2 Самуїла 15 глава

Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

І сталося після цього, що Авесалом придбав собі колісниці та коней і п’ятдесят мужів, щоби бігли перед ним.

И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ сотворѝ себѣ̀ а҆вессалѡ́мъ колєсни́цы и҆ ко́ни и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹ҄жъ текѹ́щихъ пред̾ ни́мъ:

Авесалом уставав вранці й ставав на узбіччі дороги брами, і було, що кожний чоловік, в якого була судова справа, і він приходив до царя на суд, то його окликав Авесалом, кажучи йому: З якого ти міста? І відказував чоловік: Твій раб з одного з племен Ізраїля.

и҆ востава́ше ра́нѡ а҆вессалѡ́мъ, и҆ стоѧ́ше при са́мѣмъ пѹтѝ вра́тъ: и҆ бы́сть всѧ́къ мѹ́жъ, є҆мѹ́же бѧ́ше прѧ̀, прїи́де пред̾ царѧ̀ на сѹ́дъ, и҆ возопѝ къ немѹ̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ глаго́лаше є҆мѹ̀: ѿ ко́егѡ гра́да ты̀ є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мѹ̀ мѹ́жъ: ѿ є҆ди́нагѡ колѣ́нъ ї҆и҃левыхъ ра́бъ тво́й.

А Авесалом йому говорив: Ось слова твої добрі та зрозумілі, та біля царя немає того, хто вислухає тебе.

И҆ речѐ къ немѹ̀ а҆вессалѡ́мъ: сѐ, словеса̀ твоѧ҄ бла҄га и҆ ѹ҆дѡ́бна, но слѹ́шающагѡ нѣ́сть тѝ ѿ царѧ̀.

І говорив Авесалом: Хто мене настановить суддею на землі! До мене приходитиме кожний чоловік, в якого буде незгода і судова справа, і розсуджу його?

И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ: кто́ мѧ поста́витъ сѹдїю̀ на землѝ, и҆ ко мнѣ̀ прїи́детъ всѧ́къ мѹ́жъ и҆мѣ́ѧй прю̀ и҆ сѹ́дъ, и҆ ѡ҆правда́ю є҆го̀;

І було, коли наближався чоловік, щоб йому поклонитися, і простягав свою руку, то він обіймав його і цілував його.

И҆ бы́сть є҆гда̀ приближа́шесѧ мѹ́жъ поклони́тисѧ є҆мѹ̀, и҆ простира́ше рѹ́кѹ свою̀, и҆ прїима́ше є҆го̀, и҆ цѣлова́ше є҆го̀.

І чинив Авесалом за цим словом усьому Ізраїлеві, кожному, хто приходив на суд до царя. І Авесалом привертав серце ізраїльських мужів.

И҆ сотворѝ а҆вессалѡ́мъ по глаго́лѹ семѹ̀ всемѹ̀ ї҆и҃лю приходѧ́щымъ на сѹ́дъ къ царю̀ и҆ приѹсво́и а҆вессалѡ́мъ сердца̀ сынѡ́въ ї҆и҃левыхъ.

І було по закінченні сорока років, Авесалом сказав своєму батькові: Піду і виконаю мої обітниці, які я дав Господу в Хевроні.

И҆ бы́сть ѿ конца̀ четы́редесѧти лѣ́тъ, и҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко ѻ҆тцѹ̀ своемѹ̀: пойдѹ̀ нн҃ѣ и҆ возда́мъ ѡ҆бѣ́ты моѧ҄, ѩ҆̀же ѡ҆бѣща́хъ гд҇ѹ въ хеврѡ́нѣ:

Адже обітниці склав твій раб, коли я жив у Ґедсурі, у Сирії, кажучи: Якщо Господь справді поверне [1] мене в Єрусалим, то служитиму Господу.

занѐ ѡ҆бѣ́тъ ѡ҆бѣща̀ ра́бъ тво́й, є҆гда̀ жи́хъ въ гедсѹ́рѣ сѷрі́йстѣмъ, глаго́лѧ: а҆́ще возвраща́ѧ возврати́тъ мѧ̀ гд҇ь во ї҆ер҇ли́мъ, и҆ послѹжѹ̀ гд҇ѹ.

І цар сказав йому: Іди в мирі. І, вставши, він пішов до Хеврону.

И҆ речѐ є҆мѹ̀ ца́рь: и҆дѝ съ ми́ромъ. И҆ воста́въ и҆́де въ хеврѡ́нъ.

Авесалом послав розвідників до всіх племен Ізраїля, кажучи: Коли ви почуєте голос рога, то скажете: Цар Авесалом зацарював у Хевроні!

И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ соглѧда҄таи во всѧ҄ кѡлѣ́на ї҆и҃лєва, глаго́лѧ: є҆гда̀ ѹ҆слы́шите вы̀ гла́съ трѹбы̀ ро́жаны, и҆ рцы́те: воцари́сѧ ца́рь а҆вессалѡ́мъ въ хеврѡ́нѣ.

І з Авесаломом пішло двісті славних мужів з Єрусалима, ішли у своїй простоті й не знали нічого про справу.

И҆ и҆до́ша со а҆вессалѡ́момъ двѣ́сти мѹже́й ѿ ї҆ер҇ли́ма по́звани: и҆ и҆дѧ́хѹ въ простотѣ̀ свое́й, и҆ не разѹмѣ́ша всѧ́кагѡ глаго́ла.

І послав Авесалом, і покликав Ахітофела, ґелмонейця, радника Давида з його міста з Ґоли, коли він приносив жертву. І була велика змова, і народ підходив, і багато стало на бік Авесалома.

И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ призва̀ а҆хїтофе́ла галамоні́йскаго, совѣ́тника даві́дова, ѿ гра́да є҆гѡ̀ гѡла́мы, є҆гда̀ жрѧ́ше жє́ртвы. И҆ бы́сть смѧте́нїе крѣ́пко: и҆ люді́й мно́жество и҆дѹ́щихъ со а҆вессалѡ́момъ.

І прийшов вісник до Давида, кажучи: Серце ізраїльських мужів пішло за Авесаломом.

И҆ прїи́де вѣ́стникъ къ даві́дѹ, глаго́лѧ: бы́сть се́рдце мѹже́й ї҆и҃левыхъ со а҆вессалѡ́момъ.

І сказав Давид усім своїм слугам, які були з ним у Єрусалимі: Встаньте, і втікаймо, бо немає нам спасіння від обличчя Авесалома! Не баріться піти, щоб він не поспішив і не захопив нас, не наніс нам зла і не побив міста вістрям меча!

И҆ речѐ даві́дъ всѣ҄мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои҄мъ сѹ́щымъ съ ни́мъ во ї҆ер҇ли́мѣ: воста́ните, и҆ бѣжи́мъ, ѩ҆́кѡ нѣ́сть на́мъ спасе́нїѧ ѿ лица̀ а҆вессалѡ́млѧ: ѹ҆скори́те и҆тѝ, да не ѹ҆скори́тъ и҆ во́зметъ на́съ, и҆ наведе́тъ на на́съ ѕло́бѹ, и҆ и҆збїе́тъ гра́дъ ѻ҆́стрїемъ меча̀.

А слуги царя сказали цареві: За всім, що вибирає наш володар-цар, ось твої раби.

И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы царє́вы къ царю̀: всѧ҄ є҆ли҄ка заповѣ́сть госпо́дь на́шъ ца́рь, сѐ, мы̀ ѻ҆́троцы твоѝ.

І вийшов цар, і весь його дім своїми ногами. І цар залишив десять своїх жінок-наложниць, щоб стерегли дім.

И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀ нога́ми свои́ми, и҆ ѡ҆ста́ви ца́рь де́сѧть же́нъ подло́жницъ свои́хъ храни́ти до́мъ.

І вийшов цар, і всі його раби пішки і зупинилися у віддаленому домі.

И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ пѣ҄ши и҆ ста́ша въ домѹ̀ сѹ́щемъ дале́че:

І всі його слуги йшли поряд з ним, і кожний хет, і кожний фелеттієць. Вони зупинилися біля оливкових дерев у пустелі. І весь народ ішов близько від нього, і всі, хто довкола нього, і всі мужі, і всі військові, шістсот мужів, були поряд нього. Кожний хереттієць, кожний фелеттієць і всі ґеттейці, шістсот мужів, які прийшли пішки з Ґета, які ходять перед обличчям царя.

и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ ѿ ѻ҆бою̀ странѹ҄ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хѹ, и҆ всѝ хелеѳе́є и҆ всѝ фелеѳе́є и҆ всѝ геѳе́є, ше́сть сѡ́тъ мѹже́й ше́дше пѣ҄ши ѿ ге́ѳа пред̾идѧ́хѹ пред̾ лице́мъ царе́вымъ.

І сказав цар Еттієві, ґеттейцю: Навіщо і ти йдеш з нами, повернися і живи із царем, адже ти є чужинцем, і ти переселився зі свого місця.

И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю геѳѳе́инѹ: почто̀ и҆ ты̀ и҆́деши съ на́ми; возврати́сѧ и҆ живѝ съ царе́мъ, ѩ҆́кѡ чѹ́ждь є҆сѝ ты̀, и҆ ѩ҆́кѡ пресели́лсѧ є҆сѝ ты̀ ѿ мѣ́ста твоегѡ̀:

Учора ти прийшов, і сьогодні зрушу тебе з нами, і знову мінятимеш твоє місце? Учора ти вийшов, і сьогодні зрушу тебе з нами, щоб іти? А я піду, куди лиш піду. Повернися і поверни своїх братів з тобою, і Господь учинить з тобою милосердя і правду.

а҆́ще вчера̀ прише́лъ є҆сѝ, и҆ дне́сь ли подви́гнѹ тѧ̀ и҆тѝ съ на́ми; и҆ а҆́зъ и҆дѹ̀, а҆́може пойдѹ̀: и҆дѝ и҆ возврати́сѧ, и҆ возвратѝ бра́тїю твою̀ съ тобо́ю, и҆ гд҇ь да сотвори́тъ съ тобо́ю мл҇ть и҆ и҆́стинѹ.

Та Еттій відповів цареві, запевняючи: Нехай живе Господь, і нехай живе мій володар-цар, у місці, де тільки буде мій володар, — і хоч би на смерть, і хоч би на життя, — то там буде твій раб!

И҆ ѿвѣща̀ є҆ѳѳе́й къ царю̀ и҆ речѐ: жи́въ гд҇ь, и҆ жи́въ господи́нъ мо́й ца́рь, ѩ҆́кѡ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же бѹ́детъ господи́нъ мо́й ца́рь, и҆лѝ въ сме́рти, и҆лѝ въ животѣ̀, та́мѡ бѹ́детъ ра́бъ тво́й.

І сказав цар Еттієві: Давай, іди зі мною! І пішов Еттій, ґеттеєць, усі його слуги і весь народ, що був з ним.

И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю: грѧдѝ, и҆ прейдѝ со мно́ю. И҆ пре́йде є҆ѳѳе́й геѳѳе́инъ и҆ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ и҆ ве́сь наро́дъ и҆́же съ ни́мъ.

І вся земля плакала могутнім голосом. А весь народ переходив потік Кедрон, і цар перейшов потік Кедрон. Весь народ і цар ішли по поверхні пустельної дороги.

И҆ всѧ̀ землѧ̀ пла́кашесѧ гла́сомъ вели́кимъ. И҆ всѝ лю́дїе прехожда́хѹ по пото́кѹ ке́дрскѹ, и҆ ца́рь пре́йде чрез̾ пото́къ ке́дрскїй, и҆ всѝ лю́дїе и҆ ца́рь и҆дѧ́хѹ къ лицѹ̀ пѹтѝ пѹсты́ннагѡ.

І ось і Садок, і з ним — усі левіти, несучи ковчег Господнього завіту з Ветара, і зупинили Божий ковчег, і Авіятар піднявся, аж доки весь народ не закінчив виходити з міста.

И҆ сѐ, и҆ садѡ́къ ї҆ере́й и҆ всѝ леѵі́ти съ ни́мъ, носѧ́ще кївѡ́тъ завѣ́та гд҇нѧ ѿ веѳа́ры: и҆ поста́виша кївѡ́тъ бж҃їй: и҆ а҆вїа́ѳаръ взы́де, до́ндеже преста́ша всѝ лю́дїе и҆сходи́ти и҆з̾ гра́да.

Та цар сказав Садокові: Поверни Божий ковчег в місто. Якщо знайду милість в Господніх очах, Він і поверне мене, і покаже мені його та його красу.

И҆ речѐ ца́рь къ садѡ́кѹ: возвратѝ кївѡ́тъ бж҃їй во гра́дъ, и҆ да ста́нетъ на мѣ́стѣ свое́мъ: а҆́ще ѡ҆брѧ́щѹ блгдть пред̾ ѻ҆чи́ма гд҇нима, и҆ возврати́тъ мѧ̀, и҆ пока́жетъ мѝ є҆го̀ и҆ лѣ́потѹ є҆гѡ̀:

А якщо Він так сказав: Не забажав Я тебе! Ось я, нехай учинить мені за тим, що добре в Його очах.

и҆ а҆́ще та́кѡ рече́тъ: не благоволи́хъ въ тебѣ̀: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, да сотвори́тъ мѝ по бл҃го́мѹ пред̾ ѻ҆чи́ма свои́ма.

І сказав цар священикові Садокові: Поглянь, ти повертаєшся до міста в мирі, і Ахімаас, твій син, і Йонатан, син Авіятара, два ваші сини з вами.

И҆ речѐ ца́рь садѡ́кѹ ї҆ере́ю: ви́дите, ты̀ возвраща́ешисѧ во гра́дъ съ ми́ромъ и҆ а҆хїмаа́съ сы́нъ тво́й и҆ ї҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ, два̀ сы́ны ва́ши съ ва́ми:

Глядіть, я є зі зброєю в пустелі Аравот, аж доки не прийде від вас слово, щоб мене попередити.

ви́дите, а҆́зъ вселѧ́юсѧ во а҆равѡ́ѳъ пѹсты́нный, до́ндеже прїи́детъ мѝ сло́во ѿ ва́съ, є҆́же возвѣсти́ти мѝ.

І повернув Садок і Авіятар ковчег до Єрусалима, і перебував там.

И҆ возвратѝ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ кївѡ́тъ бж҃їй во ї҆ер҇ли́мъ, и҆ сѣ́де та́мѡ.

А Давид ішов вгору до оливкових дерев та все плакав [2] , і був з покритою головою, і він ішов босий, і весь народ, який з ним, кожний покрив свою голову і йшов вгору та все плакав [3].

И҆ даві́дъ восхожда́ше восхо́домъ на го́рѹ є҆леѡ́нскѹю восходѧ̀ и҆ пла́часѧ, и҆ покры́въ главѹ̀ свою̀, и҆ са́мъ и҆дѧ́ше босы́ма нога́ма: и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ покры́ша кі́йждо главѹ̀ свою̀, и҆ восхожда́хѹ восходѧ́ще и҆ пла́чѹщесѧ.

І сповістили Давидові, переказуючи: Ахітофел між змовниками з Авесаломом! А Давид сказав: Господи, Боже мій, зруйнуй раду Ахітофела!

И҆ возвѣсти́ша даві́дѹ глаго́люще: и҆ а҆хїтофе́лъ въ мѧте́жницѣхъ со а҆вессалѡ́момъ. И҆ речѐ даві́дъ: разрѹшѝ совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ, гд҇и, бж҃е мо́й.

Давид ішов аж до Рооса, де там поклонився Богові, і ось йому назустріч вийшов Хусій, архієць, друг Давида, з роздертим своїм одягом, і земля на його голові.

И҆ бѣ̀ даві́дъ грѧды́й да́же до рѡ́са, и҆дѣ́же поклони́сѧ бг҃ѹ. И҆ сѐ, на срѣ́тенїе є҆мѹ̀ (и҆зы́де) хѹсі́й пе́рвый дрѹ́гъ даві́довъ, растерза́въ ри҄зы своѧ҄, и҆ пе́рсть на главѣ̀ є҆гѡ̀.

І сказав йому Давид: Якщо підеш зі мною, то будеш для мене тягарем.

И҆ речѐ є҆мѹ̀ даві́дъ: а҆́ще по́йдеши со мно́ю, и҆ бѹ́деши мѝ въ тѧ́гость:

Якщо ж повернешся в місто і скажеш Авесаломові: Перейшли твої брати, і цар, твій батько, перейшов за мною, і тепер я — твій слуга, царю, залиши мене живим! Я був слугою твого батька тоді, дотепер, а тепер я — твій раб. І зруйнуєш мені раду Ахітофела.

а҆́ще же возврати́шисѧ во гра́дъ и҆ рече́ши а҆вессалѡ́мѹ: минѹ́ша бра́тїѧ твоѧ҄, и҆ ца́рь за мно́ю минѹ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ нн҃ѣ ра́бъ тво́й є҆́смь, царю̀, пощади́ мѧ жи́ва бы́ти: ра́бъ бѣ́хъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ тогда̀ и҆ досе́лѣ, нн҃ѣ же а҆́зъ тво́й ра́бъ: и҆ разрѹши́ ми совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ:

Ось там з тобою священики Садок і Авіятар, і буде, що кожне слово, яке почуєш з дому царя, то сповістиш священикам — Садокові та Авіятарові.

и҆ сѐ, съ тобо́ю та́мѡ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ ї҆ере́є: и҆ бѹ́детъ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же ѹ҆слы́шиши и҆з̾ ѹ҆́стъ ца́рскихъ, и҆ ска́жеши садѡ́кѹ и҆ а҆вїа́ѳарѹ ї҆ере́ємъ:

Ось там з ними — два їхніх сини: Ахімаас, син Садока, і Йонатан, син Авіятара, і через них пошлете до мене кожне слово, яке тільки почуєте.

сѐ, та́мѡ съ ни́ми два̀ сы҄на и҆́хъ, а҆хїмаа́съ сы́нъ садѡ́ковъ и҆ ї҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ: и҆ посли́те рѹко́ю и҆́хъ ко мнѣ̀ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же а҆́ще ѹ҆слы́шите.

І Хусій, друг Давида, увійшов у місто, а тоді в Єрусалим почав заходити Авесалом.

И҆ вни́де хѹсі́й дрѹ́гъ даві́довъ во гра́дъ, и҆ а҆вессалѡ́мъ тогда̀ вхожда́ше во ї҆ер҇ли́мъ.

« 14 глава 16 глава »