2 Коринфянам 1 глава

Второе послание к Коринфянам святого апостола Павла
Перевод Десницкого → Переклад Хоменка

Павел, по воле Божьей апостол Иисуса Христа, и брат Тимофей пишут Божьей церкви, находящейся в Коринфе, и всем в провинции Ахайя, кто принадлежит к святому Божьему народу:

Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї:

благодать вам и мир от Бога, Отца нашего, и Господа Иисуса Христа.

благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа — милосердный Бог, дающий нам всякое утешение Отец.

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи,

Он утешает нас во всех скорбях, чтобы и мы могли утешать всех скорбящих, когда сами получаем утешение от Бога.

що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.

И чем больше наши страдания за Христа, тем больше утешение, которое мы получаем через Христа.

Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення.

Что мы страдаем — это для вашего утешения и спасения, а что утешаемся — это чтобы и вы, терпеливо перенося страдания, подобные нашим, тоже получили утешение.

Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо.

Мы крепко надеемся на вас и знаем, что едины с вами как в страданиях, так и в утешении.

Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах.

Не хотим оставлять вас в неведении, братья, о той скорби, которая нас постигла в провинции Асия: на нас легла безмерная тяжесть, свыше сил, так что мы и остаться в живых уже не надеялись.

Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити.

Сами себя мы считали приговоренными к смерти и полагались уже не на себя, но на Бога, Который и мертвых воскрешает.

Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих.

Это Он избавил нас от столь близкой смерти — избавит и впредь! Что Он избавит — на то вся наша надежда,

Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас,

и вы присоединяйтесь к молитве за нас. По молитвам многих людей нам была дарована милость, и пусть еще больше людей благодарят Его за это!

якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас.

Вот чем можем похвалиться, и порукой в том наша совесть: в этом мире, а прежде всего по отношению к вам, мы вели себя с простотой и искренностью пред Богом, следуя не человеческой мудрости, а Божьей благодати.

Слава наша — це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, — у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті.

В наших письмах нет ничего недоступного для чтения или понимания, и я надеюсь, что вы всё поймете до конца.

Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою,

Да ведь отчасти вы уже нас понимаете, и в день пришествия Господа нашего Иисуса вы будете хвалиться нами, а мы — вами.

як вже зрозуміли нас частинно, що ми — ваша слава, як і ви — наша в день Господа нашого Ісуса Христа.

В этом я уверен, и потому собирался прийти к вам еще раньше, чтобы дважды обрадовать вас своим приходом.

В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість,

Я хотел сначала побывать у вас по дороге в Македонию, из Македонии снова вернуться к вам, а от вас уже отбыть в Иудею.

а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею.

Так я и собирался поступить, но вышло иначе — не из-за моего непостоянства. Разве я, как бывает у людей, сам не знаю, чего хочу, и выходит у меня то «да, да», то «нет, нет»?

Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»?

Бог — верный свидетель, что мы не говорим вам то «да», то «нет».

Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.»

Мы вместе с Сильваном и Тимофеем возвестили вам о Божьем Сыне Иисусе Христе, и Он не менял «да» на «нет». В Нем только «да»!

Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували — я, Сильван і Тимотей, — не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було.

В Нем «да» — всему, что было обещано Богом. Потому и мы через Него отвечаем «Аминь», прославляя Бога.

Скільки бо обітниць Божих у ньому — «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.

А Бог укрепляет нас с вами во Христе, Он отметил вас

Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог,

печатью помазания и вложил в сердца Духа как залог обещанных даров.

який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.

И я призываю в свидетели Бога и ручаюсь собственной душой: я не прибыл до сих пор в Коринф лишь потому, что пожалел вас.

А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт.

В том, что касается веры, мы не собираемся быть вашими начальниками, пусть лучше наш совместный труд будет вам в радость — а в вере вы тверды.

Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати — вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.

« 16 глава 2 глава »