1 Самуїла 20 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Хоменка → Новый русский перевод

Давид же втік із Найоту, що в Рамі, прийшов і сказав до Йонатана: «Що я вчинив? Яка моя вина? Який мій гріх перед твоїм батьком, Що він напосівся на моє життя?»

Тогда Давид бежал из Найота в Раме, пришёл к Ионафану и спросил: — Что я сделал? В чем провинился? Чем я согрешил против твоего отца, что он пытается лишить меня жизни?

Той йому відповів: «Ніколи того не буде! Ти не помреш! Мій батько не чинить нічого ні великого, ні малого, не виявивши попереду мені того. Чого мій батько мав би ховати те від мене? Ні, неможливо!»

— Да не будет этого! — ответил Ионафан. — Ты не умрешь! Мой отец не делает ничего, ни важного, ни пустякового дела, не рассказав мне. Зачем бы он скрывал это от меня? Ты ошибаешься!

Давид відповів: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок.»

Но Давид поклялся и сказал: — Твой отец прекрасно знает, что ты расположен ко мне, и он сказал себе: «Ионафан не должен об этом знать, иначе он опечалится». Но верно, как и то, что Господь жив и жив ты сам, — мне остался один шаг до смерти.

Тоді Йонатан сказав Давидові: «Кажи, чого бажаєш, щоб я зробив для тебе.»

Ионафан сказал Давиду: — Я сделаю для тебя всё, что ты хочешь.

І Давид сказав до Йонатана: «Дивись, узавтра новомісяць, і мені належиться сидіти з царем за столом; але ти відпусти мене, й я сховаюсь до вечора третього дня.

Давид ответил: — Завтра праздник Новолуния[90], и я должен обедать вместе с царем, но отпусти меня, чтобы мне спрятаться в поле до послезавтрашнего вечера.

Коли твій батько зауважить мою відсутність, ти скажеш: Давид випросив у мене, щоб піти йому швидко в своє місто Вифлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини.

Если твой отец заметит мое отсутствие, скажи ему: «Давид очень просил меня позволить ему спешно отлучиться к себе в Вифлеем, потому что там сейчас ежегодное жертвоприношение за весь его клан».

Коли він скаже: Добре! — тоді слуга твій може бути певний. Коли ж він скипить гнівом, то знай, що він замислив якесь лихо.

Если он скажет: «Хорошо», то твой слуга в безопасности. Но если он выйдет из себя, ты можешь быть уверен, что он задумал злое дело.

І тоді ти зроби милость слузі твоєму, ти ж бо ввійшов у Господню умову з твоїм слугою; а коли на мені є яка провина, то вбий ти мене! Чого бо то мене вести до батька твого?»

Окажи твоему слуге милость, ведь ты заключил с ним дружеский союз перед Господом. Если я виновен, убей меня сам! Зачем вести меня к твоему отцу?

Йонатан відрік: «Не бути цьому, щоб я, довідавшися, що замір мого батька вчинити тобі якесь лихо невідкличний, не сповістив тебе про те!»

— Да не случится этого с тобой! — сказал Ионафан. — Если бы я заподозрил, что мой отец решил причинить тебе зло, то разве я не сказал бы тебе?

Давид спитав Йонатана: «Хто мене сповістить, коли твій батько відповість сердито?»

Давид ответил: — Кто сообщит мне, если твой отец ответит тебе сурово?

Йонатан сказав до Давида: «Ходи лишень та вийдемо в поле.» І от коли вони обидва вийшли в поле,

— Пошли, — сказал Ионафан — выйдем в поле. Они вместе вышли в поле.

Йонатан і каже до Давида: «Свідком мені Господь, Бог Ізраїля: взавтра або позавтра о цій порі я вивідаю мого батька, і коли буде він прихильний до Давида, я пошлю до тебе й сповіщу тебе про те.

Ионафан сказал Давиду: — Пусть Господь, Бог Израиля, будет свидетелем! Я непременно выспрошу всё у отца к этому времени завтра или послезавтра! Если он расположен к тебе, я пошлю к тебе и извещу тебя.

Нехай Господь відплатить Йонатанові та ще й причинить, якщо я, (довідавшись), що мій батько схотів би навести на тебе — лихо, не сповіщу тебе і не відішлю тебе; ти підеш собі в мирі, й нехай Господь буде з тобою, як він був із моїм батьком.

Но если мой отец замышляет сделать тебе зло, то пусть Господь сурово накажет меня[91], если я не дам тебе знать и не отпущу тебя, чтобы ты мог беспрепятственно уйти. Пусть Господь будет с тобой, как был с моим отцом.

О коли б ти, якщо я буду жити, вчинив мені Господнє милосердя! А як умру,

Но и ты, пока я жив, окажи мне неиссякаемую Господню милость, чтобы мне не умереть.

не віднімай твоєї милости від мого дому повіки. І коли Господь викорінить з лиця землі ворогів Давида геть до одного,

А когда я умру, не откажи в милости моей семье вовек — даже тогда, когда Господь истребит всех врагов Давида с лица земли.

нехай ім'я Йонатана не буде викорінене з дому Давида; нехай Господь не пощадить ворогів Давида!»

Ионафан заключил союз с домом Давида, говоря: — Пусть Господь призовет к ответу врагов Давида. —

І Йонатан заприсяг знову Давидові свою любов, любив бо його так, як свою душу.

Ионафан заставил Давида поклясться вновь из-за любви к нему, потому что он любил его, как самого себя.

І сказав Йонатан до нього: «Узавтра новомісяць, і про тебе будуть питати, бо твоє місце буде порожне.

Затем Ионафан сказал Давиду: — Завтра праздник Новолуния. Твое отсутствие будет замечено, потому что твое место будет пустым.

Але позавтра про тебе ще більше будуть питати, тому підеш на місце, де ти був ховався в день тієї пригоди, й сидітимеш коло того горбочка.

Послезавтра под вечер[92] ступай к месту, где ты прятался прежде, и жди там у каменной груды[93].

Я ж післязавтра пушу стріли, наче б стріляв у мету.

Я пущу в ту сторону три стрелы, словно стреляя в цель.

І ось як я в той бік пошлю хлопця, кажучи: Йди, шукай стріли, і скажу хлопцеві: Ось стріла перед тобою, візьми її, — то ти приходь, бо все гаразд, нічого не коїться, так певно, як живе Господь.

Затем я пошлю мальчика и скажу: «Ступай, найди стрелы». Если я скажу ему: «Стрелы позади тебя, принеси их сюда», тогда приходи, потому что верно, как и то, что жив Господь, — ты в безопасности; угрозы нет.

Коли ж я скажу юнакові: Он стріла далі за тобою, — тоді йди геть, бо Господь тебе відсилає.

Но если я скажу мальчику: «Стрелы впереди тебя», тогда уходи, потому что Господь отсылает тебя.

Щождо розмови, що була між нами, то нехай Господь буде свідком між мною і тобою назавжди.»

А что до дела, о котором мы говорили, — помни, Господь — свидетель между мной и тобой навсегда.

І сховавсь Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів цар до столу їсти.

Давид спрятался в поле. Когда начался праздник Новолуния, царь сел есть.

Сидів цар на своїм звичайнім місці, при стіні, Йонатан проти нього, Авнер же сів побіч Саула, а Давидове місце було порожне.

Царь сел на свое обычное место у стены, напротив Ионафана[94], Авнер сел рядом с Саулом, но место Давида осталось пустым.

Саул того дня не сказав нічого, бо думав, це так сталося, бо він не чистий, не очистився.

В тот день Саул ничего не сказал, потому что думал: «Должно быть, с Давидом случилось что-нибудь, что сделало его ритуально нечистым; ну конечно же, он нечист».

На другий день новомісяця місце Давидове знову зосталось порожнім, і Саул сказав до Йонатана, свого сина: «Чом син Єссея ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду?»

Но на следующий день, второй день месяца, место Давида опять было пустым. Тогда Саул сказал своему сыну Ионафану: — Почему сын Иессея не вышел к столу ни вчера, ни сегодня?

Йонатан відповів Саулові: «Давид випросився в мене піти у Вифлеєм.

Ионафан ответил: — Давид очень просил меня позволить ему пойти в Вифлеем.

Відпусти мене, — він каже, — будь ласкав, бо в нас у місті родинна жертва, й брати мої мені веліли прибути. Коли, отже, твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів. Через це він не прийшов до царського столу.»

Он сказал: «Отпусти меня, потому что наша семья совершает в городе жертвоприношение, и мой брат велел мне быть там. Если ты расположен ко мне, отпусти меня повидаться с братьями». Вот почему он не явился к царскому столу.

Скипів Саул гнівом на Йонатана і сказав до нього: «Ти, сину ледащиці, гадаєш, що я не знаю, що ти здружився з сином Єссея на сором собі самому й на сором матері твоїй.

Саул разгневался на Ионафана и сказал ему: — Ты сын упрямой и мятежной женщины! Разве я не знаю, что ты сговорился с сыном Иессея себе же на стыд и на стыд матери, которая тебя родила?

Поки син Єссея житиме на землі, ні ти, ні твоє царство не встоїться. Оце ж пошли за ним, хай приведуть його до мене: він мусить умерти!»

Пока сын Иессея живет на этой земле, ни ты, ни твое царство не устоят. Пошли и приведи его ко мне, потому что он должен умереть!

Йонатан відповів батькові своєму Саулові, кажучи до нього: «За що йому вмирати? Що він зробив?»

— За что предавать его смерти? Что он сделал? — спросил отца Ионафан.

Тут Саул розмахнувсь на нього списом щоб його влучити, й тоді Йонатан зрозумів, що його батько постановив Давида вбити.

Но Саул метнул в него копье, чтобы его убить. И Ионафан понял, что его отец решил убить Давида.

Устав Йонатан з-за столу в палкому гніві й того другого дня в новомісяці не їв нічого, бо вболівав за Давида тому, що його батько був його зневажив.

Ионафан поднялся из-за стола, пылая гневом; во второй день месяца он не ел, потому что печалился о том, как постыдно его отец обходится с Давидом.

Другого дня вранці Йонатан вийшов у поле, як був умовився з Давидом, а був при ньому молодий хлопець.

Утром Ионафан вышел в поле, чтобы встретиться с Давидом. С ним был мальчик.

І каже своєму хлопцеві: «Біжи но, шукай стріли, що я буду пускати.» І побіг хлопець, а Йонатан випустив стрілу понад ним.

Он сказал мальчику: — Беги и ищи стрелы, которые я пускаю. Мальчик побежал, и он пустил стрелу впереди него.

Якже хлопець прибув до місця, де була стріла, що випустив Йонатан. Йонатан гукнув до хлопця, кажучи: «Чи не лежить стріла геть дальше за тобою?»

Когда мальчик достиг места, где упала стрела Ионафана, Ионафан крикнул ему вслед: — Стрела дальше впереди тебя!

Йонатан знову гукнув до хлопця: «Біжи хутенько, не спиняйся!» Хлопець Йонатана підняв стрілу й приніс її своєму панові.

Затем он закричал: — Спеши! Быстрее! Не останавливайся! Мальчик подобрал стрелу и вернул своему господину.

Хлопець же не знав нічого; лиш Йонатан з Давидом знали, про що йдеться.

(Мальчик ничего не знал, только Ионафан и Давид знали, в чем дело.)

Йонатан передав зброю хлопцеві, що був при ньому, й звелів йому: «Йди, віднеси в місто.»

Ионафан отдал свое оружие мальчику и сказал: — Ступай, отнеси это в город.

І пішов хлопець, а Давид устав з місця, що біля горбочка, припав лицем до землі та й уклонився тричі. Потім поцілувалися обидва й плакали один над одним ревно.

После того как мальчик ушел, Давид встал с южной стороны каменной груды, опустился на колени и три раза поклонился Ионафану до земли. Затем они поцеловали друг друга и вместе заплакали, но Давид плакал больше.

Тоді Йонатан сказав до Давида: «Йди в мирі! Щождо того, що ми обидва заприсяглися в ім'я Господнє, то хай Господь буде між мною і тобою, і між моїм потомством і твоїм повсякчасно.»

Ионафан сказал Давиду: — Иди с миром, ведь мы поклялись друг другу в дружбе именем Господа, сказав: «Господь — свидетель между тобой и мной и между твоими и моими потомками навеки».

Примечания:

Новый русский перевод

5 [90] — Израильтяне, пользовавшиеся лунным календарем, праздновали начало каждого месяца, которое совпадало с новолунием (см. Чис 28:11-15).

13 [91] — Букв.: пусть Господь так сделает Ионафану и так добавит.

19 [92] — Или: твоим отсутствием уже обеспокоятся. Смысл этого места в евр. тексте неясен.

19 [93] — Или: у камня Ецель.

25 [94] — Так в одном из древн. переводов; в нормативном евр. тексте: Ионафан встал.

« 19 глава 21 глава »