1 Царств 1 глава

Первая книга Царств
Под редакцией Кулаковых → Переклад Хоменка

Жил в Раматаим-Цофиме, что на Ефремовом нагорье, человек по имени Элкана, сын Ерохама, внук Элиху, правнук Тоху, праправнук Цуфа из рода Эфрати.1

Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.

У него было две жены: одну звали Анна, другую — Пенинна. У Пенинны были дети, а у Анны их не было.

Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга — Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.

Каждый год тот человек ходил из своего города в Силом на поклонение ГОСПОДУ Воинств, чтобы совершить жертвоприношения; священниками ГОСПОДНИМИ там были Хофни и Финеес, сыновья Илия.

Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.

В день жертвоприношения Элкана давал жене своей Пенинне, ее сыновьям и дочерям жертвенное мясо,2

Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.

а Анне выделял двойную долю, потому что любил Анну, хотя ГОСПОДЬ и не дал ей детей.3

Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.

Соперница же унижала Анну и поносила4 из-за того, что ГОСПОДЬ не дал ей детей.

А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.

Так повторялось из года в год: всякий раз, когда приходили они в Храм ГОСПОДЕНЬ, одна унижала другую, а та плакала и отказывалась есть.

Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.

Элкана, муж Анны, спрашивал ее: «Почему ты всё плачешь и не ешь? Что за печаль у тебя на сердце? Разве я для тебя не дороже десяти сыновей?»

Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»

Однажды после жертвенного пира в Силоме, когда у входа в Святилище Храма ГОСПОДНЯ восседал священник Илий, Анна поднялась

Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.

и, тяжело страдая в душе и горько плача, обратилась с молитвой к ГОСПОДУ.

В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.

Дала она Ему такой обет: «О ГОСПОДИ Воинств, если Ты видишь, как страдает раба Твоя, и вспомнишь обо мне, если не забудешь Свою рабу и дашь ей родить мальчика, то я отдам его ГОСПОДУ на всю его жизнь, и бритва не коснется его головы».

І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»

Долго молилась она ГОСПОДУ, а священник Илий смотрел на ее губы:

І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.

Анна молилась безмолвно,5 только губы ее шевелились, а голоса не было слышно, и Илий принял ее за пьяную.

Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п'яна.

Илий сказал ей: «Долго еще ты будешь здесь стоять пьяной? Ступай протрезвись!»

І сказав до неї: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!»

Но Анна отвечала ему: «Нет, господин мой, перед тобой6 женщина, удрученная горем, ни вина, ни хмельного напитка я не пила — я душу изливаю пред ГОСПОДОМ.

А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я — бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.

Не думай, что раба твоя — никчемная женщина, нет, я говорила много оттого, что велика моя беда, моя обида!»

Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»

На это Илий сказал: «Ступай с миром, и да исполнит Бог Израиля твою просьбу, дарует тебе, что ты просила у Него».

Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»

Сказала женщина: «Да обретет раба твоя милость твою!» — и отправилась к себе, стала есть и пить, и не было более печали на ее лице.

Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.

Встали они рано поутру, поклонились ГОСПОДУ и отправились домой, в Раму. Элкана познал жену свою Анну, и вспомнил о ней ГОСПОДЬ.

Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,

В должный срок Анна родила сына и дала ему имя Самуил, говоря: «Я вымолила его у ГОСПОДА».7

і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім'ям Самуїл, бо, мовляла, — я його випросила в Господа.

Когда муж ее Элкана отправился со всем семейством принести ежегодную жертву ГОСПОДУ и исполнить свой обет,

Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,

Анна не пошла, сказав мужу: «Когда мальчик будет отнят от груди, тогда я отведу его туда, чтобы он предстал пред ГОСПОДОМ и остался там навсегда».

Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»

Муж ее Элкана ответил: «Поступай, как считаешь нужным, оставайся дома, пока не отнимешь его от груди, — только бы ГОСПОДЬ исполнил слово Свое».8 И женщина осталась; она кормила грудью сына, пока он не был отнят от груди.

Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.

Вскормив его, она взяла с собой трехлетнего тельца,9 одну эфу муки, мех вина и отвела сына в Святилище10 ГОСПОДНЕ в Силоме. Мальчик был еще маленьким.

А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.

Тельца закололи, мальчика подвели к священнику Илию.

Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,

Анна сказала: «О господин мой, жива душа твоя, господин мой! Я та самая женщина, что стояла пред тобой здесь, молясь ГОСПОДУ.

і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.

Вот этого мальчика я вымаливала тогда; исполнил ГОСПОДЬ мою просьбу — даровал, что я просила у Него.

Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.

И я отдаю его ГОСПОДУ: навсегда отдан он ГОСПОДУ». И оставила она его там для ГОСПОДА.11

За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

Примечания:

Под редакцией Кулаковых

1 [1] — Или: в Раматаиме один человек из рода цуфитов… ефремлянин.

4 [2] — Или: наделял долями (жертвенного мяса).

5 [3] — Букв.: затворил ее чрево; то же в ст. 6.

6 [4] — Или: раздражала, чтобы обидеть; то же в ст. 7.

13 [5] — Букв.: в сердце своем.

15 [6] — Букв.: я.

20 [7] — Имя Самуил (евр. Шемуэль) созвучно выражению «испросила у Бога», но может означать: «услышал Бог» или «имя Божье».

23 [8] — В некоторых рукописях: слово, вышедшее из уст твоих; или: слово твое.

24 [9] — Так в некот. рукописях и переводах, в других: трех тельцов; или: трехлетнего тельца и хлебы.

24 [10] — Букв.: дом.

28 [11] — Так в LXX и некот. рукописях; масоретский текст: и поклонились они там Господу.

« 4 глава 2 глава »