2 Самуїла 15 глава

Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

І сталося по то́му, і завів собі Авесалом по́воза та коні, та п'ятдесят чоловіка, що бігали перед ним.

И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ сотворѝ себѣ̀ а҆вессалѡ́мъ колєсни́цы и҆ ко́ни и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹ҄жъ текѹ́щихъ пред̾ ни́мъ:

І вставав Авесалом рано, та й ставав при дорозі до брами. І, бувало, кожного чоловіка, що мав супере́чку та йшов до царя на суд, то Авесалом кликав його та й питав: „З якого ти міста?“ І той говорив: „З одно́го з Ізраїлевих племен твій раб“.

и҆ востава́ше ра́нѡ а҆вессалѡ́мъ, и҆ стоѧ́ше при са́мѣмъ пѹтѝ вра́тъ: и҆ бы́сть всѧ́къ мѹ́жъ, є҆мѹ́же бѧ́ше прѧ̀, прїи́де пред̾ царѧ̀ на сѹ́дъ, и҆ возопѝ къ немѹ̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ глаго́лаше є҆мѹ̀: ѿ ко́егѡ гра́да ты̀ є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мѹ̀ мѹ́жъ: ѿ є҆ди́нагѡ колѣ́нъ ї҆и҃левыхъ ра́бъ тво́й.

І говорив до нього Авесалом: „Дивися, слова́ твої добрі та слушні, та в царя нема кому тебе вислухати“.

И҆ речѐ къ немѹ̀ а҆вессалѡ́мъ: сѐ, словеса̀ твоѧ҄ бла҄га и҆ ѹ҆дѡ́бна, но слѹ́шающагѡ нѣ́сть тѝ ѿ царѧ̀.

І говорив Авесалом: „Коли б мене настановлено суддею в Краю́, то до мене прихо́див би кожен чоловік, що мав би супере́чку чи судо́ву справу, а я випра́вдував би його“.

И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ: кто́ мѧ поста́витъ сѹдїю̀ на землѝ, и҆ ко мнѣ̀ прїи́детъ всѧ́къ мѹ́жъ и҆мѣ́ѧй прю̀ и҆ сѹ́дъ, и҆ ѡ҆правда́ю є҆го̀;

І, бувало, коли хто підхо́див поклонитися йому, то він простягав свою руку, і хапав його́ та цілував його́.

И҆ бы́сть є҆гда̀ приближа́шесѧ мѹ́жъ поклони́тисѧ є҆мѹ̀, и҆ простира́ше рѹ́кѹ свою̀, и҆ прїима́ше є҆го̀, и҆ цѣлова́ше є҆го̀.

І робив Авесало́м, як ось це, усьому Ізраїлеві, хто прихо́див на суд до царя. І крав Авесалом серця́ Ізраїлевих людей!

И҆ сотворѝ а҆вессалѡ́мъ по глаго́лѹ семѹ̀ всемѹ̀ ї҆и҃лю приходѧ́щымъ на сѹ́дъ къ царю̀ и҆ приѹсво́и а҆вессалѡ́мъ сердца̀ сынѡ́въ ї҆и҃левыхъ.

І сталося в кінці сорока літ, і сказав Авесало́м до царя: „Піду́ я та ви́повню обі́тницю мою, що я обіцяв був Господе́ві в Хевро́ні.

И҆ бы́сть ѿ конца̀ четы́редесѧти лѣ́тъ, и҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко ѻ҆тцѹ̀ своемѹ̀: пойдѹ̀ нн҃ѣ и҆ возда́мъ ѡ҆бѣ́ты моѧ҄, ѩ҆̀же ѡ҆бѣща́хъ гд҇ѹ въ хеврѡ́нѣ:

Бо раб твій, коли осів був у Ґешу́рі в Арамі, склав обі́тницю, говорячи: Якщо Господь справді поверне мене до Єрусалиму, то я бу́ду служити Господе́ві“.

занѐ ѡ҆бѣ́тъ ѡ҆бѣща̀ ра́бъ тво́й, є҆гда̀ жи́хъ въ гедсѹ́рѣ сѷрі́йстѣмъ, глаго́лѧ: а҆́ще возвраща́ѧ возврати́тъ мѧ̀ гд҇ь во ї҆ер҇ли́мъ, и҆ послѹжѹ̀ гд҇ѹ.

І сказав йому цар: „Іди з миром!“ І той устав та й пішов до Хеврону.

И҆ речѐ є҆мѹ̀ ца́рь: и҆дѝ съ ми́ромъ. И҆ воста́въ и҆́де въ хеврѡ́нъ.

І порозсилав Авесалом виві́дувачів по всіх Ізраїлевих племенах, говорячи: „Коли ви почуєте су́рмлення сурми́, то скажете: Зацарював Авесало́м у Хевроні!“

И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ соглѧда҄таи во всѧ҄ кѡлѣ́на ї҆и҃лєва, глаго́лѧ: є҆гда̀ ѹ҆слы́шите вы̀ гла́съ трѹбы̀ ро́жаны, и҆ рцы́те: воцари́сѧ ца́рь а҆вессалѡ́мъ въ хеврѡ́нѣ.

А з Авесаломом пішли двісті чоловіка з Єрусалиму, що були покликані; а йшли вони в простоті́ своїй, і нічо́го не знали.

И҆ и҆до́ша со а҆вессалѡ́момъ двѣ́сти мѹже́й ѿ ї҆ер҇ли́ма по́звани: и҆ и҆дѧ́хѹ въ простотѣ̀ свое́й, и҆ не разѹмѣ́ша всѧ́кагѡ глаго́ла.

І послав Авесалом покликати ґілонянина Ахіто́фела, Давидового дора́дника, з його міста з Ґіло, як він мав прино́сити жертви. І був то сильний бунт, і народ все змножувався з Авесало́мом.

И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ призва̀ а҆хїтофе́ла галамоні́йскаго, совѣ́тника даві́дова, ѿ гра́да є҆гѡ̀ гѡла́мы, є҆гда̀ жрѧ́ше жє́ртвы. И҆ бы́сть смѧте́нїе крѣ́пко: и҆ люді́й мно́жество и҆дѹ́щихъ со а҆вессалѡ́момъ.

І прийшов вісник до Давида, говорячи: „Серце ізра́їльтян стало за Авесаломом“.

И҆ прїи́де вѣ́стникъ къ даві́дѹ, глаго́лѧ: бы́сть се́рдце мѹже́й ї҆и҃левыхъ со а҆вессалѡ́момъ.

І сказав Давид до всіх своїх слуг, що були з ним в Єрусалимі: „Уставайте і втікаймо, а то не зможемо втекти перед Авесаломом. Поспішіть відійти, щоб він не поспішив і не догнав нас, і щоб не було нам від нього лиха, і не побив цього міста ві́стрям меча“.

И҆ речѐ даві́дъ всѣ҄мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои҄мъ сѹ́щымъ съ ни́мъ во ї҆ер҇ли́мѣ: воста́ните, и҆ бѣжи́мъ, ѩ҆́кѡ нѣ́сть на́мъ спасе́нїѧ ѿ лица̀ а҆вессалѡ́млѧ: ѹ҆скори́те и҆тѝ, да не ѹ҆скори́тъ и҆ во́зметъ на́съ, и҆ наведе́тъ на на́съ ѕло́бѹ, и҆ и҆збїе́тъ гра́дъ ѻ҆́стрїемъ меча̀.

І сказали цареві царські́ раби: „Усе, що вибере наш пан цар, то при то́му твої раби!“

И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы царє́вы къ царю̀: всѧ҄ є҆ли҄ка заповѣ́сть госпо́дь на́шъ ца́рь, сѐ, мы̀ ѻ҆́троцы твоѝ.

I вийшов цар та ввесь його дім пі́шки, а цар позоставив десять жіно́к наложниць, щоб стерегли дім.

И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀ нога́ми свои́ми, и҆ ѡ҆ста́ви ца́рь де́сѧть же́нъ подло́жницъ свои́хъ храни́ти до́мъ.

І вийшов цар та ввесь народ пішки, і стали вони в Бет-Гамерхаку.

И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ пѣ҄ши и҆ ста́ша въ домѹ̀ сѹ́щемъ дале́че:

А всі його слу́ги йшли перед ним, а також усі керетяни й усі пелетяни та всі ґатяни, — шість сотень чоловіка, що прийшли були пі́шки з Ґату, ішли перед царем.

и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ ѿ ѻ҆бою̀ странѹ҄ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хѹ, и҆ всѝ хелеѳе́є и҆ всѝ фелеѳе́є и҆ всѝ геѳе́є, ше́сть сѡ́тъ мѹже́й ше́дше пѣ҄ши ѿ ге́ѳа пред̾идѧ́хѹ пред̾ лице́мъ царе́вымъ.

А цар сказав до ґатянина Ітта́я: „Чого пі́деш і ти з нами? Вернися, і сиди з тим царем, бо ти чужий та й вигна́нець зо свого місця.

И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю геѳѳе́инѹ: почто̀ и҆ ты̀ и҆́деши съ на́ми; возврати́сѧ и҆ живѝ съ царе́мъ, ѩ҆́кѡ чѹ́ждь є҆сѝ ты̀, и҆ ѩ҆́кѡ пресели́лсѧ є҆сѝ ты̀ ѿ мѣ́ста твоегѡ̀:

Учора прийшов ти, а сьогодні я мав би турбувати тебе йти з нами? А я йду, куди піду́, — куди доведе́ться. Вернися, і забери братів своїх із собою. А Господь учинить тобі милість та правду!“

а҆́ще вчера̀ прише́лъ є҆сѝ, и҆ дне́сь ли подви́гнѹ тѧ̀ и҆тѝ съ на́ми; и҆ а҆́зъ и҆дѹ̀, а҆́може пойдѹ̀: и҆дѝ и҆ возврати́сѧ, и҆ возвратѝ бра́тїю твою̀ съ тобо́ю, и҆ гд҇ь да сотвори́тъ съ тобо́ю мл҇ть и҆ и҆́стинѹ.

І відповів Ітта́й до царя та й сказав: „Як живий Господь і живий мій пан цар, — тільки в то́му місці, в якому бу́де мій пан цар, — чи то на смерть, чи то на життя, — то там буде твій раб!“

И҆ ѿвѣща̀ є҆ѳѳе́й къ царю̀ и҆ речѐ: жи́въ гд҇ь, и҆ жи́въ господи́нъ мо́й ца́рь, ѩ҆́кѡ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же бѹ́детъ господи́нъ мо́й ца́рь, и҆лѝ въ сме́рти, и҆лѝ въ животѣ̀, та́мѡ бѹ́детъ ра́бъ тво́й.

І сказав Давид до Іттая: „Іди й перейди!“ І перейшов ґатянин Іттай та всі його люди, та всі діти, що були з ним.

И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю: грѧдѝ, и҆ прейдѝ со мно́ю. И҆ пре́йде є҆ѳѳе́й геѳѳе́инъ и҆ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ и҆ ве́сь наро́дъ и҆́же съ ни́мъ.

А ввесь той Край плакав ревним голосом, і ввесь народ перехо́див. А цар перехо́див поті́к Кедро́н, і ввесь народ перехо́див доро́гою до пустині.

И҆ всѧ̀ землѧ̀ пла́кашесѧ гла́сомъ вели́кимъ. И҆ всѝ лю́дїе прехожда́хѹ по пото́кѹ ке́дрскѹ, и҆ ца́рь пре́йде чрез̾ пото́къ ке́дрскїй, и҆ всѝ лю́дїе и҆ ца́рь и҆дѧ́хѹ къ лицѹ̀ пѹтѝ пѹсты́ннагѡ.

А ось ішли й Садо́к та всі Левити з ним, що не́сли ковчега Божого заповіту. І вони поставили Божого ковчега, а Евіята́р прино́сив цілопалення, аж поки ввесь наро́д не вийшов із міста.

И҆ сѐ, и҆ садѡ́къ ї҆ере́й и҆ всѝ леѵі́ти съ ни́мъ, носѧ́ще кївѡ́тъ завѣ́та гд҇нѧ ѿ веѳа́ры: и҆ поста́виша кївѡ́тъ бж҃їй: и҆ а҆вїа́ѳаръ взы́де, до́ндеже преста́ша всѝ лю́дїе и҆сходи́ти и҆з̾ гра́да.

І сказав цар до Садока: „Поверни Божого ковчега до міста. Якщо я знайду́ милість у Господніх оча́х, і Він поверне мене, то я побачу Його та ме́шкання Його.

И҆ речѐ ца́рь къ садѡ́кѹ: возвратѝ кївѡ́тъ бж҃їй во гра́дъ, и҆ да ста́нетъ на мѣ́стѣ свое́мъ: а҆́ще ѡ҆брѧ́щѹ блгдть пред̾ ѻ҆чи́ма гд҇нима, и҆ возврати́тъ мѧ̀, и҆ пока́жетъ мѝ є҆го̀ и҆ лѣ́потѹ є҆гѡ̀:

А якщо Він скаже так: Не бажаю тебе, — ось я: нехай зробить мені, як добре в оча́х Його́“.

и҆ а҆́ще та́кѡ рече́тъ: не благоволи́хъ въ тебѣ̀: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, да сотвори́тъ мѝ по бл҃го́мѹ пред̾ ѻ҆чи́ма свои́ма.

І сказав цар до священика Садо́ка: „Чи ти бачиш це все? Вернися з миром до міста, а син твій Ахіма́ац та син Евіятарів Йоната́н, оби́два ваші сини будуть із вами.

И҆ речѐ ца́рь садѡ́кѹ ї҆ере́ю: ви́дите, ты̀ возвраща́ешисѧ во гра́дъ съ ми́ромъ и҆ а҆хїмаа́съ сы́нъ тво́й и҆ ї҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ, два̀ сы́ны ва́ши съ ва́ми:

Глядіть, я буду проволікати в степа́х цієї пусти́ні, аж поки не при́йде від вас слово, щоб повідо́мити мене“.

ви́дите, а҆́зъ вселѧ́юсѧ во а҆равѡ́ѳъ пѹсты́нный, до́ндеже прїи́детъ мѝ сло́во ѿ ва́съ, є҆́же возвѣсти́ти мѝ.

І повернув Садо́к та Евіятар Божого ковчега до Єрусалиму, та й осілися там.

И҆ возвратѝ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ кївѡ́тъ бж҃їй во ї҆ер҇ли́мъ, и҆ сѣ́де та́мѡ.

А Давид схо́див узбіччям на го́ру Оливну, та все плакав. А голова його була покрита, і він ішов бо́сий. А ввесь народ, що був із ним, усі позакривали го́лову свою, і все йшли та плакали...

И҆ даві́дъ восхожда́ше восхо́домъ на го́рѹ є҆леѡ́нскѹю восходѧ̀ и҆ пла́часѧ, и҆ покры́въ главѹ̀ свою̀, и҆ са́мъ и҆дѧ́ше босы́ма нога́ма: и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ покры́ша кі́йждо главѹ̀ свою̀, и҆ восхожда́хѹ восходѧ́ще и҆ пла́чѹщесѧ.

А Давидові доне́сли, говорячи: „Ахіто́фел серед зрадників з Авесало́мом“. І Давид сказав: „Господи, учини ж нерозумною Ахітофелову раду!“

И҆ возвѣсти́ша даві́дѹ глаго́люще: и҆ а҆хїтофе́лъ въ мѧте́жницѣхъ со а҆вессалѡ́момъ. И҆ речѐ даві́дъ: разрѹшѝ совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ, гд҇и, бж҃е мо́й.

І сталося, коли вийшов Давид на верхі́в'я, де вклоняються Богові, аж ось навпроти нього аркеянин Хуша́й у роздертій ту́ніці, а порох на його голові.

И҆ бѣ̀ даві́дъ грѧды́й да́же до рѡ́са, и҆дѣ́же поклони́сѧ бг҃ѹ. И҆ сѐ, на срѣ́тенїе є҆мѹ̀ (и҆зы́де) хѹсі́й пе́рвый дрѹ́гъ даві́довъ, растерза́въ ри҄зы своѧ҄, и҆ пе́рсть на главѣ̀ є҆гѡ̀.

І сказав йому Давид: „Якщо ти пі́деш зо мною, то будеш мені тягаре́м.

И҆ речѐ є҆мѹ̀ даві́дъ: а҆́ще по́йдеши со мно́ю, и҆ бѹ́деши мѝ въ тѧ́гость:

А якщо ве́рнешся до міста й скажеш Авесаломові: „Я буду раб твій, о ца́рю! Я був віддавна рабом батька твого, а тепер я твій раб“, то зламаєш мені Ахіто́фелеву раду.

а҆́ще же возврати́шисѧ во гра́дъ и҆ рече́ши а҆вессалѡ́мѹ: минѹ́ша бра́тїѧ твоѧ҄, и҆ ца́рь за мно́ю минѹ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ нн҃ѣ ра́бъ тво́й є҆́смь, царю̀, пощади́ мѧ жи́ва бы́ти: ра́бъ бѣ́хъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ тогда̀ и҆ досе́лѣ, нн҃ѣ же а҆́зъ тво́й ра́бъ: и҆ разрѹши́ ми совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ:

І чи ж не будуть там із тобою священики Садо́к та Евіята́р? І станеться, — усяку річ, яку ти почуєш із царе́вого дому, розповіси́ священикам Садо́кові та Евіята́рові.

и҆ сѐ, съ тобо́ю та́мѡ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ ї҆ере́є: и҆ бѹ́детъ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же ѹ҆слы́шиши и҆з̾ ѹ҆́стъ ца́рскихъ, и҆ ска́жеши садѡ́кѹ и҆ а҆вїа́ѳарѹ ї҆ере́ємъ:

Ось там із ними двоє їхніх синів: Ахіма́ац у Садока та Йонатан у Евіята́ра — і ви пошлете через них до мене кожне слово, яке почуєте“.

сѐ, та́мѡ съ ни́ми два̀ сы҄на и҆́хъ, а҆хїмаа́съ сы́нъ садѡ́ковъ и҆ ї҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ: и҆ посли́те рѹко́ю и҆́хъ ко мнѣ̀ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же а҆́ще ѹ҆слы́шите.

І ввійшов Хуша́й, Давидів друг, до міста. А Авесало́м також увійшов до Єрусалиму.

И҆ вни́де хѹсі́й дрѹ́гъ даві́довъ во гра́дъ, и҆ а҆вессалѡ́мъ тогда̀ вхожда́ше во ї҆ер҇ли́мъ.

« 14 глава 16 глава »