Дії 21 глава

Дії святих апостолів
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

А як ми розлучи́лися з ними й відпли́нули, то дорогою про́стою в Кос прибули́, а другого дня до Родо́су, а звідти в Пата́ру.

И҆ ѩ҆́коже бы́сть ѿвезти́сѧ на́мъ, ѿто́ргшымсѧ ѿ ни́хъ, прѧ́мѡ ше́дше прїидо́хомъ въ кѡ́нъ, въ дрѹгі́й же де́нь въ ро́досъ и҆ ѿтѹ́дѹ въ пата́рѹ:

І знайшли корабля́, що плив у Фінікі́ю, увійшли та й попли́нули.

и҆ ѡ҆брѣ́тше кора́бль преходѧ́щь въ фїнїкі́ю, возше́дше ѿвезо́хомсѧ.

А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліво́руч його та й попливли в Си́рію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа́ мав скласти.

Возни́кшїй же на́мъ кѵ́пръ ѡ҆ста́вльше ѡ҆шѹ́юю, плы́хомъ въ сѷрі́ю и҆ приста́хомъ въ тѵ́рѣ, та́мѡ бо бѧ́ше кораблю̀ и҆зложи́ти бре́мѧ:

І, учнів знайшовши, перебули́ тут сім день. Вони через Духа казали Павло́ві, щоб до Єрусалиму не йшов.

и҆ ѡ҆брѣ́тше ѹ҆чн҃кѝ, пребы́хомъ тѹ̀ дні́й се́дмь: и҆̀же па́ѵлови глаго́лахѹ дх҃омъ не восходи́ти во ї҆ер҇ли́мъ.

І, як дні побуту скінчи́лися, то ми вийшли й пішли, а всі нас прово́дили з дружи́нами й дітьми́ аж за місто. І, ставши навко́лішки, помолились на бе́резі.

Є҆гда́ же бы́сть на́мъ сконча́ти дни҄, и҆зше́дше и҆до́хомъ, провожда́ющымъ на́съ всѣ҄мъ съ жена́ми и҆ дѣтьмѝ да́же до внѣ̀ гра́да: и҆ прекло́нше кѡлѣ́на при бре́зѣ помоли́хомсѧ.

І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.

И҆ цѣлова́вше дрѹ́гъ дрѹ́га внидо́хомъ въ кора́бль, ѻ҆ни́ же возврати́шасѧ во своѧ҄ си.

А ми, закінчи́вши від Тиру плавбу́, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули́ в них.

Мы́ же, пла́ванїе наче́нше ѿ тѵ́ра, приста́хомъ во птолемаі́дѣ, и҆ цѣлова́вше бра́тїю, пребы́хомъ де́нь є҆ди́нъ ѹ҆ ни́хъ.

А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарі́ю. І ввійшли до госпо́ди благові́сника Пилипа, одно́го з семи, і позосталися в нього.

(За҄ 45.) Во ѹ҆́трїе же и҆зше́дше па́ѵелъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ, прїидо́хомъ въ кесарі́ю, и҆ вше́дше въ до́мъ фїлі́ппа бл҃говѣ́стника, сѹ́ща ѿ седмѝ (дїа́кѡнъ), пребы́хомъ ѹ҆ негѡ̀.

Він мав чотири панні дочки́, що пророкували.

Сегѡ́ же бѧ́хѹ дщє́ри дѣви҄цы четы́ри прорица́ющыѧ.

І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Ага́в на ім'я́.

Пребыва́ющымъ же на́мъ та́мѡ дни҄ мнѡ́ги, сни́де нѣ́кто ѿ ї҆ѹде́и про҇ро́къ, и҆́менемъ а҆га́въ,

І прийшов він до нас, і взяв пояса Па́влового, та й зв'язав свої руки та ноги й сказав: „Дух Святий так звіщає: Отак зв'яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган“...

и҆ прише́дъ къ на́мъ и҆ взе́мъ по́ѧсъ па́ѵловъ, свѧза́въ же своѝ рѹ́цѣ и҆ но́зѣ, речѐ: та́кѡ гл҃етъ дх҃ъ ст҃ы́й: мѹ́жа, є҆гѡ́же є҆́сть по́ѧсъ се́й, та́кѡ свѧ́жѹтъ (є҆го̀) во ї҆ер҇ли́мѣ ї҆ѹде́є и҆ предадѧ́тъ въ рѹ́цѣ ѩ҆зы́кѡвъ.

Як почули ж оце, то благали ми та тамте́шні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.

И҆ ѩ҆́коже слы́шахомъ сїѧ҄, молѧ́хомъ мы́ же и҆ намѣ́стнїи {та́мошнїи жи́телїе}, не восходи́ти є҆мѹ̀ во ї҆ер҇ли́мъ.

А Павло відповів: „Що́ робите ви, плачучи́ та серце мені розрива́ючи? Бо за Ім'я́ Господа Ісуса я готовий не тільки зв'я́заним бути, а й померти в Єрусалимі“!

Ѿвѣща́ же па́ѵелъ и҆ речѐ: что̀ творитѐ, пла́чѹще и҆ сокрѹша́юще мѝ се́рдце; а҆́зъ бо не то́чїю свѧ́занъ бы́ти (хощѹ̀), но и҆ ѹ҆мре́ти во ї҆ер҇ли́мѣ гото́въ є҆́смь за и҆́мѧ гд҇а ї҆и҃са.

І не могли ми його вмо́вити, і замовкли, сказавши: „Нехай діється Божа воля!“

Не повинѹ́ющѹсѧ же є҆мѹ̀, ѹ҆молча́хомъ, ре́кше: во́лѧ гд҇нѧ да бѹ́детъ.

А після оцих днів приготува́лись ми, та до Єрусалиму ви́рушили.

По дне́хъ же си́хъ ѹ҆гото́вльшесѧ взыдо́хомъ во ї҆ер҇ли́мъ:

А з нами пішли й деякі учні із Кесарі́ї, ведучи́ якогось кіпрянина Мнасо́на, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.

прїидо́ша же съ на́ми и҆ нѣ́цыи ѹ҆чн҃цы̀ ѿ кесарі́и, ведѹ́ще съ собо́ю, ѹ҆ негѡ́же бы ѡ҆бита́ти на́мъ, мна́сѡна нѣ́коего кѵ́прѧнина, дре́внѧго ѹ҆чн҃ка̀.

А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати́ прийняли́ нас гости́нно.

Бы́вшымъ же на́мъ во ї҆ер҇ли́мѣ, любе́знѡ прїѧ́ша на́съ бра́тїѧ.

А другого дня Павло з нами пода́вся до Якова. І всі старші посхо́дились.

На ѹ҆́трїе же вни́де па́ѵелъ съ на́ми ко ї҆а́кѡвѹ, вси́ же прїидо́ша ста́рцы.

Поздоро́вивши ж їх, розповів він докладно, що́ Бог через служі́ння його вчинив між поганами.

И҆ цѣлова́въ и҆̀хъ, сказа́ше по є҆ди́номѹ ко́еждо, є҆́же сотворѝ бг҃ъ во ѩ҆зы́цѣхъ слѹже́нїемъ є҆гѡ̀.

Як вони ж це почули, то сла́вили Бога, а до нього промовили: „Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони — ревні оборонці Зако́ну!

Ѻ҆ни́ же слы́шавше сла́влѧхѹ бг҃а и҆ реко́ша є҆мѹ̀: ви́диши ли, бра́те, коли́кѡ те́мъ є҆́сть ї҆ѹдє́й вѣ́ровавшихъ; и҆ всѝ ревни́телїе зако́нѹ сѹ́ть:

Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відсту́плення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звича́їв.

ѹ҆вѣсти́шасѧ же ѡ҆ тебѣ̀, ѩ҆́кѡ ѿстѹпле́нїю ѹ҆чи́ши ѿ зако́на мѡѷсе́ова живѹ́щыѧ во ѩ҆зы́цѣхъ всѧ҄ ї҆ѹдє́и, глаго́лѧ не ѡ҆брѣ́зовати и҆̀мъ ча҄дъ свои́хъ, нижѐ во ѡ҆бы́чаехъ ѻ҆те́ческихъ ходи́ти.

Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.

Что̀ ѹ҆̀бо є҆́сть; Всѧ́кѡ подоба́етъ наро́дѹ сни́тисѧ: ѹ҆слы́шатъ бо, ѩ҆́кѡ прише́лъ є҆сѝ.

Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох му́жів, що обі́тницю склали на себе.

Сїѐ ѹ҆̀бо сотворѝ, є҆́же тѝ глаго́лемъ: сѹ́ть ѹ҆ на́съ мѹ́жїе четы́ри ѡ҆бѣща́вше себѐ бг҃ѹ:

Візьми їх, та й із ними очисться, і вида́тки за них заплати́, щоб постри́гли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Зако́на пильнуєш.

сїѧ҄ пои́мъ ѡ҆чи́стисѧ съ ни́ми и҆ и҆ждивѝ на ни́хъ, да ѡ҆стри́жѹтъ сѝ главы҄: и҆ разѹмѣ́ютъ всѝ, ѩ҆́кѡ возвѣщє́ннаѧ и҆̀мъ ѡ҆ тебѣ̀ ничто́же сѹ́ть, но пребыва́еши и҆ са́мъ зако́нъ хранѧ̀.

А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушени́ни, та від блу́ду“.

А҆ ѡ҆ вѣ́ровавшихъ ѩ҆зы́цѣхъ мы̀ посла́хомъ, сѹди́вше ничто́же таково́е соблюда́ти и҆̀мъ, то́кмѡ храни́ти себѐ ѿ ї҆дѡложе́ртвенныхъ и҆ кро́ве, и҆ ѹ҆да́вленины и҆ блѹда̀.

Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очи́стився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про ви́конання днів очи́щення, так, аж за кожного з них була́ жертва прине́сена.

(За҄ 46.) Тогда̀ па́ѵелъ пое́мь мѹ́жы ѡ҆́ны, на ѹ҆́трїе съ ни́ми ѡ҆чи́щьсѧ вни́де во свѧти́лище, возвѣща́ѧ и҆сполне́нїе дні́й ѡ҆чище́нїѧ, до́ндеже принесено̀ бы́сть за є҆ди́наго коего́ждо и҆́хъ приноше́нїе.

А коли ті сім день закінчи́тися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбу́рили ввесь наро́д, та руки на нього наклали,

И҆ ѩ҆́коже хотѧ́хѹ се́дмь дні́й сконча́тисѧ, и҆̀же ѿ а҆сі́и ї҆ѹде́є, ви́дѣвше є҆го̀ во свѧти́лищи, нава́диша ве́сь наро́дъ и҆ возложи́ша на́нь рѹ́цѣ,

кричачи́: „Ізраїльські мужі, рятуйте! Це люди́на ота, що проти народу й Зако́ну та місця цього всіх усюди навчає! А до того у храм упровадив і ге́лленів, — і занечи́стив це місце святе!“

вопїю́ще: мѹ́жїе ї҆и҃лстїи, помози́те: се́й є҆́сть человѣ́къ, и҆́же на лю́ди и҆ зако́нъ и҆ на мѣ́сто сїѐ всѣ́хъ всю́дѹ ѹ҆чи́тъ: є҆ще́ же и҆ є҆́ллины введѐ въ це́рковь и҆ ѡ҆сквернѝ ст҃о́е мѣ́сто сїѐ.

Бо перед тим вони бачили в місті з ним ра́зом Трохима ефе́сянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.

Бѧ́хѹ бо ви́дѣли трофі́ма є҆фе́сѧнина во гра́дѣ съ ни́мъ, є҆го́же мнѧ́хѹ, ѩ҆́кѡ въ це́рковь вве́лъ є҆́сть па́ѵелъ.

І порушилося ціле місто, і повстало збіго́висько люду. І, схопи́вши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено.

Подви́жесѧ же гра́дъ ве́сь, и҆ бы́сть стече́нїе лю́демъ: и҆ є҆́мше па́ѵла, влеча́хѹ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ це́ркве, и҆ а҆́бїе затвори́шасѧ двє́ри.

Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полково́го тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався!

И҆́щѹщымъ же и҆̀мъ ѹ҆би́ти є҆го̀, взы́де вѣ́сть къ ты́сѧщникѹ спі́ры, ѩ҆́кѡ ве́сь возмѹти́сѧ ї҆ер҇ли́мъ:

І він зараз узяв воякі́в та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.

ѻ҆́нъ же а҆́бїе пои́мъ во́ины и҆ со́тники, притечѐ на нѧ̀: ѻ҆ни́ же ви́дѣвше ты́сѧщника и҆ во́ины, преста́ша би́ти па́ѵла.

Приступив тоді ти́сяцький, та й ухопи́в його, і двома́ ланцюга́ми зв'язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що́ він зробив?

Пристѹ́пль же ты́сѧщникъ ѩ҆́тъ є҆го̀ и҆ повелѣ̀ свѧза́ти є҆го̀ вери́гома желѣ́знома двѣма̀, и҆ вопроша́ше: кто̀ ѹ҆́бѡ є҆́сть и҆ что̀ є҆́сть сотвори́лъ.

Але кожен що інше викрикував у нато́впі. І, не мігши довідатись певного через за́колот, він звелів відпрова́дити його до форте́ці.

Дрѹзі́и же и҆́но нѣ́что вопїѧ́хѹ въ наро́дѣ: не могі́й же разѹмѣ́ти и҆звѣ́стное молвы̀ ра́ди, повелѣ̀ ѿвестѝ є҆го̀ въ по́лкъ.

А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли не́сти його вояки із-за на́товпу лю́дського,

Є҆гда́ же бы́сть на степе́нехъ, прилѹчи́сѧ воздви́женѹ бы́ти є҆мѹ̀ ѿ вѡ́инъ нѹ́жды ра́ди наро́да,

бо бе́зліч народу йшла слідкома́ та кричала: „Геть із ним!“

послѣ́доваше бо мно́жество люді́й зовѹ́щихъ: возмѝ є҆го̀.

А коли Павло вхо́див до фортеці, то тисяцького поспитався: „Чи можна мені щось сказати тобі?“ А той відказав: „То ти вмієш по-грецькому?

Хотѧ́ же вни́ти въ по́лкъ па́ѵелъ глаго́ла ты́сѧщникѹ: а҆́ще лѣ́ть мѝ є҆́сть глаго́лати что̀ тебѣ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: гре́чески ѹ҆мѣ́еши ли;

Чи не той ти єги́птянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і ви́провадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?“

не ты́ ли є҆сѝ є҆гѵ́птѧнинъ, пре́жде си́хъ дні́й превѣща́вый и҆ и҆зведы́й въ пѹсты́ню четы́ри ты́сѧщы мѹже́й сїкаре́й;

А Павло відказав: „Я юде́янин із Та́рсу, громадя́нин відо́мого міста в Кілікі́ї. Благаю тебе, — дозволь мені до наро́ду промовити!“

Рече́ же па́ѵелъ: а҆́зъ человѣ́къ ѹ҆́бѡ є҆́смь ї҆ѹде́анинъ, та́рсѧнинъ, сла́внагѡ гра́да въ кїлїкі́и жи́тель: молю́ же тѧ̀, повели́ ми глаго́лати къ лю́демъ.

А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою наро́дові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, ка́жучи:

Повелѣ́вшѹ же є҆мѹ̀, па́ѵелъ стоѧ̀ на степе́нехъ помаа́въ рѹко́ю къ лю́демъ: мно́гѹ же безмо́лвїю бы́вшѹ, возгласѝ є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ, глаго́лѧ:

« 20 глава 22 глава »