2 Самуїла 21 глава

Друга книга Самуїлова (або Друга книга царів)
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

І був голод за днів Давида три роки, рік за роком. І шукав Давид Господнього лиця, а Господь сказав: „Кров на Саула та на його дім за те, що повбива́в він ґів'оні́тян“.

Был го́лод на земле́ во дни Дави́да три го́да, год за го́дом. И вопроси́л Дави́д Го́спода. И сказа́л Госпо́дь: э́то ра́ди Сау́ла и кровожа́дного до́ма его́, за то, что он умертви́л Гаваонитя́н.

І покликав цар ґів'оні́тян та й сказав їм про це. А ґів'оні́тяни, — вони не з Ізра́їлевих синів, а з останку аморе́янина, а Ізраїлеві сини були присягну́ли їм. Та Саул шукав, щоб повбивати їх через свою горливість для синів Ізраїля та Юди.

Тогда́ царь призва́л Гаваонитя́н и говори́л с ни́ми. Гаваонитя́не бы́ли не из сыно́в Изра́илевых, но из оста́тков Аморре́ев; Израильтя́не же да́ли им кля́тву, но Сау́л хоте́л истреби́ть их по ре́вности свое́й о пото́мках Изра́иля и Иу́ды.

І сказав Давид до ґів'оні́тян: „Що́ я зроблю́ вам і чим надолу́жу, щоб ви поблагослови́ли Господню спа́дщину?“

И сказа́л Дави́д Гаваонитя́нам: что мне сде́лать для вас, и чем примири́ть вас, что́бы вы благослови́ли насле́дие Госпо́дне?

І сказали йому ґів'оні́тяни: „Не треба нам ані срібла, ані золота від Саула та від дому його, і не треба нам забивати чоловіка в Ізраїлі“. А він сказав: „Що́ ви скажете, зроблю́ вам“.

И сказа́ли ему́ Гаваонитя́не: не ну́жно нам ни серебра́, ни зо́лота от Сау́ла и́ли от до́ма его́, и не ну́жно нам, чтоб умертви́ли кого́ в Изра́иле. Он сказа́л: чего́ же вы хоти́те? я сде́лаю для вас.

І сказали вони до царя: „Чоловік той, що вигубив нас, і що замишляв на нас, щоб нас ви́нищити, щоб ми не стали в усій Ізраїлевій границі, —

И сказа́ли они́ царю́: того́ челове́ка, кото́рый губи́л нас и хоте́л истреби́ть нас, что́бы не́ бы́ло нас ни в одно́м из преде́лов Изра́илевых, —

нехай буде нам да́но семеро мужа з синів його, і ми повішаємо їх для Господа в Ґів'аті Саула, Господнього вибра́нця“. А цар сказав: „Я дам“.

из его́ пото́мков вы́дай нам семь челове́к, и мы пове́сим их пред Го́сподом в Ги́ве Сау́ла, и́збранного Го́сподом. И сказа́л царь: я вы́дам.

Та змилосе́рдився цар над Мефівошетом, сином Йоната́на, Саулового сина, через Господню прися́гу, що була поміж ними, — між Давидом та між Йонатаиом, Сауловим сином.

Но пощади́л царь Мемфивосфе́я, сы́на Ионафа́на, сы́на Сау́лова, ра́ди кля́твы и́менем Госпо́дним, кото́рая была́ ме́жду ни́ми, ме́жду Дави́дом и Ионафа́ном, сы́ном Сау́ловым.

І взяв цар двох синів Ріцпи, дочки́ Айї, яких вона породила Саулові, Армонія та Мефівошета, і п'ятьох синів Мелхоли, Саулової дочки́, що вона породила Адріїлові, синові мехолатянина Барзіллая,

И взял царь двух сынове́й Ри́цпы, до́чери А́йя, кото́рая родила́ Сау́лу Армо́на и Мемфивосфе́я, и пять сынове́й Мелхо́лы, до́чери Сау́ловой, кото́рых она́ родила́ Адриэ́лу, сы́ну Верзе́ллия из Мехо́лы,

та й дав їх у руку ґів'оні́тян, — і вони повішали їх на горі перед Господнім лицем. І впали семеро ра́зом, а були вони побиті в перших днях жнив, коли поча́ток жнив ячме́ню.

и отда́л их в ру́ки Гаваонитя́н, и они́ пове́сили их на горе́ пред Го́сподом. И поги́бли все семь вме́сте; они́ умерщвлены́ в пе́рвые дни жа́твы, в нача́ле жа́твы ячменя́.

А Ріцпа, дочка Айїна, взяла́ вере́тище, і простягла́ його собі на скелі, і була там від поча́тку жнив аж поки не зійшли́ на них во́ди з неба, і не дала́ вона спочити на них пта́ству небесному вдень, а польові́й звірині́ вночі.

Тогда́ Ри́цпа, дочь А́йя, взяла́ вре́тище и разостла́ла его́ себе́ на той горе́ и сиде́ла от нача́ла жа́твы до того́ вре́мени, пока́ не поли́лись на них во́ды Бо́жии с не́ба, и не допуска́ла каса́ться их пти́цам небе́сным днём и зверя́м полевы́м но́чью.

І було доне́сено Давидові, що́ зробила Ріцпа, Айїна дочка́, Саулова нало́жниця.

И донесли́ Дави́ду, что сде́лала Ри́цпа, дочь А́йя, нало́жница Сау́ла.

А Давид пішов, і взяв кості Саула та кості сина його Йоната́на від госпо́дарів ґілеадського Явешу, що ви́крали були їх із майда́ну Бет-Шану що їх повісили там филисти́мляни того дня, коли филисти́мляни побили Саула в Ґілбоа.

И пошёл Дави́д и взял ко́сти Сау́ла и ко́сти Ионафа́на, сы́на его́, у жи́телей Иави́са Галаа́дского, кото́рые та́йно взя́ли их с пло́щади Беф-Са́на, где они́ бы́ли пове́шены Филисти́млянами, когда́ уби́ли Филисти́мляне Сау́ла на Гелву́е.

І виніс він звідти кості Саула та кості сина його Йонатана, і зібрали кості пові́шаних.

И перенёс он отту́да ко́сти Сау́ла и ко́сти Ионафа́на, сы́на его́; и собра́ли ко́сти пове́шенных.

І поховали кості Саула та сина його Йонатана в Веніяминовому кра́ї, в Целі, в гробі батька його Кіша. І зробили все, що наказав був цар, — і пото́му Бог був убла́ганий Кра́єм.

И похорони́ли ко́сти Сау́ла и Ионафа́на, сы́на его́, в земле́ Вениами́новой, в Цела́, во гро́бе Ки́са, отца́ его́. И сде́лали всё, что повеле́л царь, и уми́лостивился Бог над страно́ю по́сле того́.

І була ще війна филисти́млян з Ізраїлем. І зійшов Давид та з ним слуги його, і воювали з филисти́млянами. І змучився Давид.

И откры́лась сно́ва война́ ме́жду Филисти́млянами и Израильтя́нами. И вы́шел Дави́д и слу́ги его́ с ним, и воева́ли с Филисти́млянами; и Дави́д утоми́лся.

І був Ішбі в Нові, що з наща́дків Рафи, а вага його списа́ три сотні шеклів міді, і опере́заний він був ново́ю зброєю. І він сказав, щоб забити Давида.

Тогда́ Ие́свий, оди́н из пото́мков Рефаи́мов, у кото́рого копьё бы́ло ве́сом в три́ста си́клей ме́ди и кото́рый опоя́сан был но́вым мечо́м, хоте́л порази́ть Дави́да.

Та поміг йому Авіша́й, син Церуїн, — і він ударив филисти́млянина, та й забив його. Тоді Давидові люди присягли́ йому, говорячи: „Ти не ви́йдеш уже з нами на війну, — і не пога́сиш Ізраїлевого світильника!“

Но ему́ помо́г Аве́сса, сын Сару́ин, и порази́л Филисти́млянина и умертви́л его́. Тогда́ лю́ди Дави́довы покля́лись, говоря́: не вы́йдешь ты бо́льше с на́ми на войну́, что́бы не уга́с свети́льник Изра́иля.

І сталося по́тім, і була́ ще війна в Нові з филисти́млянами. Тоді хушанин Сіббехай побив Сафа, шо з наща́дків Рафи.

Пото́м была́ сно́ва война́ с Филисти́млянами в Го́бе; тогда́ Совоха́й Хушатя́нин уби́л Сафу́та, одного́ из пото́мков Рефаи́мов.

І була́ ще війна в Нові з филисти́млянами, і віфлеємець Елханан, син Яаре, побив ґатянина Ґоліята, — а держа́к списа́ його був, як тка́цький вал.

Бы́ло и друго́е сраже́ние в Го́бе; тогда́ уби́л Елхана́н, сын Яга́ре-Орги́ма Вифлее́мского, Голиа́фа Гефя́нина, у кото́рого дре́вко копья́ бы́ло как наво́й у ткаче́й.

І була ще війна в Ґаті. А там чоловік великого зросту, що мав на руках та на нога́х по шість пальців, числом двадцять і чотири. Також і він був наро́джений тому Рафі.

Бы́ло ещё сраже́ние в Ге́фе; и был там оди́н челове́к ро́слый, име́вший по шести́ па́льцев на рука́х и на нога́х, всего́ два́дцать четы́ре, та́кже из пото́мков Рефаи́мов,

І зневажав він Ізраїля, — та вбив його Йонатан, син Шім'ї, Давидового брата!

и он поноси́л Израильтя́н; но его́ уби́л Ионафа́н, сын Сафа́я, бра́та Дави́дова.

Четверо тих були наро́джені тому Рафі в Ґаті, — і попа́дали вони від руки Давида та від руки його слуг.

Э́ти четы́ре бы́ли из ро́да Рефаи́мов в Ге́фе, и они́ па́ли от руки́ Дави́да и слуг его́.

« 20 глава 22 глава »