2 Царств 14 глава

Вторая книга Царств
Синодальный перевод → Українська Біблія. Турконяк

И заметил Иоав, сын Саруи, что сердце царя обратилось к Авессалому.

Йоав, син Саруї, зрозумів, що серце царя прихильне до Авесалома.

И послал Иоав в Фекою, и взял оттуда умную женщину и сказал ей: притворись плачущею и надень печальную одежду, и не мажься елеем, и представься женщиною, много дней плакавшею по умершем;

Тож Йоав послав до Текоя, наказав узяти звідти мудру жінку і сказав їй: Плач і одягнися в одяг смутку, і будеш, як жінка, яка багато днів плакала над своїм мерцем,

и пойди к царю и скажи ему так и так. И вложил Иоав в уста её, что сказать.

підеш до царя і скажеш йому згідно із цим словом. І Йоав поклав слова в її уста.

И вошла женщина Фекоитянка к царю и пала лицом своим на землю, и поклонилась и сказала: помоги, царь!

І жінка-текойка ввійшла до царя, припала ниць до землі, поклонилася йому і сказала: Спаси, царю, спаси!

И сказал ей царь: что тебе? И сказала она: я вдова, муж мой умер;

І сказав їй цар: Що тобі є? Вона ж відповіла: Я дійсно є жінкою вдовою, а мій муж помер.

и у рабы твоей было два сына; они поссорились в поле, и некому было разнять их, и поразил один другого и умертвил его.

У твоєї рабині є два сини, і обидва билися на полі, і не було між ними того, хто їх розлучив би, і один вдарив свого брата, і його вбив.

И вот, восстало всё родство на рабу твою, и говорят: «отдай убийцу брата своего; мы убьём его за душу брата его, которую он погубил, и истребим даже наследника». И так они погасят остальную искру мою, чтобы не оставить мужу моему имени и потомства на лице земли.

І ось весь рід повстав проти твоєї рабині, і вони сказали: Дай того, хто вбив свого брата, і вб’ємо його за душу його брата, якого він убив! Заберемо і вашого спадкоємця! І загасять моє вугілля, яке залишилося, так що не залишиться останку та імені моєму чоловікові на поверхні землі!

И сказал царь женщине: иди спокойно домой, я дам приказание о тебе.

А цар сказав: Будь здоровою і йди до твого дому, і я дам наказ про тебе!

Но женщина Фекоитянка сказала царю: на мне, господин мой, царь, да будет вина и на доме отца моего, царь же и престол его неповинен.

Та жінка-текойка промовила до царя: На мені беззаконня, мій володарю-царю, і на домі мого батька, цар же та його престол невинні!

И сказал царь: того, кто будет против тебя, приведи ко мне, и он более не тронет тебя.

І сказав цар: Хто є той, котрий говорив тобі? Приведеш його до мене, і більше не доторкнуться до нього!

Она сказала: помяни, царь, Господа, Бога твоего, чтобы не умножились мстители за кровь и не погубили сына моего. И сказал царь: жив Господь! не падёт и волос сына твоего на землю.

Вона ж сказала: Нехай же пригадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножився кровний месник, аби вигубити, і хай не погублять мого сина! А він сказав: Нехай живе Господь, ані волосок твого сина не впаде на землю!

И сказала женщина: позволь рабе твоей сказать ещё слово господину моему, царю.

А жінка сказала: Нехай твоя рабиня скаже слово до царя, мого володаря. Говори! — сказав він.

Он сказал: говори. И сказала женщина: почему ты так мыслишь против народа Божия? Царь, произнеся это слово, обвинил себя самого, потому что не возвращает изгнанника своего.

Тож жінка сказала: Навіщо ти задумав це проти Божого народу? Чи це слово з уст царя як провина, щоб цар не повернув свого вигнанця.

Мы умрём и будем как вода, вылитая на землю, которую нельзя собрать; но Бог не желает погубить душу и помышляет, как бы не отвергнуть от Себя и отверженного.

Адже ми безсумнівно помремо [1] , і будемо, як вода, що проливається на землю, якої не зберуть, і Бог візьме душу, і того, хто задумує відкинути від себе відкиненого.

И теперь я пришла сказать царю, господину моему, эти слова, потому что народ пугает меня; и раба твоя сказала: поговорю я с царём, не сделает ли он по слову рабы своей;

І тепер, я для того і прийшла говорити це слово до царя, мого володаря, бо мене побачить народ, і твоя рабиня скаже: Нехай скаже цареві, може якось виконає цар слово своєї рабині.

верно, царь выслушает и избавит рабу свою от руки людей, хотящих истребить меня вместе с сыном моим из наследия Божия.

Бо цар слухає, щоби спасти свою рабиню з руки чоловіка, який шукає забрати мене і мого сина з Божого спадку.

И сказала раба твоя: да будет слово господина моего, царя, в утешение мне, ибо господин мой, царь, как Ангел Божий, и может выслушать и доброе и худое. И Господь, Бог твой, будет с тобою.

Нехай буде слово володаря, мого царя, як жертва, — сказала жінка, — бо володар, мій цар, наче Божий ангел, щоб слухати добро і зло, і твій Господь Бог буде з тобою.

И отвечал царь и сказал женщине: не скрой от меня, о чём я спрошу тебя. И сказала женщина: говори, господин мой, царь.

І відповів цар, звертаючись до жінки: Не приховай від мене справи, про яку я тебе запитаю. А жінка сказала: Нехай говорить мій володар-цар.

И сказал царь: не рука ли Иоава во всём этом с тобою? И отвечала женщина и сказала: да живёт душа твоя, господин мой, царь; ни направо, ни налево нельзя уклониться от того, что сказал господин мой, царь; точно, раб твой Иоав приказал мне, и он вложил в уста рабы твоей все эти слова;

І цар запитав: Чи не рука Йоава в усьому цьому з тобою? І жінка відповіла цареві: Як живе твоя душа, мій володарю-царю, немає відхилення ні направо, ні наліво в усьому, що сказав мій володар-цар, бо твій раб Йоав, він наказав мені, і він поклав усі ці слова в уста твоєї рабині.

чтобы притчею дать делу такой вид, раб твой Иоав научил меня; но господин мой мудр, как мудр Ангел Божий, чтобы знать всё, что на земле.

Твій раб Йоав учинив цю справу, щоб перейшло на цей вид мови. А мій володар мудрий, як мудрість Божого ангела, щоб знати все, що в землі!

И сказал царь Иоаву: вот, я сделал по слову твоему; пойди же, возврати отрока Авессалома.

І цар сказав Йоавові: Ось я тобі вчинив за цим твоїм словом! Піди, поверни юнака Авесалома!

Тогда Иоав пал лицом на землю и поклонился, и благословил царя и сказал: теперь знает раб твой, что обрёл благоволение пред очами твоими, господин мой, царь, так как царь сделал по слову раба своего.

І Йоав упав долілиць на землю, поклонився і поблагословив царя, і Йоав сказав: Сьогодні твій раб пізнав, що знайшов милість у твоїх очах, мій володарю-царю, бо мій володар-цар виконав слово свого раба.

И встал Иоав, и пошёл в Гессур, и привёл Авессалома в Иерусалим.

І встав Йоав, пішов до Ґедсура і привів Авесалома в Єрусалим.

И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И пошёл Авессалом в свой дом, а лица царского не видал.

А цар сказав: Нехай повернеться до свого дому, та хай не побачить мого обличчя! Тож Авесалом повернувся до свого дому і не побачив обличчя царя.

Не было во всём Израиле мужчины столь красивого, как Авессалом, и столько хвалимого, как он; от подошвы ног до верха головы его не было у него недостатка.

У всьому Ізраїлі не було настільки вродливого чоловіка, як Авесалом, — від стопи його ноги і аж до його голови не було в ньому фізичної вади.

Когда он стриг голову свою, — а он стриг её каждый год, потому что она отягощала его, — то волоса с головы его весили двести сиклей по весу царскому.

І коли він стриг свою голову, а було, що він стригся на початку року, бо тяжіло на ньому волосся, і коли він її стриг, то волосся його голови важило двісті сиклів за царським сиклем.

И родились у Авессалома три сына и одна дочь, по имени Фамарь; она была женщина красивая.

В Авесалома народилося три сини і одна дочка, її ім’я — Тимар. Вона була дуже гарною жінкою і стала жінкою Ровоама, сина Соломона, і народила йому Авію.

И оставался Авессалом в Иерусалиме два года, а лица царского не видал.

Авесалом перебував у Єрусалимі впродовж двох років і не побачив обличчя царя.

И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю, но тот не захотел прийти к нему. Послал и в другой раз; но тот не захотел прийти.

І послав Авесалом до Йоава, щоб відіслав його до царя, але той не захотів прийти до нього. І послав до нього вдруге, та він знов не захотів прийти.

И сказал Авессалом слугам своим: видите участок поля Иоава подле моего, и у него там ячмень; пойдите, выжгите его огнём. И выжгли слуги Авессалома тот участок поля огнём.

Тож Авесалом сказав своїм слугам: Погляньте, частина поля Йоава прилягає до мого, і там його ячмінь. Підіть і запаліть його вогнем! І слуги Авесалома спалили його. І прийшли слуги Йоава до нього, роздерши свій одяг, і сказали: Раби Авесалома спалили ділянку вогнем.

И встал Иоав, и пришёл к Авессалому в дом, и сказал ему: зачем слуги твои выжгли мой участок огнём?

І встав Йоав, і пішов до Авесалома, до дому, і сказав йому: Навіщо твої слуги спалили мою ділянку вогнем?

И сказал Авессалом Иоаву: вот, я посылал за тобою, говоря: приди сюда, и я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришёл из Гессура? Лучше было бы мне оставаться там. Я хочу увидеть лицо царя. Если же я виноват, то убей меня.

І сказав Авесалом Йоавові: Ось я посилав до тебе, закликаючи: Прийди сюди і пошлю тебе до царя, щоб сказати: Навіщо я прийшов з Ґедсура? Краще б мені було бути ще там. І тепер ось я досі не побачив обличчя царя! Якщо є в мені несправедливість, то вбий мене!

И пошёл Иоав к царю и пересказал ему это. И позвал царь Авессалома; он пришёл к царю и пал лицом своим на землю пред царём; и поцеловал царь Авессалома.

Йоав увійшов до царя і сповістив йому, і він покликав Авесалома, і той увійшов до царя і поклонився йому, і впав долілиць на землю перед обличчям царя, і цар поцілував Авесалома.

« 13 глава 15 глава »