Дії 17 глава

Дії святих апостолів
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

Пройшовши через Амфіполь та Аполонію, Павло та Сила прибули до Солуні, де була юдейська синагога.

Прешє́дша же а҆мфїпо́ль и҆ а҆поллѡ́нїю, внидо́ста въ солѹ́нь, и҆дѣ́же бѣ̀ со́нмище ї҆ѹде́йское.

Павло, за своїм звичаєм, пішов туди й протягом трьох субот обговорював з юдеями Святе Писання.

По ѡ҆бы́чаю же своемѹ̀ па́ѵелъ вни́де къ ни҄мъ и҆ по сѹббѡ҄ты трѝ стѧза́шесѧ съ ни́ми ѿ писа́нїй,

Він їм пояснював і доводив, що Христу належало прийняти страждання і що Він мусив воскреснути з мертвих. Павло казав: «А цей Ісус, про Якого я вам розповідаю — то й є Христос».

сказѹ́ѧ и҆ предлага́ѧ и҆̀мъ, ѩ҆́кѡ хр҇тѹ̀ подоба́ше пострада́ти и҆ воскр҇нѹти ѿ ме́ртвыхъ, и҆ ѩ҆́кѡ се́й ї҆и҃съ, є҆го́же а҆́зъ проповѣ́дѹю ва́мъ, є҆́сть хр҇то́съ.

Декого з тих людей вони переконали, й ті приєдналися до Павла та Сили. Багато віруючих греків, і ще чимало знатних жінок долучилося до громади віруючих.

И҆ нѣ́цыи ѿ ни́хъ вѣ́роваша и҆ приложи́шасѧ къ па́ѵлѹ и҆ сі́лѣ, ѿ чести́выхъ є҆́ллинъ мно́жество мно́го и҆ ѿ же́нъ благоро́дныхъ не ма́лѡ.

Але юдеї, які не повірили в Благовість, сповнені заздрощів, знайшли якихось розбишак з базарної площі, зібрали юрмисько й заходилися підбурювати ціле місто. Вони прийшли до Ясонової оселі, сподіваючись знайти там Павла й Силу, щоб вивести їх до людей.

Возревнова́вше же непоко́ршїисѧ ї҆ѹде́є и҆ прїе́мше крамо́лники нѣ҄кїѧ мѹ́жы ѕлы҄ѧ, и҆ собра́вше наро́дъ, мо́лвѧхѹ по гра́дѹ: наше́дше же на до́мъ ї҆ассо́новъ, и҆ска́хѹ и҆̀хъ и҆звестѝ къ наро́дѹ.

А не знайшовши, потягли Ясона та ще декого з віруючих до міських урядовців. Вони вигукували: «Ці люди, які підбурюють весь світ, зараз прийшли сюди!

Не ѡ҆брѣ́тше же и҆́хъ, влеча́хѹ ї҆ассо́на и҆ нѣ҄кїѧ ѿ бра́тїй ко градонача́лникѡмъ, вопїю́ще, ѩ҆́кѡ, и҆̀же разврати́ша вселе́ннѹю, сі́и и҆ здѣ̀ прїидо́ша,

Ясон прийняв їх у своєму домі. Всі вони чинять супроти цезаревих указів, стверджуючи, що існує інший Цар, Якого вони називають Ісусом».

и҆̀хже прїѧ́тъ ї҆ассо́нъ: и҆ сі́и всѝ проти́внѡ велѣ́нїємъ ке́сарєвымъ творѧ́тъ, цр҃ѧ̀ глаго́люще и҆но́го бы́ти, ї҆и҃са.

Натовп і міські урядовці були збентежені цими словами.

Смѧто́ша же наро́дъ и҆ градонача́лники слы́шащыѧ сїѧ҄:

Вони взяли з Ясона та інших заставу й відпустили їх.

взе́мше же дово́лное ѿ ї҆ассо́на и҆ ѿ про́чихъ, ѿпѹсти́ша и҆̀хъ.

Тієї ж ночі браття вислали Павла та Силу до Верії. Прибувши туди, Павло та Сила прийшли до юдейської синагоги.

Бра́тїѧ же а҆́бїе въ нощѝ ѿсла́ша па́ѵла и҆ сі́лѹ въ бе́рїю: и҆̀же пришє́дша, и҆до́ста въ собо́ръ ї҆ѹде́йскїй.

Люди в Верії були більш сприйнятливими до Божого вчення, ніж ті у Солуні. Вони сприйняли Послання з великим запалом й щодня вивчали Святе Писання, щоб переконатися, чи правда все те, про що їм казав Павло.

Сі́и же бѧ́хѹ благоро́днѣйши живѹ́щихъ въ солѹ́ни, и҆̀же прїѧ́ша сло́во со всѣ́мъ ѹ҆се́рдїемъ, по всѧ҄ дни҄ разсѹжда́юще писа҄нїѧ, а҆́ще сѹ́ть сїѧ҄ та́кѡ.

Зрештою, багато юдеїв повірило в Господа, а серед них чимало знатних греків: чоловіків і жінок.

Мно́зи ѹ҆̀бо ѿ ни́хъ вѣ́роваша, и҆ ѿ є҆́ллинскихъ же́нъ благоѡбра́зныхъ и҆ мѹже́й не ма́лѡ.

Коли солунські юдеї довідалися, що Павло проповідує Слово Боже й у Верії, вони також прийшли туди й почали намовляти й підбурювати народ.

И҆ ѩ҆́кѡ ѹ҆вѣ́даша и҆̀же ѿ солѹ́нѧ ї҆ѹде́є, ѩ҆́кѡ и҆ въ бе́рїи проповѣ́дасѧ ѿ па́ѵла сло́во бж҃їе, прїидо́ша и҆ та́мѡ дви́жѹще и҆ смѹща́юще наро́ды.

Тоді браття негайно відправили Павла на узбережжя, а Сила й Тимофій лишились у Верії.

А҆́бїе же тогда̀ бра́тїѧ ѿпѹсти́ша па́ѵла и҆тѝ на помо́рїе: ѡ҆ста́ста же сі́ла и҆ тїмоѳе́й та́мѡ.

Ті, хто супроводжували Павла, привели його до Афін. Перш ніж вони повернулися до Солуні, Павло наказав їм переказати Силі та Тимофію, щоб, як тільки випаде нагода, вони негайно приєдналися до нього.

Провожда́ющїи же па́ѵла ведо́ша є҆го̀ да́же до а҆ѳи́нъ, и҆ прїе́мше за́повѣдь къ сі́лѣ и҆ тїмоѳе́ю, да ѩ҆́кѡ скорѣ́е прїи́дѹтъ къ немѹ̀, и҆зыдо́ша.

Поки Павло чекав в Афінах Силу й Тимофія, дух його страждав, коли він бачив, що в місті повно бовванів.

(За҄ 40.) Во а҆ѳи́нѣхъ же ждѹ́щѹ и҆́хъ па́ѵлѹ, раздража́шесѧ дѹ́хъ є҆гѡ̀ въ не́мъ зрѧ́щемъ їдѡлъ по́лнъ сѹ́щь гра́дъ.

Щодня він розмовляв у синагозі з юдеями й богобійними греками, а також із тими, кого зустрічав на базарній площі.

Стѧза́шесѧ же ѹ҆̀бо на со́нмищи со ї҆ѹдє́и и҆ съ чести́выми, и҆ на то́ржищи по всѧ҄ дни҄ съ приключа́ющимисѧ.

Деякі філософи, епікурейці та стоїки почали сперечатися з Павлом. Одні з них питали: «Що цей базікало хоче сказати?» Інші казали: «Здається, він проповідує про іноземних богів». Вони казали так, бо Павло проповідував Добру Звістку про Ісуса та воскресіння.

Нѣ́цыи же ѿ є҆пїкѹ́ръ и҆ ѿ стѡ́їкъ фїлосѡ́фъ стѧза́хѹсѧ съ ни́мъ: и҆ нѣ́цыи глаго́лахѹ: что̀ ѹ҆́бѡ хо́щетъ сѹесло́вивый се́й глаго́лати; И҆ні́и же: чѹжди́хъ богѡ́въ мни́тсѧ проповѣ́дникъ бы́ти: ѩ҆́кѡ ї҆и҃са и҆ воскр҇нїе благовѣствова́ше и҆̀мъ.

Вони запитали Павла: «Чи можна нам узнати, що це за таке нове вчення, про яке ти говориш?

(За҄.) Пое́мше же є҆го̀, ведо́ша на а҆реопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разѹмѣ́ти, что̀ но́вое сїѐ глаго́лемое тобо́ю ѹ҆ч҃нїе;

Ми чуємо від тебе якісь дивні речі, то хотіли б зрозуміти, що вони означають».

стра҄нна бо нѣ҄каѧ влага́еши во ѹ҆шеса̀ на҄ша: хо́щемъ ѹ҆̀бо разѹмѣ́ти, что̀ хотѧ́тъ сїѧ҄ бы́ти;

(Всі афіняни та іноземці, які жили там, марнували час, переповідаючи щось нове і нечуване).

А҆ѳине́є же всѝ и҆ приходѧ́щїи стра́ннїи ни во что́же и҆́но ѹ҆пражнѧ́хѹсѧ, ра́звѣ глаго́лати что̀ и҆лѝ слы́шати но́вое.

Тоді Павло став перед Ареопагом і сказав: «Мужі афінські, як я бачу, ви люди дуже релігійні.

Ста́въ же па́ѵелъ посредѣ̀ а҆реопа́га, речѐ: мѹ́жїе а҆ѳине́йстїи, по всемѹ̀ зрю̀ вы̀ а҆́ки благочести҄выѧ:

Бо коли я ходив і дивився на речі, яким ви поклоняєтеся, то помітив вівтар, на якому було написано: ”НЕВІДОМОМУ БОГОВІ”. Отже, ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте. Це і є Той Бог, Якого я проповідую.

проходѧ́ бо и҆ соглѧ́даѧ чествова҄нїѧ ва҄ша, ѡ҆брѣто́хъ и҆ ка́пище, на не́мже бѣ̀ напи́сано: невѣ́домомѹ бг҃ѹ. Є҆го́же ѹ҆̀бо не вѣ́дѹще (благолѣ́пнѣ) чтетѐ, сего̀ а҆́зъ проповѣ́дѹю ва́мъ.

Бог, Який створив світ і все, що в ньому є (оскільки Він Господь небес і землі), не живе в рукотворних храмах.

Бг҃ъ сотвори́вый мі́ръ и҆ всѧ҄, ѩ҆̀же въ не́мъ, се́й нб҃сѐ и҆ землѝ гд҇ь сы́й, не въ рѹкотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ,

Йому не служать людські руки, так ніби Він у чомусь має потребу. Це Він дає кожному з нас життя й дихання і все інше.

ни ѿ рѹ́къ человѣ́ческихъ ѹ҆гождє́нїѧ прїе́млетъ, тре́бѹѧ что̀, са́мъ даѧ̀ всѣ҄мъ живо́тъ и҆ дыха́нїе и҆ всѧ҄:

З одного чоловіка Він створив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив для всіх них терміни і кордони проживання.

сотвори́лъ же є҆́сть ѿ є҆ди́ныѧ кро́ве ве́сь ѩ҆зы́къ человѣ́чь, жи́ти по всемѹ̀ лицѹ̀ земно́мѹ, ѹ҆ста́вивъ пред̾ѹчинє́наѧ времена̀ и҆ предѣ́лы селе́нїѧ и҆́хъ,

Він зробив так, щоб вони прагнули Бога, і щоб, можливо, шукаючи, знайшли Його. Адже Він — поруч із кожним.

взыска́ти гд҇а, да понѐ ѡ҆сѧ́жѹтъ є҆го̀ и҆ ѡ҆брѧ́щѹтъ, ѩ҆́кѡ не дале́че ѿ є҆ди́нагѡ коегѡ́ждо на́съ сѹ́ща:

„Ми в Ньому живемо, ми в Ньому рухаємося, ми в Ньому існуємо, — каже дехто із ваших поетів, — бо ми Його діти”.

ѡ҆ не́мъ бо живе́мъ и҆ дви́жемсѧ и҆ є҆смы̀, ѩ҆́коже и҆ нѣ́цыи ѿ ва́шихъ кни҄жникъ реко́ша: сегѡ́ бо и҆ ро́дъ є҆смы̀.

Тож якщо ми Божі діти, ми не повинні вважати, що Він подібний до чогось, що може бути сформоване вмінням або уявою людською. Його не можна створити з золота, срібла або каменя.

Ро́дъ ѹ҆̀бо сѹ́ще бж҃їй, не до́лжни є҆смы̀ непщева́ти подо́бно бы́ти бж҇тво̀ зла́тѹ, и҆лѝ сребрѹ̀, и҆лѝ ка́меню хѹдо́жнѣ начерта́нѹ, и҆ смышле́нїю человѣ́чѹ:

У минулому ми не знали Бога, і Він не зважав на те незнання, але зараз Господь вимагає, щоб усі люди повсюди покаялися і прийшли до Нього.

лѣ҄та ѹ҆̀бо невѣ́дѣнїѧ презира́ѧ бг҃ъ, нн҃ѣ повелѣва́етъ человѣ́кѡмъ всѣ҄мъ всю́дѹ пока́ѧтисѧ:

Бо Він призначив День, коли судитиме світ судом Чоловіка, Якого Він обрав. Бог довів це кожному, воскресивши Того Чоловіка з мертвих».

занѐ ѹ҆ста́вилъ є҆́сть де́нь, въ ѻ҆́ньже хо́щетъ сѹди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, ѡ҆ мѹ́жи, є҆го́же пред̾ѹста́ви, вѣ́рѹ подаѧ̀ всѣ҄мъ, воскр҃си́въ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ.

Почувши про воскресіння з мертвих, дехто з присутніх засміявся. Але інші промовили: «Ми б хотіли, щоб ти про все це розповів знову».

Слы́шавше же воскр҇нїе ме́ртвыхъ, ѻ҆́вїи ѹ҆́бѡ рѹга́хѹсѧ, ѻ҆́вїи же рѣ́ша: да слы́шимъ тѧ̀ па́ки ѡ҆ се́мѣ.

По цих словах Павло пішов звідти.

И҆ та́кѡ па́ѵелъ и҆зы́де ѿ среды̀ и҆́хъ.

Деякі з людей приєдналися до нього і повірили. Серед них був Дионісій, член Ареопагу, жінка на ймення Дамара і ще дехто з ними.

Нѣ́цыи же мѹ́жїе прилѣпи́вшесѧ є҆мѹ̀, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ̀ и҆ дїонѵ́сїй а҆реопагі́тскїй, и҆ жена̀ и҆́менемъ да́марь, и҆ дрѹзі́и съ ни́ми.

« 16 глава 18 глава »