Якава 1 глава

Суборны ліст сьвятога Якава апостала
Пераклад Яна Станкевіча → Переклад Огієнка

Якаў, нявольнік Божы і Спадара Ісуса Хрыста, двананцацём плямёнам у расьцярушэньню,— здарованьне.

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

За ўсю радасьць майце, браты мае, як упадаеце ў розныя дазнаньні,

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

Ведаючы, што прабаваньне веры вашае вытварае цярплівосьць;

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

А цярплівосьць няхай вырабляе дасканальнае дзеяньне, каб вы былі дасканальныя а супоўныя, бязь ніякае нястачы.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Калі ж у каго з вас не стаець мудрасьці, няхай просе ў Бога, Каторы даець усім шчодра і ня ўпікае, — і дасца яму.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Але няхай просе зь вераю, ані не сумляючыся, бо хто сумляецца, тый падобны да морскае хвалі, ветрам узьніманай а разьвяванай.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Дык няхай такая людзіна не гадае, што яна адзяржыць што-колечы ад Спадара.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Людзіна з дваячнымі думкамі не кажначасная ў вусіх дарогах сваіх.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Няхай хваліцца брат паніжаны вывышэньням сваім,

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

А багаты — паніжэньням сваім, бо ён мінець, як краса на траве.

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

Усходзе сонца з палючым вадам сваім, і трава ссохла, і краса ейная апала, і харашыня выгляду ейнага шчэзла; так і багаты зьвяне ў дарогах сваіх.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Дабраславёная людзіна, каторая вытрывала дазнаньні, бо, будучы выпрабаваная, адзяржыць карону жыцьця, што Ён абяцаў тым, каторыя любяць Яго.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Няхай ніхто, прабаваны, ня кажа: «Я спакушаны Богам», бо Бог ня можа быць спакушаны ліхам, і Ён Сам нікога не спакушае,

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

Але кажны спакушаецца собскімі жадлівасьцьмі сваімі, каторыя яго захапляюць а надзяць.

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Жадлівасьць жа, пачаўшы, родзе грэх; а супоўна разьвіты грэх прыводзе да сьмерці.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Ня блудзіце, браты мае любовыя.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Кажнае добрае даньне і кажны дасканальны дар зыходзе з гары, ад Айца сьвятліні, у Каторага няма зьмены ані сьценю адвярненьня.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Подле собскае волі Свае зрадзіў Ён нас словам праўды, каб мы былі некатрым пачаткам стварэньняў Ягоных.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Дык, браты мае любовыя, няхай кажная людзіна будзе борздая да слуханьня, памальная да гавары, памальная да гневу;

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Бо гнеў людзкі ня чыне справядлівасьці Божае.

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Затым, адхінуўшы кажную бруду і збуялае сердаво, у лагоднасьці прыміце саджанае слова, каторае можа спасьці душы вашы.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Але будзьце дзейнікамі Слова, а ня слухачымі толькі, што зводзяць самых сябе.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бо слухачы Слова, а ня дзейнік, падобны да людзіны, што прыроджаныя рысы віду свайго разглядае ў глядзелцы;

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

Бо ён паглядзеў на сябе і адышоў, і якга забыўся, якоў ён.

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Бо хто ўцеміцца ў дасканальнае права, права свабоды, і трывае ў ім, будучы не забудзькам слухачым, але дзейнікам учынку, тый будзе дабраславёны ў вучынку сваім.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Калі хто думае празь сябе, што ён набожны, ня кілзаючы языка свайго, але зводзячы сэрца свае, у тога набожнасьць пустая.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Чыстая а беззаганная набожнасьць перад Богам а Айцом ё гэта: давядацца сіротаў а ўдоваў у ватугах іхных, дзяржаць сябе незабрудзяненым ад сьвету.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

« 28 глава 2 глава »