают себя с самими собой, ничего при этом не понимая.

Ми не відважуємося рівняти себе чи прирівнювати до деяких із тих, які самі себе поручають; та їм, які міряють самих себе на собі самих та прирівнюють самих себе до себе самих, бракує глузду.

А мы положим предел нашей похвале — тот самый предел, который отмерил нам Господь, включая и вас, коринфян, тоже.

Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але за мірою правила, що його Бог призначив як мірку, щоб аж до вас прибути.

И не скажешь, будто мы стараемся и на вас распространить свою власть, а сами до вас так и не добрались — нет, мы у вас побывали с Евангелием Христовым.

Ми бо не розтягаємося над міру, а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми ж таки й справді до вас прибули з Євангелією Христовою.

Мы хвалимся не безмерно и не чужими трудами, но надеемся, что вера ваша будет всё возрастать, по мере этого и наши пределы широко раздвинутся

Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами за нашим правилом над міру;

и мы станем проповедовать Евангелие далее Коринфа, и не станем хвалиться тем, что в чужих пределах сделали другие.

і звіщатимемо Євангелію ген поза вами, не хвалившися готовим на чужому полі.

«Кто хочет хвалиться — пусть хвалится Господом!»

А хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.

Ведь Господу угоден не тот, кто сам себя ставит на видное место, а тот, кого Он поставит.

Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той кого Бог поручає.

« 9 глава 11 глава »