Об’явлення 14 глава

Об'явлення св. Івана Богослова
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

І я глянув, — і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають Ім'я́ Його й Ім'я́ Отця Його, написане на своїх чо́лах.

И҆ ви́дѣхъ, и҆ сѐ, а҆́гнецъ стоѧ́ше на горѣ̀ сїѡ́нстѣй, и҆ съ ни́мъ сто̀ и҆ четы́редесѧть и҆ четы́ри ты́сѧщы, и҆мѹ́ще и҆́мѧ ѻ҆ц҃а̀ є҆гѡ̀ напи́сано на челѣ́хъ свои́хъ.

І почув я голос із неба, немов шум великої води, і немов гук міцно́го грому. І почув я голос гуслярі́в, що грали на гу́слах своїх,

И҆ слы́шахъ гла́съ съ небесѐ, ѩ҆́кѡ гла́съ во́дъ мно́гихъ и҆ ѩ҆́кѡ гла́съ гро́ма вели́ка: и҆ гла́съ слы́шахъ гѹдє́цъ гѹдѹ́щихъ въ гѹ҄сли своѧ҄

і співали, як пісню нову́ перед престолом і перед чотирьома́ тваринами й ста́рцями. І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, ви́куплених від землі.

и҆ пою́щихъ ѩ҆́кѡ пѣ́снь но́вѹ пред̾ пр҇то́ломъ и҆ пред̾ четы҄ри живо́тными и҆ ста҄рцы: и҆ никто́же можа́ше навы́кнѹти пѣ́сни, то́кмѡ сі́и сто̀ и҆ четы́редесѧть и҆ четы́ри ты́сѧщы и҆скѹ́плени ѿ землѝ.

Це ті, хто не оскверни́вся з жінками, бо чисті вони. Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде. Вони ви́куплені від людей, пе́рвістки Богові й Агнцеві,

Сі́и сѹ́ть, и҆̀же съ жена́ми не ѡ҆скверни́шасѧ, занѐ дѣ́вственницы сѹ́ть: сі́и послѣ́дѹютъ а҆́гнцѹ, а҆́може а҆́ще по́йдетъ. Сі́и сѹ́ть кѹ́плени ѿ люді́й пе́рвенцы бг҃ѹ и҆ а҆́гнцѹ,

не знайшлося бо пі́дступу в їхніх уста́х, бо вони непорочні!

и҆ во ѹ҆стѣ́хъ и҆́хъ не ѡ҆брѣ́тесѧ ле́сть: без̾ поро́ка бо сѹ́ть пред̾ пр҇то́ломъ бж҃їимъ.

І побачив я іншого ангола, що летів серед неба, і мав благовісти́ти вічну Єва́нгелію ме́шканцям землі, і кожному людові, і племені, і язи́ку, і наро́дові.

И҆ ви́дѣхъ и҆́наго а҆́гг҃ла парѧ́ща посредѣ̀ небесѐ, и҆мѹ́щаго є҆ѵⷢлїе вѣ́чно благовѣсти́ти живѹ́щымъ на землѝ и҆ всѧ́комѹ пле́мени и҆ ѩ҆зы́кѹ, и҆ колѣ́нѹ и҆ лю́демъ,

І він говорив гучним голосом: „Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створи́в небо, і землю, і море, і водні джере́ла!“

глаго́люща гла́сомъ вели́кимъ: ѹ҆бо́йтесѧ бг҃а и҆ дади́те є҆мѹ̀ сла́вѹ, ѩ҆́кѡ прїи́де ча́съ сѹда̀ є҆гѡ̀, и҆ поклони́тесѧ сотво́ршемѹ не́бо и҆ зе́млю, и҆ мо́ре и҆ и҆сто́чники водны҄ѧ.

А інший, другий ангол леті́в слідо́м і казав: „Упав, упав Вавило́н, місто великий, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв усі наро́ди!“

И҆ и҆́нъ а҆́гг҃лъ в̾слѣ́дъ и҆́де, глаго́лѧ: падѐ, падѐ вавѷлѡ́нъ гра́дъ вели́кїй, занѐ ѿ вїна̀ ѩ҆́рости любодѣѧ́нїѧ своегѡ̀ напоѝ всѧ҄ ѩ҆зы́ки.

А інший, третій а́нгол летів услід за ним, гучним голосом кажучи: „Коли хто вклоняється звіри́ні та о́бразу її, і приймає знаме́но на чолі́ своїм чи на руці своїй,

И҆ тре́тїй а҆́гг҃лъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆́де, глаго́лѧ гла́сомъ вели́кимъ: и҆́же а҆́ще кто̀ покланѧ́етсѧ ѕвѣ́рю и҆ ї҆кѡ́нѣ є҆гѡ̀ и҆ прїе́млетъ начерта́нїе на челѣ̀ свое́мъ и҆лѝ на рѹцѣ̀ свое́й,

то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде му́чений в огні й сірці перед ангола́ми святими та перед А́гнцем.

и҆ то́й и҆́мать пи́ти ѿ вїна̀ ѩ҆́рости бж҃їѧ, вїна̀ нерастворе́на {влїѧ́нна нерастворе́на} въ ча́ши гнѣ́ва є҆гѡ̀, и҆ бѹ́детъ мѹ́ченъ ѻ҆гне́мъ и҆ жѹ́пеломъ пред̾ а҆́гг҃лы ст҃ы́ми и҆ пред̾ а҆́гнцемъ:

А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки́. І не мають споко́ю день і ніч усі ті, хто вклоняється звіри́ні та о́бразу її, і приймає знаме́но йме́ння його“.

и҆ ды́мъ мѹче́нїѧ и҆́хъ во вѣ́ки вѣкѡ́въ восхо́дитъ, и҆ не и҆́мѹтъ поко́ѧ де́нь и҆ но́щь покланѧ́ющїисѧ ѕвѣ́рю и҆ ѡ҆́бразѹ є҆гѡ̀ и҆ прїе́млющїи начерта́нїе и҆́мене є҆гѡ̀.

Тут терпеливість святих, що доде́ржують заповіді Божі та Ісусову віру!

Здѣ̀ є҆́сть терпѣ́нїе ст҃ы́хъ, и҆̀же соблюда́ютъ за́повѣди бж҃їѧ и҆ вѣ́рѹ ї҆и҃совѹ.

І почув я голос із неба, що до мене казав: „Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього ча́су вмирає в Господі! Так, каже Дух, — вони від праць своїх заспоко́яться, бо їхні діла йдуть за ними слідо́м“.

И҆ слы́шахъ гла́съ съ небесѐ, гл҃ющь мѝ: напишѝ: бл҃же́ни ме́ртвїи, ѹ҆мира́ющїи ѡ҆ гд҇ѣ ѿнн҃ѣ. Є҆́й, гл҃етъ дх҃ъ, да почі́ютъ ѿ трѹдѡ́въ свои́хъ: дѣла́ бо и҆́хъ хо́дѧтъ в̾слѣ́дъ съ ни́ми.

І я глянув, — і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Лю́дського Сина. Він мав на Своїй голові золотого вінця́, а в руці Його гострий серп.

И҆ ви́дѣхъ, и҆ сѐ, ѡ҆́блакъ свѣ́телъ, и҆ на ѡ҆́блацѣ сѣдѧ́й подо́бенъ сн҃ѹ чл҃вѣ́ческомѹ, и҆мѣ́ѧ на главѣ̀ свое́й вѣне́цъ зла́тъ, и҆ въ рѹцѣ̀ є҆гѡ̀ се́рпъ ѻ҆́стръ.

І інший ангол вийшов із храму, і гучним голосом кликнув до Того, Хто на хмарі сидів: „Пошли серпа свого й жни, бо настала година пожати, дозріло бо жни́во землі!“

И҆ и҆́нъ а҆́гг҃лъ и҆зы́де и҆з̾ хра́ма, вопїѧ̀ ве́лїимъ гла́сомъ сѣдѧ́щемѹ на ѡ҆́блацѣ: послѝ се́рпъ тво́й и҆ жнѝ, ѩ҆́кѡ прїи́де ча́съ пожа́ти, занѐ и҆́зсше трава̀ {жа́тва} земна́ѧ.

I Той, Хто на хмарі сидів, скинув додолу серпа свого, — і земля була вижата.

И҆ положѝ {пове́рже} сѣдѧ́й на ѡ҆́блацѣ се́рпъ сво́й на зе́млю, и҆ пожа́та бы́сть землѧ̀.

І інший Ангол вийшов із храму, що на небі, — і він мав гострого серпа.

И҆ и҆́нъ а҆́гг҃лъ и҆зы́де и҆з̾ це́ркве сѹ́щїѧ на нб҃сѝ, и҆мы́й и҆ то́й се́рпъ ѻ҆́стръ.

І інший ангол, що мав вла́ду над огнем, вийшов від же́ртівника. І він гучним голосом кли́кнув до того, що мав гострого серпа, говорячи: „Пошли свого гострого серпа, і позбирай гро́на зе́мної виноградини, бо гро́на її вже доспіли“.

И҆ и҆́нъ а҆́гг҃лъ и҆зы́де ѿ ѻ҆лтарѧ̀, и҆мы́й ѡ҆́бласть на ѻ҆гнѝ, и҆ возопѝ кли́чемъ вели́кимъ ко и҆мѹ́щемѹ се́рпъ ѻ҆́стрый, глаго́лѧ: послѝ се́рпъ тво́й ѻ҆́стрый и҆ ѡ҆б̾е́мли гро́зды вїногра́да земна́гѡ, ѩ҆́кѡ созрѣ́ша ѹ҆жѐ гро́здїе є҆ѧ̀.

І ангол кинув додо́лу серпа свого, і зібрав виноград на землі, і вкинув в велике чави́ло Божого гніву.

И҆ положѝ {ве́рже} а҆́гг҃лъ се́рпъ сво́й на землѝ {на зе́млю}, и҆ ѡ҆берѐ вїногра́дъ зе́мскїй и҆ вложѝ въ точи́ло вели́кїѧ ѩ҆́рости бж҃їѧ.

І пото́вчене було чави́ло за містом, і потекла кров із чави́ла аж до кі́нських вузде́чок, на тисячу шістсот стадій.

И҆ и҆спра́но бы́сть точи́ло внѣ̀ гра́да, и҆ и҆зы́де кро́вь ѿ точи́ла да́же до ѹ҆́здъ ко́нскихъ, ѿ ста́дїй ты́сѧща и҆ ше́сть сѡ́тъ.

« 13 глава 15 глава »