2 Коринтян 1 глава

Друге послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Перевод Еп. Кассиана

Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —

Павел, волею Божией апостол Христа Иисуса, и Тимофей брат, церкви Божией, находящейся в Коринфе, со всеми святыми, находящимися в Ахаии,

благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

— благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всяческого утешения,

що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

утешающий нас во всей нашей скорби, чтобы мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих.

Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.

Потому что, как умножаются страдания Христовы в нас, так умножается Христом и утешение наше.

Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.

А скорбим ли мы, скорбим для вашего утешения и спасения; утешаемся ли, утешаемся для вашего утешения, осуществляющегося стойкостью в тех же страданиях, которые переносим и мы;

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

и надежда наша о вас тверда: мы знаем что, как вы общники страданий, так и утешения.

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.

Ибо мы не хотим, чтобы вы пребывали в неведении, братья, о скорби нашей, происшедшей в Асии, что мы были удручены чрезмерно, сверх силы, так что мы потеряли надежду и остаться в живых;

Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

но сами в себе мы получили осуждение на смерть, чтобы полагаться нам не на себя, а на Бога, воскрешающего мёртвых,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,

Который избавил нас от столь верной смерти и избавит, на Которого мы возложили надежду, что Он и еще избавит,

як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.

при содействии и вашей молитвы за нас для того, чтобы из многих уст вознесено было о нас благодарение за дарованное нам по молитве многих.

Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.

Ибо в том похвала наша, свидетельство совести нашей, что мы в святости и чистоте Божией, не в мудрости плотской, но в благодати Божией прожили в этом мире, особенно же с вами.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,

Ибо мы пишем вам не иное как то, что вы читаете, что вы и постигаете, надеюсь же, что постигаете до конца,

як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

(как вы отчасти постигли нас), что мы ваша похвала, как и вы — наша, в день Господа нашего Иисуса.

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,

В этом убеждении я хотел прежде к вам придти, чтобы вы вторично получили благодать,

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.

и через ваши места пройти в Македонию и снова из Македонии придти к вам, и вы проводили бы меня в Иудею.

Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“

Итак что же, желая этого, поступил ли я легкомысленно? Или то, что предпринимаю, по плоти ли предпринимаю, так что было бы у меня одновременно «да, да» и «нет, нет»?

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“ і „Ні“.

Верен Бог, что слово наше к вам не есть «да» и «нет».

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“ і „Ні“, але в Нім було „Так“.

Ибо Божий Сын, Христос Иисус, проповеданный среди вас нами: мною, Силуаном и Тимофеем, не был «да» и «нет», но было «да» в Нем.

Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.

Ибо все обещания Божии в Нем — «да». Потому и чрез Него «аминь» — от нас, Богу во славу.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,

Утверждает же нас с вами во Христе и помазал нас Бог,

Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.

Он, Который и запечатлел нас и дал залог Духа в сердца наши.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,

Я же призываю Бога в свидетели на душу мою, что, щадя вас, я не приходил еще в Коринф.

не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!

Это не значит, что мы устанавливаем господство над вашей верой, но мы содействуем радости вашей, ибо вы в вере стойте.

« 16 глава 2 глава »