Иеремия 14 глава

Книга пророка Иеремии
Синодальный перевод → Переклад Хоменка

Слово Господа, которое было к Иеремии по случаю бездождия.

Слово, що надійшло до Єремії з нагоди великої посухи:

Плачет Иуда, ворота его распались, почернели на земле, и вопль поднимается в Иерусалиме.

«Сумує Юда, його міста зомліли, лежать на землі, сумують, і крик Єрусалиму здіймається до неба.

Вельможи посылают слуг своих за водою; они приходят к колодезям и не находят воды; возвращаются с пустыми сосудами; пристыженные и смущённые, они покрывают свои головы.

їхні вельможі посилають слуг своїх по воду: ті до криниць приходять, та води не знаходять, повертаються з порожніми жбанами. Застиджені і соромом пригнічені, голову собі покривають.

Так как почва растрескалась оттого, что не было дождя на землю, то и земледельцы в смущении и покрывают свои головы.

Земля свій урожай припинила, бо не було дощу в країні. Застиджені і соромом пригнічені хлібороби голови собі покривають.

Даже и лань рождает на поле и оставляет детей, потому что нет травы.

Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає.

И дикие ослы стоят на возвышенных местах и глотают, подобно шакалам, воздух; глаза их потускли, потому что нет травы.

Дикі осли стають на пустарях і, мов шакали, вітерець вдихають; очі гаснуть у них, бо трави немає.»

Хотя беззакония наши свидетельствуют против нас, но Ты, Господи, твори с нами ради имени Твоего; отступничество наше велико, согрешили мы пред Тобою.

Хоч наші беззаконства й проти нас свідкують, та ти, о Господи, вчини з нами імени твого ради; відступства бо наші превеликі, ми согрішили перед тобою.

Надежда Израиля, Спаситель его во время скорби! Для чего Ты — как чужой в этой земле, как прохожий, который зашёл переночевать?

О Господи, Ізраїля надіє, Спасителю його в скруті! Чому ти — ніби чужинець у цій країні, неначе подорожній, що зайшов, аби переночувати?

Для чего Ты — как человек изумлённый, как сильный, не имеющий силы спасти? И однако же Ты, Господи, посреди нас, и Твоё имя наречено над нами; не оставляй нас.

Чому ти — мов перелякана людина, немов чоловік, що допомогти не може? Таж ти, о Господи, єси між нами, і ми звемось твоїм ім'ям. Не покидай нас!

Так говорит Господь народу сему: за то, что они любят бродить, не удерживают ног своих, за то Господь не благоволит к ним, припоминает ныне беззакония их и наказывает грехи их.

Господь про люд цей так говорить: «Люблять блукати, ніг своїх не спиняють!» За те Господь їх не любить; тепер згадав він їхні провини, і карає гріхи їхні.

И сказал мне Господь: ты не молись о народе сём во благо ему.

І сказав до мене Господь: «Не заступайся за цим народом йому на добре.

Если они будут поститься, Я не услышу вопля их; и если вознесут всесожжение и дар, не приму их; но мечом и голодом, и моровою язвою истреблю их.

Навіть як будуть постити, я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення й офіри, я не прийму їх. Ні! Мечем і голодом, і мором вигублю я їх».

Тогда сказал я: Господи Боже! вот, пророки говорят им: «не увидите меча, и голода не будет у вас, но постоянный мир дам вам на сём месте».

Тоді я мовив: «Ой Господи Боже! Та то ж пророки їм говорять: Не побачите меча, та й голоду у вас не буде, лише сталий мир дам вам на цьому місці.»

И сказал мне Господь: пророки пророчествуют ложное именем Моим; Я не посылал их, и не давал им повеления, и не говорил им; они возвещают вам видения ложные и гадания, и пустое, и мечты сердца своего.

Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім'ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого — ось що вони вам пророкують.

Поэтому так говорит Господь о пророках: они пророчествуют именем Моим, а Я не посылал их; они говорят: «меча и голода не будет на сей земле!» — мечом и голодом будут истреблены эти пророки,

Тим то так говорить Господь: Пророки, що пророкують моїм ім'ям, — я не посилав їх! — і що говорять: Ні меч, ні голод не спаде на цю землю, — від меча та голоду погинуть вони, оті пророки!

и народ, которому они пророчествуют, разбросан будет по улицам Иерусалима от голода и меча, и некому будет хоронить их, — они и жёны их, и сыновья их, и дочери их; и Я изолью на них зло их.

Люди ж, яким вони пророкують, будуть покинуті по вулицях єрусалимських від голоднечі й меча, і нікому буде їх ховати, — самі вони, жінки їхні, сини їхні й дочки їхні. Я виллю на них їхню ж злобу.

И скажи им слово сие: да льются из глаз моих слёзы ночь и день, и да не перестают; ибо великим поражением поражена дева, дочь народа моего, тяжким ударом.

Промовиш до них оце слово: Хай мої очі проливають сльози день і ніч без упину, бо тяжке нещастя спіткало дівицю, дочку мого народу, вельми болюча рана.»

Выхожу я на поле, — и вот, убитые мечом; вхожу в город, — и вот истаевающие от голода; даже и пророк и священник бродят по земле бессознательно.

Вийду у поле, аж ось мечем побиті; увійду у місто — аж тут жах голоднечі. Пророки й священики блукають по країні безпорадні.

Разве Ты совсем отверг Иуду? Разве душе Твоей опротивел Сион? Для чего поразил нас так, что нет нам исцеления? Ждём мира, и ничего доброго нет; ждём времени исцеления, и вот ужасы.

Хіба ж ти зовсім відкинув Юду? Хіба душа твоя гидує Сіоном? Чому побив єси нас так, що нема нам і ліку? Ждемо ми на мир, та добра немає; ждемо на рятунок, аж ось тривога.

Сознаём, Господи, нечестие наше, беззаконие отцов наших; ибо согрешили мы пред Тобою.

Ми знаємо, Господи, нашу безбожність, провини батьків наших, ми бо згрішили перед тобою.

Не отрини нас ради имени Твоего; не унижай престола славы Твоей: вспомни, не разрушай завета Твоего с нами.

Не нехтуй нами, імени твого ради; не зневажай престолу величі твоєї, Згадай! Не розривай союзу твого з нами.

Есть ли между суетными богами языческими производящие дождь? или может ли небо само собою подавать ливень? не Ты ли это, Господи, Боже наш? На Тебя надеемся мы; ибо Ты творишь всё это.

Чи ж є між марними поганськими богами такі, що б дощ спускали? Чи ж небо дає зливу? Чи ж то не ти, о Господи? Боже наш, на тебе вповаємо, бо ти твориш усе те!

« 13 глава 15 глава »