Солунян 2 глава

Перше послання св. апостола Павла до солунян
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;

Са́ми бо вѣ́сте, бра́тїе, вхо́дъ на́шъ и҆́же къ ва́мъ, ѩ҆́кѡ не вотщѐ бы́сть:

але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.

но предпострада́вше и҆ досажде́ни бы́вше, ѩ҆́коже вѣ́сте, въ фїлі́ппѣхъ, дерзнѹ́хомъ ѡ҆ бз҃ѣ на́шемъ глаго́лати къ ва́мъ бл҃говѣствова́нїе бж҃їе со мно́гимъ по́двигомъ.

Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.

Ѹ҆тѣше́нїе бо на́ше не ѿ пре́лести, ни ѿ нечистоты̀, ни ле́стїю:

Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.

но ѩ҆́коже и҆скѹси́хомсѧ ѿ бг҃а вѣ́рни бы́ти прїѧ́ти бл҃говѣствова́нїе, та́кѡ глаго́лемъ, не а҆́ки человѣ́кѡмъ ѹ҆гожда́юще, но бг҃ѹ и҆скѹша́ющемѹ сердца̀ на҄ша.

Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!

Никогда́же бо въ словесѝ ласка́нїѧ бы́хомъ къ ва́мъ, ѩ҆́коже вѣ́сте, нижѐ въ винѣ̀ лихоима́нїѧ: бг҃ъ свидѣ́тель!

Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших,

Ни и҆́щѹще ѿ человѣ҄къ сла́вы, ни ѿ ва́съ, ни ѿ и҆нѣ́хъ:

хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,

могѹ́ще въ тѧготѣ̀ бы́ти, ѩ҆́коже хр҇тѡ́вы а҆п҇ли, но бы́хомъ ти́си посредѣ̀ ва́съ, ѩ҆́коже дои́лица грѣ́етъ своѧ҄ ча҄да.

так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.

Та́кѡ жела́юще ва́съ, благоволи́хомъ пода́ти ва́мъ не то́чїю бл҃говѣствова́нїе бж҃їе, но и҆ дѹ́шы своѧ҄, зане́же возлю́блени бы́сте на́мъ.

Ви пам'ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.

(За҄ 265.) По́мните бо, бра́тїе, трѹ́дъ на́шъ и҆ по́двигъ: но́щь бо и҆ де́нь дѣ́лающе, да не ѡ҆тѧготи́мъ ни є҆ди́нагѡ ѿ ва́съ, проповѣ́дахомъ ва́мъ бл҃говѣствова́нїе бж҃їе.

Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.

Вы̀ свидѣ́телє и҆ бг҃ъ, ѩ҆́кѡ прпдбнѡ и҆ првднѡ и҆ непоро́чнѡ ва́мъ вѣ́рѹющымъ бы́хомъ,

Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,

ѩ҆́коже вѣ́сте, занѐ є҆ди́наго кого́ждо ва́съ, ѩ҆́коже ѻ҆те́цъ ча҄да своѧ҄,

просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.

молѧ́ще и҆ ѹ҆тѣша́юще ва́съ, и҆ свидѣ́телствѹюще ва́мъ ходи́ти досто́йнѡ бг҃ѹ, призва́вшемѹ вы̀ во своѐ цр҇тво и҆ сла́вѹ.

І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді — як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.

Сегѡ̀ ра́ди и҆ мы̀ благодари́мъ бг҃а непреста́ннѡ, ѩ҆́кѡ прїе́мше сло́во слы́шанїѧ бж҃їѧ ѿ на́съ, прїѧ́сте не а҆́ки сло́во человѣ́ческо, но, ѩ҆́коже є҆́сть вои́стиннѹ, сло́во бж҃їе, є҆́же и҆ дѣ́йствѹетсѧ въ ва́съ вѣ́рѹющихъ.

Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,

(За҄ 266.) Вы́ бо подѡ́бницы бы́сте, бра́тїе, цр҃квамъ бж҃їимъ сѹ́щымъ во ї҆ѹде́и ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ, занѐ та҄ѧжде и҆ вы̀ пострада́сте ѿ свои́хъ сплемє́нникъ, ѩ҆́коже и҆ ті́и ѿ ї҆ѹдє́й,

які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.

ѹ҆би́вшихъ и҆ гд҇а ї҆и҃са и҆ є҆гѡ̀ про҇ро́ки, и҆ на́съ и҆згна́вшихъ, и҆ бг҃ѹ не ѹ҆годи́вшихъ, и҆ всѣ҄мъ человѣ́кѡмъ проти́вѧщихсѧ,

Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх гнів.

(и҆) возбранѧ́ющихъ на́мъ глаго́лати ѩ҆зы́кѡмъ, да спасѹ́тсѧ, во є҆́же и҆спо́лнити и҆̀мъ грѣхѝ своѧ҄ всегда̀: пости́же же на ни́хъ гнѣ́въ до конца̀.

А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.

Мы́ же, бра́тїе, ѡ҆сиротѣ́вше ѿ ва́съ ко вре́мени часа̀ лице́мъ, а҆ не се́рдцемъ, ли́шше тща́хомсѧ лицѐ ва́ше ви́дѣти мно́гимъ жела́нїемъ.

Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, — раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.

Тѣ́мже хотѣ́хомъ прїитѝ къ ва́мъ, а҆́зъ ѹ҆́бѡ па́ѵелъ, є҆ди́ною и҆ два́жды: и҆ возбранѝ на́мъ сатана̀.

Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?

Кто́ бо на́мъ ѹ҆пова́нїе и҆лѝ ра́дость и҆лѝ вѣне́цъ похвале́нїѧ; Не и҆ вы́ ли пред̾ гд҇емъ на́шимъ ї҆и҃съ хр҇то́мъ во̀ прише́ствїи є҆гѡ̀;

Так! Ви — наша слава й наша радість.

(За҄ 267.) Вы́ бо є҆стѐ сла́ва на́ша и҆ ра́дость.

« 1 глава 3 глава »