2 Коринфянам 10 глава

Второе послание к Коринфянам апостола Павла
Синодальный перевод → Переклад Хоменка

Я же, Павел, который лично между вами скромен, а заочно против вас отважен, убеждаю вас кротостью и снисхождением Христовым.

Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, — я, коли присутній між вами, — покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас.

Прошу, чтобы мне по пришествии моём не прибегать к той твёрдой смелости, которую думаю употребить против некоторых, помышляющих о нас, что мы поступаем по плоти.

Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками.

Ибо мы, ходя во плоти, не по плоти воинствуем.

Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних,

Оружия воинствования нашего не плотские, но сильные Богом на разрушение твердынь: ими ниспровергаем замыслы

бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми

и всякое превозношение, восстающее против познания Божия, и пленяем всякое помышление в послушание Христу,

і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові;

и готовы наказать всякое непослушание, когда ваше послушание исполнится.

ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений.

На личность ли смотрите? Кто уверен в себе, что он Христов, тот сам по себе суди, что, как он Христов, так и мы Христовы.

Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми.

Ибо если бы я и более стал хвалиться нашею властью, которую Господь дал нам к созиданию, а не к расстройству вашему, то не остался бы в стыде.

Бо якби я хвалився занадто нашою владою, що її нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився,

Впрочем, да не покажется, что я устрашаю вас только посланиями.

— щоб не здавалося, що намагаюся листами вас налякати.

Так как некто говорит: «в посланиях он строг и силён, а в личном присутствии слаб, и речь его незначительна», —

Листи його, мовляв, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його — жалюгідна.

такой пусть знает, что, каковы мы на словах в посланиях заочно, таковы и на деле лично.

Такий нехай знає: які ми словом у листах неприсутніми, такі й будемо ділом присутніми.

Ибо мы не смеем сопоставлять или сравнивать себя с теми, которые сами себя выставляют: они измеряют себя самими собою и сравнивают себя с собою неразумно.

Ми не відважуємося рівняти себе чи прирівнювати до деяких із тих, які самі себе поручають; та їм, які міряють самих себе на собі самих та прирівнюють самих себе до себе самих, бракує глузду.

А мы не без меры хвалиться будем, но по мере удела, какой назначил нам Бог в такую меру, чтобы достигнуть и до вас.

Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але за мірою правила, що його Бог призначив як мірку, щоб аж до вас прибути.

Ибо мы не напрягаем себя, как не достигшие до вас, потому что достигли и до вас благовествованием Христовым.

Ми бо не розтягаємося над міру, а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми ж таки й справді до вас прибули з Євангелією Христовою.

Мы не без меры хвалимся, не чужими трудами, но надеемся, с возрастанием веры вашей, с избытком увеличить в вас удел наш,

Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами за нашим правилом над міру;

так чтобы и далее вас проповедовать Евангелие, а не хвалиться готовым в чужом уделе.

і звіщатимемо Євангелію ген поза вами, не хвалившися готовим на чужому полі.

Хвалящийся хвались о Господе.

А хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.

Ибо не тот достоин, кто сам себя хвалит, но кого хвалит Господь.

Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той кого Бог поручає.

« 9 глава 11 глава »