Дії 21 глава

Дії святих апостолів
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

І розлучившися з ними, ми попливли простою дорогою і прибули на Кос, а другого дня на Родос, звідси ж — у Патару.

И҆ ѩ҆́коже бы́сть ѿвезти́сѧ на́мъ, ѿто́ргшымсѧ ѿ ни́хъ, прѧ́мѡ ше́дше прїидо́хомъ въ кѡ́нъ, въ дрѹгі́й же де́нь въ ро́досъ и҆ ѿтѹ́дѹ въ пата́рѹ:

Найнявши корабель, що плив у Фінікію, ми сіли і попливли.

и҆ ѡ҆брѣ́тше кора́бль преходѧ́щь въ фїнїкі́ю, возше́дше ѿвезо́хомсѧ.

Коли виринув перед нами Кіпр, ми лишили його ліворуч і попливли в Сирію та й пристали до Тиру, бо там мав корабель скинути вантаж.

Возни́кшїй же на́мъ кѵ́пръ ѡ҆ста́вльше ѡ҆шѹ́юю, плы́хомъ въ сѷрі́ю и҆ приста́хомъ въ тѵ́рѣ, та́мѡ бо бѧ́ше кораблю̀ и҆зложи́ти бре́мѧ:

А знайшовши учнів, ми перебули там сім день. Вони під впливом Духа говорили Павлові не йти в Єрусалим.

и҆ ѡ҆брѣ́тше ѹ҆чн҃кѝ, пребы́хомъ тѹ̀ дні́й се́дмь: и҆̀же па́ѵлови глаго́лахѹ дх҃омъ не восходи́ти во ї҆ер҇ли́мъ.

Коли скінчились нам дні побуту, ми вирушили, і як ми йшли, то нас проводжали всі з жінками і дітьми аж за місто. На березі ми стали на коліна і помолилися.

Є҆гда́ же бы́сть на́мъ сконча́ти дни҄, и҆зше́дше и҆до́хомъ, провожда́ющымъ на́съ всѣ҄мъ съ жена́ми и҆ дѣтьмѝ да́же до внѣ̀ гра́да: и҆ прекло́нше кѡлѣ́на при бре́зѣ помоли́хомсѧ.

Потім поцілували ми одні одних на прощання і сіли на корабель; вони ж вернулися додому.

И҆ цѣлова́вше дрѹ́гъ дрѹ́га внидо́хомъ въ кора́бль, ѻ҆ни́ же возврати́шасѧ во своѧ҄ си.

А ми, скінчивши плавбу, прибули з Тиру у Птолемаїду і, привітавши братів, перебули в них один день.

Мы́ же, пла́ванїе наче́нше ѿ тѵ́ра, приста́хомъ во птолемаі́дѣ, и҆ цѣлова́вше бра́тїю, пребы́хомъ де́нь є҆ди́нъ ѹ҆ ни́хъ.

На другий день ми далі вибралися у дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа євангелиста, одного з сімох, і зосталися в нього.

(За҄ 45.) Во ѹ҆́трїе же и҆зше́дше па́ѵелъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ, прїидо́хомъ въ кесарі́ю, и҆ вше́дше въ до́мъ фїлі́ппа бл҃говѣ́стника, сѹ́ща ѿ седмѝ (дїа́кѡнъ), пребы́хомъ ѹ҆ негѡ̀.

Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували.

Сегѡ́ же бѧ́хѹ дщє́ри дѣви҄цы четы́ри прорица́ющыѧ.

І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім'я, прибув з Юдеї.

Пребыва́ющымъ же на́мъ та́мѡ дни҄ мнѡ́ги, сни́де нѣ́кто ѿ ї҆ѹде́и про҇ро́къ, и҆́менемъ а҆га́въ,

Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв'язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв'яжуть В Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган.»

и҆ прише́дъ къ на́мъ и҆ взе́мъ по́ѧсъ па́ѵловъ, свѧза́въ же своѝ рѹ́цѣ и҆ но́зѣ, речѐ: та́кѡ гл҃етъ дх҃ъ ст҃ы́й: мѹ́жа, є҆гѡ́же є҆́сть по́ѧсъ се́й, та́кѡ свѧ́жѹтъ (є҆го̀) во ї҆ер҇ли́мѣ ї҆ѹде́є и҆ предадѧ́тъ въ рѹ́цѣ ѩ҆зы́кѡвъ.

Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалиму.

И҆ ѩ҆́коже слы́шахомъ сїѧ҄, молѧ́хомъ мы́ же и҆ намѣ́стнїи {та́мошнїи жи́телїе}, не восходи́ти є҆мѹ̀ во ї҆ер҇ли́мъ.

Тоді Павло озвався: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса.»

Ѿвѣща́ же па́ѵелъ и҆ речѐ: что̀ творитѐ, пла́чѹще и҆ сокрѹша́юще мѝ се́рдце; а҆́зъ бо не то́чїю свѧ́занъ бы́ти (хощѹ̀), но и҆ ѹ҆мре́ти во ї҆ер҇ли́мѣ гото́въ є҆́смь за и҆́мѧ гд҇а ї҆и҃са.

Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня.»

Не повинѹ́ющѹсѧ же є҆мѹ̀, ѹ҆молча́хомъ, ре́кше: во́лѧ гд҇нѧ да бѹ́детъ.

А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим.

По дне́хъ же си́хъ ѹ҆гото́вльшесѧ взыдо́хомъ во ї҆ер҇ли́мъ:

Учні з Кесарії теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру, старого учня, в якого ми мали оселитися.

прїидо́ша же съ на́ми и҆ нѣ́цыи ѹ҆чн҃цы̀ ѿ кесарі́и, ведѹ́ще съ собо́ю, ѹ҆ негѡ́же бы ѡ҆бита́ти на́мъ, мна́сѡна нѣ́коего кѵ́прѧнина, дре́внѧго ѹ҆чн҃ка̀.

Коли ми прибули в Єрусалим брати радо нас прийняли.

Бы́вшымъ же на́мъ во ї҆ер҇ли́мѣ, любе́знѡ прїѧ́ша на́съ бра́тїѧ.

На другий день Павло пішов з нами до Якова, де й усі старші зібрались.

На ѹ҆́трїе же вни́де па́ѵелъ съ на́ми ко ї҆а́кѡвѹ, вси́ же прїидо́ша ста́рцы.

І, привітавши їх, він розповів їм докладно те, що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі.

И҆ цѣлова́въ и҆̀хъ, сказа́ше по є҆ди́номѹ ко́еждо, є҆́же сотворѝ бг҃ъ во ѩ҆зы́цѣхъ слѹже́нїемъ є҆гѡ̀.

А вони, послухавши, прославляли Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч є між юдеями, що увірували, і всі вони ревнителі закону.

Ѻ҆ни́ же слы́шавше сла́влѧхѹ бг҃а и҆ реко́ша є҆мѹ̀: ви́диши ли, бра́те, коли́кѡ те́мъ є҆́сть ї҆ѹдє́й вѣ́ровавшихъ; и҆ всѝ ревни́телїе зако́нѹ сѹ́ть:

Та вони про тебе чули, що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш відступства від Мойсея, говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв.

ѹ҆вѣсти́шасѧ же ѡ҆ тебѣ̀, ѩ҆́кѡ ѿстѹпле́нїю ѹ҆чи́ши ѿ зако́на мѡѷсе́ова живѹ́щыѧ во ѩ҆зы́цѣхъ всѧ҄ ї҆ѹдє́и, глаго́лѧ не ѡ҆брѣ́зовати и҆̀мъ ча҄дъ свои́хъ, нижѐ во ѡ҆бы́чаехъ ѻ҆те́ческихъ ходи́ти.

Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув.

Что̀ ѹ҆̀бо є҆́сть; Всѧ́кѡ подоба́етъ наро́дѹ сни́тисѧ: ѹ҆слы́шатъ бо, ѩ҆́кѡ прише́лъ є҆сѝ.

Зроби, отже, що ми тобі порадимо. Є тут у нас чотири чоловіки, що зв'язані обітом.

Сїѐ ѹ҆̀бо сотворѝ, є҆́же тѝ глаго́лемъ: сѹ́ть ѹ҆ на́съ мѹ́жїе четы́ри ѡ҆бѣща́вше себѐ бг҃ѹ:

Візьми їх, очисться з ними і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови, і всі взнають, що це неправда, що вони про тебе чули, а, навпаки, ти також тримаєшся закону.

сїѧ҄ пои́мъ ѡ҆чи́стисѧ съ ни́ми и҆ и҆ждивѝ на ни́хъ, да ѡ҆стри́жѹтъ сѝ главы҄: и҆ разѹмѣ́ютъ всѝ, ѩ҆́кѡ возвѣщє́ннаѧ и҆̀мъ ѡ҆ тебѣ̀ ничто́же сѹ́ть, но пребыва́еши и҆ са́мъ зако́нъ хранѧ̀.

Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м'яса, крови, задушеного м'яса та розпусти.»

А҆ ѡ҆ вѣ́ровавшихъ ѩ҆зы́цѣхъ мы̀ посла́хомъ, сѹди́вше ничто́же таково́е соблюда́ти и҆̀мъ, то́кмѡ храни́ти себѐ ѿ ї҆дѡложе́ртвенныхъ и҆ кро́ве, и҆ ѹ҆да́вленины и҆ блѹда̀.

Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об'явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра.

(За҄ 46.) Тогда̀ па́ѵелъ пое́мь мѹ́жы ѡ҆́ны, на ѹ҆́трїе съ ни́ми ѡ҆чи́щьсѧ вни́де во свѧти́лище, возвѣща́ѧ и҆сполне́нїе дні́й ѡ҆чище́нїѧ, до́ндеже принесено̀ бы́сть за є҆ди́наго коего́ждо и҆́хъ приноше́нїе.

Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки,

И҆ ѩ҆́коже хотѧ́хѹ се́дмь дні́й сконча́тисѧ, и҆̀же ѿ а҆сі́и ї҆ѹде́є, ви́дѣвше є҆го̀ во свѧти́лищи, нава́диша ве́сь наро́дъ и҆ возложи́ша на́нь рѹ́цѣ,

гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!»

вопїю́ще: мѹ́жїе ї҆и҃лстїи, помози́те: се́й є҆́сть человѣ́къ, и҆́же на лю́ди и҆ зако́нъ и҆ на мѣ́сто сїѐ всѣ́хъ всю́дѹ ѹ҆чи́тъ: є҆ще́ же и҆ є҆́ллины введѐ въ це́рковь и҆ ѡ҆сквернѝ ст҃о́е мѣ́сто сїѐ.

Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму.

Бѧ́хѹ бо ви́дѣли трофі́ма є҆фе́сѧнина во гра́дѣ съ ни́мъ, є҆го́же мнѧ́хѹ, ѩ҆́кѡ въ це́рковь вве́лъ є҆́сть па́ѵелъ.

Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері.

Подви́жесѧ же гра́дъ ве́сь, и҆ бы́сть стече́нїе лю́демъ: и҆ є҆́мше па́ѵла, влеча́хѹ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ це́ркве, и҆ а҆́бїе затвори́шасѧ двє́ри.

А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився.

И҆́щѹщымъ же и҆̀мъ ѹ҆би́ти є҆го̀, взы́де вѣ́сть къ ты́сѧщникѹ спі́ры, ѩ҆́кѡ ве́сь возмѹти́сѧ ї҆ер҇ли́мъ:

Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.

ѻ҆́нъ же а҆́бїе пои́мъ во́ины и҆ со́тники, притечѐ на нѧ̀: ѻ҆ни́ же ви́дѣвше ты́сѧщника и҆ во́ины, преста́ша би́ти па́ѵла.

Тоді тисяцький, наблизившися до нього, схопив його і звелів зв'язати двома ланцюгами. Потім спитав, хто він такий і що зробив.

Пристѹ́пль же ты́сѧщникъ ѩ҆́тъ є҆го̀ и҆ повелѣ̀ свѧза́ти є҆го̀ вери́гома желѣ́знома двѣма̀, и҆ вопроша́ше: кто̀ ѹ҆́бѡ є҆́сть и҆ что̀ є҆́сть сотвори́лъ.

А в натовпі одні одне, другі друге кричали. Не мігши довідатися чогось певного через метушню, він наказав відвести його у твердиню.

Дрѹзі́и же и҆́но нѣ́что вопїѧ́хѹ въ наро́дѣ: не могі́й же разѹмѣ́ти и҆звѣ́стное молвы̀ ра́ди, повелѣ̀ ѿвестѝ є҆го̀ въ по́лкъ.

Коли Павло дійшов до сходів, — вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби;

Є҆гда́ же бы́сть на степе́нехъ, прилѹчи́сѧ воздви́женѹ бы́ти є҆мѹ̀ ѿ вѡ́инъ нѹ́жды ра́ди наро́да,

народ бо йшов за ним гурмою і кричав: «Геть його!»

послѣ́доваше бо мно́жество люді́й зовѹ́щихъ: возмѝ є҆го̀.

І коли саме Павла вводили у твердиню, він сказав до тисяцького: «Чи можна мені щось тобі сказати?» Той озвався: «Вмієш по-грецькому?

Хотѧ́ же вни́ти въ по́лкъ па́ѵелъ глаго́ла ты́сѧщникѹ: а҆́ще лѣ́ть мѝ є҆́сть глаго́лати что̀ тебѣ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: гре́чески ѹ҆мѣ́еши ли;

То ти не той єгиптянин, що цими днями збунтував і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?»

не ты́ ли є҆сѝ є҆гѵ́птѧнинъ, пре́жде си́хъ дні́й превѣща́вый и҆ и҆зведы́й въ пѹсты́ню четы́ри ты́сѧщы мѹже́й сїкаре́й;

«Я — відповів Павло — юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави у Кілікії. Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу.»

Рече́ же па́ѵелъ: а҆́зъ человѣ́къ ѹ҆́бѡ є҆́смь ї҆ѹде́анинъ, та́рсѧнинъ, сла́внагѡ гра́да въ кїлїкі́и жи́тель: молю́ же тѧ̀, повели́ ми глаго́лати къ лю́демъ.

Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, а як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою:

Повелѣ́вшѹ же є҆мѹ̀, па́ѵелъ стоѧ̀ на степе́нехъ помаа́въ рѹко́ю къ лю́демъ: мно́гѹ же безмо́лвїю бы́вшѹ, возгласѝ є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ, глаго́лѧ:

« 20 глава 22 глава »