Якуба 1 глава

Саборнае Пасланьне Якуба
Пераклад Сабілы і Малахава → Переклад Огієнка

Якуб, раб Бога і Госпада Ісуса Хрыста, — дванаццацём родам, што расьцярушаны, — радавацца!

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Лічыце вялікай радасьцю, браты мае, калі трапляеце пад розныя спакушэньні,

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

ведаючы, што выпрабава́ньне вашае веры вытварае цярплівасьць;

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

цярплівасьць жа хай мае поўнае дзе́яньне, каб вы былі бяззага́ннымі і даскана́лымі, бязь ніякае нястачы.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Калі ж у каго з вас ня хапае мудрасьці, няхай просіць у Бога, Які дае ўсім проста і бяз папро́ку, і будзе яму да́дзена.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Але няхай просіць зь вераю, ані ня сумнява́ючыся, бо той, хто сумняваецца, падобны да марское хвалі, якую вецер уздымае і разьдзіма́е.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Дык няхай ня думае гэткі чалавек, што нешта дастане ад Госпада.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Чалавек які сумняваецца няцьвёрды на ўсіх сваіх шляхох.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Няхай жа хва́ліцца брат паніжаны сваёй высокасьцяй,

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

а багаты — паніжэньнем сваім, бо праміне, як кветка травы.

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

Бо ўзыйшло сонца са сьпёкай і высушыла траву, і кветка яе апа́ла, і вонкавае хараство яе счэзла; гэтак і багаты на шляхо́х сваіх засохне.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Шчасьлівы чалавек, які выстаяў у спакусе, бо стануўшы выпрабаваным, ён атрымае вянок жыцьця, які абяцаў Госпад тым, хто любіць Яго.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Будучы спакушаемым ніхто ня кажы: я спакуша́емы Богам, таму што Бог ня спакуша́ецца злом, і Ён ня спакушае нікога.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

А кожны спакушаецца, прываблены і захоплены ўласным пажаданьнем;

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

а пасьля пажаданьне, зачаўшы, спараджае грэх; а зроблены грэх спараджае сьмерць.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Ня абманавайцеся, браты мае любасныя.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Усякі дар добры і ўсякае даяньне дасканалае — зыходзіць з вышыні, ад Ба́цькі сьветлаў, у Якога няма ні зьмяненьня ні ценю паварота.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Захацеўшы, спарадзіў нас Словам Праўды, каб быць нам нейкім пачаткам тварэньняў Ягоных.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Дык вось, браты мае любасныя, усякі чалавек няхай будзе хуткі выслухаць, павольны сказаць, павольны на гнеў.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Бо гнеў чалавека ня творыць Праўды Бога.

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Пагэтаму адклаўшы ўсякі бруд і лíшак злосьці ў пакоры прымеце наса́джанае Слова, што душы вашыя збавіць можа.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Будзьце ж выпаўніцелямі Слова, а ня слухача́мі толькі, ашукваючымі самых сябе.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бо хто слухае Слова і ня выпаўняе, той падобны да чалавека, які разглядае ў люстэрку рысы твару свайго:

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

бо (ён) разглядзеў сябе ды ўраз (жа) забыўся, які ён.

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Але хто ўглыбіўся ў дасканалы Закон свабоды і застаўся (у ім), той, стаўшыся ня слухачом забываючымся, але выканаўцам справы, той шчасьлівы будзе ў дзеяньні сваім.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Калі хто сярод вас мяркуе лічыцца багабойным, ня закелзываючы языка свайго, але абманаваючы сэрца сваё, у таго багабойнасьць пустая.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Чыстая і бяззаганная багабойнасьць перад Богам і Ба́цькам ёсьць гэта: клапаціцца пра сірот і ўдоваў у горы іхным і берагчы сябе няапаганеным ад сьвету.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

« 28 глава 2 глава »