Йова 29 глава

Книга Йова
Переклад Куліша та Пулюя → Русского Библейского Центра

І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

Тодї виходив я, було до воріт міста, й уставляв на майданї сїдалище себі,

Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.

Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.

Бувало, всьміхнусь до них — а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.

Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.