Пасланне Іакава 1 глава

Саборнае Пасланне святога апостала Іакава
Пераклад праваслаўнай царквы → Переклад Куліша та Пулюя

Іакаў, раб Бога і Госпада Іісуса Хрыста, — двана́ццаці кале́нам, якія ў рассе́янні: ра́давацца.

Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

За вялікую радасць прыма́йце, браты мае́, калі трапля́еце ў розныя спаку́сы,

Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

ве́даючы, што выпрабава́нне вашай веры ўтвара́е цярплівасць;

знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

цярплівасць жа павінна мець вынік даскана́лы, каб вы былí даскана́лымі і беззага́ннымі, не ма́ючы ні ў чым недахопу.

терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

Калі ж каму з вас не хапа́е мудрасці, няхай про́сіць у Бога, Які дае ўсім шчодра і без папрокаў, — і будзе да́дзена яму́.

Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

Але няхай просіць з вераю, ніколькі чым не сумнява́ючыся, бо хто сумнява́ецца, той падобны да марской хва́лі, якую вецер гоніць і шпурля́е;

Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

няхай жа не спадзяе́цца такі чалавек атрыма́ць нешта ад Госпада.

Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

Чалавек з раздво́енай душою — няўсто́йлівы на ўсіх шляха́х сваіх.

Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

Няхай жа ганары́цца брат прынíжаны ўзвы́шанасцю сваёю,

Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

а багаты — прынíжанасцю сваёю, бо ён знікне, як кве́цень на траве;

а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

узышло́ спякотнае сонца і ссушы́ла траву, і кве́цень яе апа́ла, і хараство́ вы́гляду яе знікла; так і багаты на шляха́х сваіх звя́не.

Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

Блажэ́нны чалавек, які вы́трывае спакусу, бо, прайшоўшы выпрабава́нне, ён атрыма́е вянец жыцця́, які паабяца́ў Гасподзь тым, хто лю́біць Яго.

Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

Пры спакушэ́нні няхай ніхто не кажа: «Бог мяне спакуша́е»; таму што Бог не можа быць спаку́шаны злом, і Сам не спакуша́е нікога,

Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

а кожны спакуша́ецца сваёю пажа́днасцю, якая яго прыва́блівае і зама́ньвае;

Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

потым пажа́днасць, зача́ўшы, нараджа́е грэх, а ўчы́нены грэх нараджа́е смерць.

Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

Не абма́нвайцеся, браты́ мае́ ўзлю́бленыя:

Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

усякае добрае дая́нне і ўсякі даскана́лы дар сыходзіць звыш, ад Айца свяцíлаў, у Якога няма змяне́ння і нават це́ню пераме́нлівасці.

Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

Ён пажада́ў і нарадзíў нас сло́вам ісціны, каб мы сталі нейкім пача́ткам Яго стварэ́нняў.

Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

Дык вось, браты мае́ ўзлю́бленыя, няхай кожны чалавек будзе хуткі да слу́хання, няспе́шны да гаварэ́ння, няспе́шны да гневу,

Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

бо гнеў чалавека не робіць яго праведным перад Богам.

Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

Таму, адкла́ўшы ўсякую нечыстату́ і празме́рную зло́бу, лагодна прымíце пасе́янае слова, якое можа спасцí ду́шы вашы.

Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

Будзьце ж выкана́ўцамі слова, а не толькі слухача́мі, якія ашу́кваюць саміх сябе.

Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

Бо хто слу́хае слова і не выко́нвае, той падобны да чалавека, што разгляда́е ў люстэ́рку свой твар, які ма́е ад нараджэ́ння:

Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

ён паглядзе́ў на сябе і адышо́ў — і адразу забыў, які ён.

Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

Але хто спасцíгне закон даскана́лы — закон свабоды — і застане́цца ў ім, той, стаўшы не слухачо́м забы́ўлівым, а выкана́ўцам справы, блажэ́нны будзе ў дзе́йнасці сваёй.

Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

Калі хто з вас думае, што ён набо́жны, і не стры́млівае свайго языка, а падма́нвае сэ́рца сваё, то набо́жнасць яго ма́рная.

Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

Набо́жнасць чы́стая і беззага́нная перад Богам і Айцом — у тым, каб дагляда́ць сірот і ўдоў у го́ры іх і захо́ўваць сябе неапага́неным ад свету.

Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

« 28 глава 2 глава »