Иакова 3 глава

Соборное послание святого апостола Иакова
Перевод Десницкого → Українська Біблія. Турконяк

Не нужно, чтобы многие из вас, братья, становились учителями — знайте, что нас, учителей, судить будут строже,

Брати мої, хай не буде багато таких, які стають учителями, знаючи, що приймемо більший осуд.

ведь все мы допускаем много ошибок. А кто не ошибается в речах, тот совершенный человек и может обуздать себя в полной мере.

Адже всі ми багато грішимо. Коли ж хто не грішить словом, — то досконалий чоловік, здатний приборкати й усе тіло.

Так мы и коням вставляем в рот удила, чтобы подчинить их себе и управлять ими в полной мере.

Ось і коням вкладаємо вуздечку в рот, щоб нам корилися, і керуємо всім їхнім тілом.

Так и с кораблями: как они ни велики, как ни сильны ветра, что ими движут, а с помощью совсем маленького руля кормчий направляет их, куда пожелает.

Ось і кораблі, хоч які великі та гнані бурхливими вітрами, але керуються малим стерном, куди [лише] хоче стерновий.

Так и язык — малая часть тела, но многим хвалится. И малейший огонек может поджечь груду дров.

Так само і язик: хоч і малий орган, а дуже хвалиться. Ось який невеликий вогонь, а спалює такий великий ліс!

Вот и язык — такой огонь. Он создает внутри нас целый мир неправды и так оскверняет нас целиком, воспламеняет всё течение нашей жизни — а сам воспламеняется от геенны.

І язик — це вогонь, світ неправди. Язик [так] поставлений між нашими органами, що опоганює все тіло і підпалює круг життя, а його самого запалює геєна [1].

Животные, какой бы они ни были природы: звери и птицы, пресмыкающиеся и морская живность — покоряются человеческой природе или уже покорились.

Адже всякий рід звірів і птахів, плазунів і риб приборкується, — вони освоєні людською природою.

А покорить собственный язык не в силах никто из людей. Не сдержать этого зла, и яд его смертелен!

А язика ніхто з людей не може приборкати; він — зло невгамовне, повний смертоносної отрути.

Языком мы благословляем Господа и Отца — но им же и проклинаем людей, рожденных по образу Божьему.

Ним благословляємо Господа й Отця і ним проклинаємо людей, які створені за Божою подобою.

Из одних и тех же уст исходит благословение и проклятие — не должно, братья, быть так.

З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не годиться, брати мої, щоб так воно було!

Бывает ли такой источник, чтобы текла из него и сладкая, и горькая вода?

Хіба з одного джерела виходить солодка й гірка вода?

Не может, братья мои, смоковница приносить маслины, а виноградная лоза — смоквы, и соленый источник не даст воды пресной.

Чи може, брати мої, смоківниця родити оливки, а виноградна лоза — смокви? І солончак не може давати солодкої води.

Есть среди вас человек мудрый и знающий? Пусть он докажет это на деле добрым поведением и кроткой мудростью.

Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже свої діла в лагідній мудрості доброго способу життя.

Но если на сердце у вас жгучая зависть и раздоры — хвалиться вам нечем, не лгите против истины!

Коли ж маєте гірку заздрість і суперництво у ваших серцях, не хваліться і не говоріть неправди на правду.

Не та это мудрость, что приходит свыше — а земная, душевная, бесовская!

Це не та мудрість, яка сходить згори, а земна, душевна, бісівська.

Где зависть да раздор — там мятеж и всякое мерзкое дело.

Тому що де заздрість та чвари, там безладдя і всяке лихе діло.

Та мудрость, которая приходит свыше, прежде всего чиста, а кроме того, она несет мир, владеет собой, она послушна и исполнена милости, плоды ее добры, она беспристрастна и непритворна.

А та мудрість, що згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава.

Праведность мирно сеет свое семя, и оно принесет плод тем, кто трудится ради мира.

Адже плід праведності сіється в мирі — і творцями миру.

« 2 глава 4 глава »