Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Куліша та Пулюя → Переклад Огієнка

Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!

Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,

знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.

Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.

Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.

Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.

Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,

а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —

Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!

Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.

Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.

Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.

Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.

Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

Не обма́нюйтесь, брати мої любі!

Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.

Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.

Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.

Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.

Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.

Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —

Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.

Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!

Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!

Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.

« 28 глава 2 глава »