2 Царств 12 глава

Вторая книга Царств
Новый русский перевод → Переклад Огієнка

Господь послал к Давиду Нафана. Он пришёл к нему и сказал: — В одном городе было два человека, один богатый, а другой бедный.

І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.

У богача было очень много мелкого и крупного скота,

У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.

а у бедняка не было ничего, кроме одной маленькой овечки, которую он купил. Он заботился о ней, и она выросла у него вместе с его детьми. Она ела из его тарелки, пила из его чаши и даже спала у него на груди. Она была у него как дочь.

А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.

К богачу пришёл путник, но богач пожалел взять что-либо из своего мелкого или крупного скота, чтобы приготовить пищу для пришедшего к нему путника. Вместо этого он взял овечку бедняка и приготовил её для того, кто пришёл к нему.

І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.

Сильно разгневался Давид на этого человека и сказал Нафану: — Верно, как и то, что жив Господь, человек, который сделал это, заслуживает смерти!

І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.

Он должен заплатить за овечку четырехкратно, потому что он сделал это и не имел сострадания.

А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.

Тогда Нафан сказал Давиду: — Ты тот человек! Вот что говорит Господь, Бог Израиля: «Я помазал тебя царем над Израилем и избавил тебя от руки Саула.

І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.

Я отдал тебе дом твоего господина и жен твоего господина отдал в твои объятия. Я отдал тебе дом Израиля и Иуды. И если бы всего этого было слишком мало, Я дал бы тебе ещё больше.

І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

Так почему же ты пренебрег словом Господа, сделав зло в Его глазах? Ты поразил хетта Урию мечом и взял его жену себе в жёны. Ты убил его мечом аммонитян.

І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

Поэтому меч никогда не отступит от твоего дома, так как ты пренебрег Мной и взял себе в жёны жену хетта Урии».

А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

Так говорит Господь: «Я наведу на тебя беду из твоего же дома. У тебя на глазах Я возьму твоих жен и отдам их твоему ближнему, и он будет спать с твоими женами так, что все будут об этом знать.

Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.

Ты сделал это тайно, а Я сделаю это пред всем Израилем и пред солнцем».

Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.

И Давид сказал Нафану: — Я согрешил перед Господом. Нафан ответил: — И Господь снял с тебя твой грех. Ты не умрешь.

І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!

Но так как, сделав это, ты выказал совершенное презрение Господу[41], сын, который у тебя родится, умрет.

Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.

После этого Нафан ушел к себе домой. Господь поразил ребенка, которого жена Урии родила Давиду, и он заболел.

І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.

Давид молился Богу о ребенке. Он постился и проводил ночи в своей комнате лежа на земле.

А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.

Старейшины его дома стояли рядом с ним, пытаясь поднять его с земли, но он отказывался и не ел с ними никакой пищи.

I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.

На седьмой день ребенок умер. Слуги Давида боялись сказать ему, что ребенок мертв, так как они думали: «Когда ребенок был ещё жив, мы говорили с Давидом, но он не слушал нас. Как же нам сказать ему, что ребенок умер? Он может что-нибудь сделать с собой».

І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.

Давид заметил, что его слуги перешептываются, и понял, что ребенок умер. — Умер ребенок? — спросил он. — Да, — ответили они, — умер.

А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.

Тогда Давид поднялся с земли. Вымывшись, умастившись благовониями и переодевшись, он пошел в дом Господа и поклонился. Затем он пошел в свой дом, где по его приказу ему подали пищу, и поел.

І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.

Слуги спросили его: — Почему ты поступаешь таким образом? Когда ребенок был жив, ты постился и плакал. Теперь ребенок мертв, а ты встал и ешь!

І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“

Он ответил: — Когда ребенок ещё был жив, я постился и плакал. Я думал: «Кто знает? Вдруг Господь будет милостив ко мне, и ребенок останется жив».

А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

Но теперь он умер, и зачем мне поститься? Разве я могу его вернуть? Я пойду к нему, а он ко мне не вернется.

А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.

Затем Давид утешил свою жену Вирсавию, вошел к ней и лег с ней. Она забеременела и родила сына. Давид назвал его Соломоном. Господь полюбил его

І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,

и послал пророка Нафана, чтобы тот по повелению Господа назвал его Иедидия[42].

і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.

Тем временем Иоав воевал против аммонитской столицы Раввы и взял царскую крепость.

А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.

Иоав послал к Давиду вестников, говоря: — Я воевал с Раввой и захватил её водный запас.

І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

Итак, собери оставшихся воинов, осади город и возьми его. Иначе я сам возьму город, и он будет назван моим именем.

А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.

Давид собрал всё войско, пошел на Равву и, сразившись, взял её.

І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

Он снял золотую корону с головы их царя[43] — корона весила талант[44] и была украшена драгоценным камнем — и возложил её на свою голову.[45] Ещё он взял в городе огромную добычу.

І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

Он вывел жителей, которые были в нём, заставив их работать пилами, железными кирками и топорами, а также изготавливать кирпичи.[46] Он поступил так со всеми аммонитскими городами. После этого Давид со всем своим войском вернулся в Иерусалим.

А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

Примечания:

Новый русский перевод

14 [41] — Так выглядит эта фраза согласно древней текстуальной традиции (ср. 1Цар 25:22, сноска); в нормативном евр. тексте: презрение врагам Господа.

25 [42] — Это имя означает: возлюбленный Господом.

30 [43] — Или: Милхома (см. 3Цар 11:5, 33).

30 [44] — Около 34 кг.

30 [45] — Или: « Давид взял камень с этой короны и поместил его на свою». Существует также мнение, что упомянутый талант золота относился не к весу короны, а к ее стоимости.

31 [46] — Смысл этого предложения в евр. тексте неясен.

« 11 глава 13 глава »