Дії 17 глава

Дії святих апостолів
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська.

Прешє́дша же а҆мфїпо́ль и҆ а҆поллѡ́нїю, внидо́ста въ солѹ́нь, и҆дѣ́же бѣ̀ со́нмище ї҆ѹде́йское.

І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писа́ння,

По ѡ҆бы́чаю же своемѹ̀ па́ѵелъ вни́де къ ни҄мъ и҆ по сѹббѡ҄ты трѝ стѧза́шесѧ съ ни́ми ѿ писа́нїй,

виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“.

сказѹ́ѧ и҆ предлага́ѧ и҆̀мъ, ѩ҆́кѡ хр҇тѹ̀ подоба́ше пострада́ти и҆ воскр҇нѹти ѿ ме́ртвыхъ, и҆ ѩ҆́кѡ се́й ї҆и҃съ, є҆го́же а҆́зъ проповѣ́дѹю ва́мъ, є҆́сть хр҇то́съ.

І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок.

И҆ нѣ́цыи ѿ ни́хъ вѣ́роваша и҆ приложи́шасѧ къ па́ѵлѹ и҆ сі́лѣ, ѿ чести́выхъ є҆́ллинъ мно́жество мно́го и҆ ѿ же́нъ благоро́дныхъ не ма́лѡ.

А невірні юдеї були запалилися за́здрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіго́висько та й бунтували те місто, а набі́гши на хату Ясо́нову, шукали апо́столів, щоб до на́товпу вивести їх.

Возревнова́вше же непоко́ршїисѧ ї҆ѹде́є и҆ прїе́мше крамо́лники нѣ҄кїѧ мѹ́жы ѕлы҄ѧ, и҆ собра́вше наро́дъ, мо́лвѧхѹ по гра́дѹ: наше́дше же на до́мъ ї҆ассо́новъ, и҆ска́хѹ и҆̀хъ и҆звестѝ къ наро́дѹ.

А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясо́на та декого з братті, кричачи́: „Ті, що світ сколотили, — і сюди ось вони поприхо́дили!

Не ѡ҆брѣ́тше же и҆́хъ, влеча́хѹ ї҆ассо́на и҆ нѣ҄кїѧ ѿ бра́тїй ко градонача́лникѡмъ, вопїю́ще, ѩ҆́кѡ, и҆̀же разврати́ша вселе́ннѹю, сі́и и҆ здѣ̀ прїидо́ша,

А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“.

и҆̀хже прїѧ́тъ ї҆ассо́нъ: и҆ сі́и всѝ проти́внѡ велѣ́нїємъ ке́сарєвымъ творѧ́тъ, цр҃ѧ̀ глаго́люще и҆но́го бы́ти, ї҆и҃са.

І вони зворохо́били наро́д та начальників міста, що слухали це.

Смѧто́ша же наро́дъ и҆ градонача́лники слы́шащыѧ сїѧ҄:

Але, узявши поруку з Ясо́на та з інших, вони їх відпустили.

взе́мше же дово́лное ѿ ї҆ассо́на и҆ ѿ про́чихъ, ѿпѹсти́ша и҆̀хъ.

А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Ве́рії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.

Бра́тїѧ же а҆́бїе въ нощѝ ѿсла́ша па́ѵла и҆ сі́лѹ въ бе́рїю: и҆̀же пришє́дша, и҆до́ста въ собо́ръ ї҆ѹде́йскїй.

Ці були шляхетні́ші за солу́нян, — і слова́ прийняли з повним за́палом, і Писа́ння досліджували день-у-день, чи та́к воно є.

Сі́и же бѧ́хѹ благоро́днѣйши живѹ́щихъ въ солѹ́ни, и҆̀же прїѧ́ша сло́во со всѣ́мъ ѹ҆се́рдїемъ, по всѧ҄ дни҄ разсѹжда́юще писа҄нїѧ, а҆́ще сѹ́ть сїѧ҄ та́кѡ.

Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних ге́лленсьих жінок та немало із му́жів.

Мно́зи ѹ҆̀бо ѿ ни́хъ вѣ́роваша, и҆ ѿ є҆́ллинскихъ же́нъ благоѡбра́зныхъ и҆ мѹже́й не ма́лѡ.

Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Ве́рії, прибули́ вони, і там баламутили та бунтували наро́д.

И҆ ѩ҆́кѡ ѹ҆вѣ́даша и҆̀же ѿ солѹ́нѧ ї҆ѹде́є, ѩ҆́кѡ и҆ въ бе́рїи проповѣ́дасѧ ѿ па́ѵла сло́во бж҃їе, прїидо́ша и҆ та́мѡ дви́жѹще и҆ смѹща́юще наро́ды.

Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позоста́лися там.

А҆́бїе же тогда̀ бра́тїѧ ѿпѹсти́ша па́ѵла и҆тѝ на помо́рїе: ѡ҆ста́ста же сі́ла и҆ тїмоѳе́й та́мѡ.

А ті, що Павла́ відпроваджували, провели́ його аж до Ате́н, а прийнявши нака́за про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули́.

Провожда́ющїи же па́ѵла ведо́ша є҆го̀ да́же до а҆ѳи́нъ, и҆ прїе́мше за́повѣдь къ сі́лѣ и҆ тїмоѳе́ю, да ѩ҆́кѡ скорѣ́е прїи́дѹтъ къ немѹ̀, и҆зыдо́ша.

Як Павло ж їх чекав у в Ате́нах, у ньо́му кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.

(За҄ 40.) Во а҆ѳи́нѣхъ же ждѹ́щѹ и҆́хъ па́ѵлѹ, раздража́шесѧ дѹ́хъ є҆гѡ̀ въ не́мъ зрѧ́щемъ їдѡлъ по́лнъ сѹ́щь гра́дъ.

Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрі́чними.

Стѧза́шесѧ же ѹ҆̀бо на со́нмищи со ї҆ѹдє́и и҆ съ чести́выми, и҆ на то́ржищи по всѧ҄ дни҄ съ приключа́ющимисѧ.

А дехто з філо́софів епікуре́їв та сто́їків сперечалися з ним. Одні говорили: „Що́ то хоче сказати оцей пустомо́в?“ А інші: „Здається, він проповідник чужих богів“, бо він їм звіща́в Єва́нгелію про Ісуса й воскре́сення.

Нѣ́цыи же ѿ є҆пїкѹ́ръ и҆ ѿ стѡ́їкъ фїлосѡ́фъ стѧза́хѹсѧ съ ни́мъ: и҆ нѣ́цыи глаго́лахѹ: что̀ ѹ҆́бѡ хо́щетъ сѹесло́вивый се́й глаго́лати; И҆ні́и же: чѹжди́хъ богѡ́въ мни́тсѧ проповѣ́дникъ бы́ти: ѩ҆́кѡ ї҆и҃са и҆ воскр҇нїе благовѣствова́ше и҆̀мъ.

І, взявши його, повели в ареопа́г та й казали: „Чи можемо знати, що́ то є ця наука нова́, яку проповідуєш ти?

(За҄.) Пое́мше же є҆го̀, ведо́ша на а҆реопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разѹмѣ́ти, что̀ но́вое сїѐ глаго́лемое тобо́ю ѹ҆ч҃нїе;

Бо чудне́ щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що́ то значити має?“

стра҄нна бо нѣ҄каѧ влага́еши во ѹ҆шеса̀ на҄ша: хо́щемъ ѹ҆̀бо разѹмѣ́ти, что̀ хотѧ́тъ сїѧ҄ бы́ти;

А всі ате́няни та захожі чужи́нці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове́ говорити чи слухати.

А҆ѳине́є же всѝ и҆ приходѧ́щїи стра́ннїи ни во что́же и҆́но ѹ҆пражнѧ́хѹсѧ, ра́звѣ глаго́лати что̀ и҆лѝ слы́шати но́вое.

Тоді Павло став посе́редині ареопа́гу й промовив: „Му́жі ате́нські! Із усьо́го я бачу, що ви дуже побожні.

Ста́въ же па́ѵелъ посредѣ̀ а҆реопа́га, речѐ: мѹ́жїе а҆ѳине́йстїи, по всемѹ̀ зрю̀ вы̀ а҆́ки благочести҄выѧ:

Бо, проходячи та оглядаючи свя́тощі ваші, я знайшов також же́ртівника, що на ньому написано: „Незнаному Богові“. Ось Того, Кого навмання́ ви шануєте, Того я проповідую вам.

проходѧ́ бо и҆ соглѧ́даѧ чествова҄нїѧ ва҄ша, ѡ҆брѣто́хъ и҆ ка́пище, на не́мже бѣ̀ напи́сано: невѣ́домомѹ бг҃ѹ. Є҆го́же ѹ҆̀бо не вѣ́дѹще (благолѣ́пнѣ) чтетѐ, сего̀ а҆́зъ проповѣ́дѹю ва́мъ.

Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в хра́мах, рукою збудова́них,

Бг҃ъ сотвори́вый мі́ръ и҆ всѧ҄, ѩ҆̀же въ не́мъ, се́й нб҃сѐ и҆ землѝ гд҇ь сы́й, не въ рѹкотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ,

і Він не вимагає служі́ння рук лю́дських, ніби в чо́мусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.

ни ѿ рѹ́къ человѣ́ческихъ ѹ҆гождє́нїѧ прїе́млетъ, тре́бѹѧ что̀, са́мъ даѧ̀ всѣ҄мъ живо́тъ и҆ дыха́нїе и҆ всѧ҄:

І ввесь лю́дський рід Він з одно́го створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призна́чив окреслені до́би й границі заме́шкання їх,

сотвори́лъ же є҆́сть ѿ є҆ди́ныѧ кро́ве ве́сь ѩ҆зы́къ человѣ́чь, жи́ти по всемѹ̀ лицѹ̀ земно́мѹ, ѹ҆ста́вивъ пред̾ѹчинє́наѧ времена̀ и҆ предѣ́лы селе́нїѧ и҆́хъ,

щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не зна́йдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

взыска́ти гд҇а, да понѐ ѡ҆сѧ́жѹтъ є҆го̀ и҆ ѡ҆брѧ́щѹтъ, ѩ҆́кѡ не дале́че ѿ є҆ди́нагѡ коегѡ́ждо на́съ сѹ́ща:

Бо ми в Нім живемо́, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: „Навіть рід ми Його!“

ѡ҆ не́мъ бо живе́мъ и҆ дви́жемсѧ и҆ є҆смы̀, ѩ҆́коже и҆ нѣ́цыи ѿ ва́шихъ кни҄жникъ реко́ша: сегѡ́ бо и҆ ро́дъ є҆смы̀.

Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми ду́мати, що Божество́ подібне до золота, або срі́бла, чи до каменю, твору мистецтва чи лю́дської ви́гадки.

Ро́дъ ѹ҆̀бо сѹ́ще бж҃їй, не до́лжни є҆смы̀ непщева́ти подо́бно бы́ти бж҇тво̀ зла́тѹ, и҆лѝ сребрѹ̀, и҆лѝ ка́меню хѹдо́жнѣ начерта́нѹ, и҆ смышле́нїю человѣ́чѹ:

Не зважаючи ж Бог на часи невідо́мости, ось тепер усім лю́дям наказує, щоб скрізь ка́ялися,

лѣ҄та ѹ҆̀бо невѣ́дѣнїѧ презира́ѧ бг҃ъ, нн҃ѣ повелѣва́етъ человѣ́кѡмъ всѣ҄мъ всю́дѹ пока́ѧтисѧ:

бо Він ви́значив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав до́каза всім, із мертвих Його воскресивши“.

занѐ ѹ҆ста́вилъ є҆́сть де́нь, въ ѻ҆́ньже хо́щетъ сѹди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, ѡ҆ мѹ́жи, є҆го́же пред̾ѹста́ви, вѣ́рѹ подаѧ̀ всѣ҄мъ, воскр҃си́въ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ.

Як почули ж вони про воскре́сення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: „Про це бу́демо слухати тебе іншим ра́зом“.

Слы́шавше же воскр҇нїе ме́ртвыхъ, ѻ҆́вїи ѹ҆́бѡ рѹга́хѹсѧ, ѻ҆́вїи же рѣ́ша: да слы́шимъ тѧ̀ па́ки ѡ҆ се́мѣ.

Так вийшов Павло з-поміж них.

И҆ та́кѡ па́ѵелъ и҆зы́де ѿ среды̀ и҆́хъ.

А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагі́т, і жінка, Дама́ра ім'я́м, та інші із ними.

Нѣ́цыи же мѹ́жїе прилѣпи́вшесѧ є҆мѹ̀, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ̀ и҆ дїонѵ́сїй а҆реопагі́тскїй, и҆ жена̀ и҆́менемъ да́марь, и҆ дрѹзі́и съ ни́ми.

« 16 глава 18 глава »