Євреїв 12 глава

Послання до євреїв
Переклад Огієнка → Русского Библейского Центра

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,

Давайте же ради всех этих свидетелей, толпяшихся вокруг нас, освободимся от житейской кабалы, от привязчивого греха и на своем поприще проявим такое же завидное терпение.

дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.

Будем взирать на Инициатора и Подвижника веры — Иисуса. Он в предвидении радости не побоялся позора, претерпел крестную смерть и теперь сидит по правую руку от Божьего престола.

Тож подумайте про Того, хто перете́рпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.

Поразмыслите о том, какое Он претерпел над Собой от грешников глумление. Это поможет вам не изнемочь душой и не отчаяться.

Ви ще не змага́лись до крови, борю́чись проти гріха,

Вы еще не смертным боем бились, ополчившись против греха,

і забули на́гад, що говорить до вас, як синів: „Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоря́є тобі.

И забыли поучение, которое Бог дает вам, как Своим сыновьям: «Сын мой! Не ставь себя выше наказания от Господа и не повергайся в уныние от Его укоризны.

Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає“!

Господь, кого любит, с того взыскивает. Он не спускает никакому сыну, о котором печется».

Коли те́рпите кару, то ро́бить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що ба́тько його не карає?

Если случается вам от Бога наказание, значит, Он держит вас за сыновей. Какого сына не наказывал отец?

А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з пере́любу, а не сини.

Если же нет вам наказания, а оно есть всем сыновьям, то вы — безродные дети, не сыновья.

А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні кори́тися ми Отцеві ду́хів, щоб жити?

К тому же, когда наказывали нас наши кровные родители, мы трепетали. У нас был перед ними страх. А перед Отцом духов? Ему тем более будем покорны — тогда будем жить.

Ті нас за короткого ча́су карали, як їм до вподоби було́, Цей же на ко́ристь, щоб ми стали учасниками Його святости.

Родители наказывали нас по своим понятиям, исходя из повседневного уклада жизни, а Он и вовсе полезное нам преподает — причастность к Его святости.

Усяка кара в тепе́рішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для на́вчених нею приносить ми́рний плід праведности!

Сиюминутное наказание удручает, от него радости нет, зато впоследствии те, кто способен извлечь из него урок, обретают умиротворенность праведности.

Тому́ то „опущені руки й коліна знемо́жені ви́простуйте“,

Поэтому наберитесь сил, у кого опустились руки и в ногах слабость.

і „чиніть прості стежки́ ногам вашим“, щоб кульгаве не збо́чило, але краще ви́правилось.

Идите прямо. Ковыляние уводит в сторону — исправьте его, если оно есть.

Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.

Устанавливайте мир со всеми и святость — без нее никто не увидит Господа.

Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благода́ті, щоб „не виріс який гіркий корінь і не наробив непоко́ю“, і щоб багато-хто не опога́нились тим.

Смотрите, чтобы никто у вас не лишился благодати Божьей, чтобы от нечаянного горького корня не вышло вам вреда и не осквернил он многих,

Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворі́дство віддав за поживу саму́.

Чтобы не завелся среди вас какой-нибудь распутник или нечестивец, как Исав, который сторговал однажды похлебку за свое первородство.

Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкува́ти благослове́ння, відкинутий був, — не знайшов бо був можливости до покая́ння, хоч його з слі́зьми шукав.

Вы хорошо знаете, что впоследствии, желая вернуть себе отцовское благословение, он слезно просил об этом, но получил отказ, потому что раскаяние опоздало.

Бо ви не приступили до гори дотика́льної та до палю́чого огню, і до хмари, і до те́мряви, та до бурі,

Вы пришли не к тому урочищу на земле, где разгорелся пожар, где сумерки, где мрак и буря,

і до сурмо́вого звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.

И рев трубы, и громогласные слова, о которых те, кто слышал их, просили, чтобы им ничего такого больше не слышать,

Не могли бо вони того витримати, що наказано: „Коли й звірина́ до гори доторкне́ться, то буде камінням побита“.

Потому что свыше их сил было вынести слово заповедальное: «Зверя, ступившего на гору, побить камнями».

І таке страшне́ те видіння було́, що Мойсей проказав: „Я боюся й тремчу́!“

Присутствовать при этом было так страшно, что Моисей сказал: «Я потрясен и ужасаюсь».

Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч анголів,

Нет, вы пришли к горе Сион, ко граду Живого Бога, небесному Иерусалиму, к неисчислимому собранию ангелов, к торжествующему собору,

і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удоскона́лених праведників,

К Церкви первенцев, о которых есть запись на небесах, и к Судье всех — Богу, и к духам праведников, достигших совершенства,

і до Посере́дника Ново́го Заповіту — до Ісуса, і до покро́плення крови, що краще промовляє, як А́велева.

И к Посреднику нового договора — Иисусу. И к крови кропления — она, по сравнению с Авелевой, говорит о вещах лучших.

Глядіть, не відверта́йтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,

Смотрите, не будьте глухи к словам Говорящего. Если не сошло с рук тем, кто не услышал глашатая здесь, на земле, тем более не сойдет нам, если отвернемся от Того, кто взывает с небес.

що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: „Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом“.

Его голос поколебал тогда землю, да и сегодня есть от Него обещание: «Еще раз потрясу и землю, и небо».

А „ще раз“ визначає заміну захитаного, як ство́реного, щоб зосталися ті, хто непохитний.

Под словами «еще раз» надо понимать устранение из сотворенного мира всего зыбкого, чтобы незыблем был остаток.

Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благода́ть, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо стра́хом.

Бог будет доволен, если мы с благодарностью примем Его незыблемое Царство, а наше служение Ему сопроводим преклонением и страхом.

Бо наш Бог — то „палю́чий огонь“!

Наш Бог — «огнь поядающий».

« 11 глава 13 глава »