Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Куліша та Пулюя → Українська Біблія. Турконяк

Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, — дванадцятьом племенам, які в розсіянні: Вітаю! [2] [1]

Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

Брати мої, майте велику радість, коли попадаєте в різні випробування,

знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

знаючи, що випробування вашої віри розвиває терпеливість.

терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

А терпеливість нехай має досконалу дію, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

Якщо комусь із вас бракує мудрості, нехай просить у Бога, Який дає всім щедро і не докоряє, тож буде йому дано.

Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

Та нехай просить з вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, котру підіймають та женуть вітри.

Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

Така людина хай не думає, що отримає щось від Господа,

Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

адже двоєдушний чоловік непостійний на всіх своїх шляхах.

Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

Тож нехай покірний брат хвалиться своїм високим становищем,

а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

а багатий — своїм пониженням, бо промине, як цвіт рослин:

Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

зійшло сонце, припекло, висушило траву — і їхній цвіт осипався, і краса їхнього вигляду зникла, отак і багатий на своїх дорогах зів’яне.

Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

Блаженний муж, який подолає спокусу, бо коли буде випробуваний, то одержить вінець життя, що його [Господь] обіцяв тим, хто любить Його.

Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

Ніхто зі спокушуваних хай не каже, що Бог його спокушує, адже Бог не спокушується злом, і Сам не спокушає нікого.

Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

Кожний випробовується власною пожадливістю, яка затягує і вловлює.

Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

Пожадливість дає зачаток і породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.

Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

Не піддавайтеся обманові, любі мої брати!

Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

Усе добре, що нам дане, і кожний досконалий дар походить згори, сходить від Отця світла, в Якого немає зміни, ні тіні переміни.

Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

Він забажав і породив нас Словом істини, щоб ми стали наче початком Його творіння.

Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

Знайте, мої улюблені брати: кожна людина нехай буде швидкою до слухання, стримана в словах, повільна на гнів.

Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

Адже людський гнів не здійснює Божої справедливості.

Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

Тому, відкинувши всяку нечистоту і рештки злоби, з лагідністю прийміть посіяне Слово, що може спасти ваші душі.

Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

Будьте виконавцями Слова, а не лише слухачами, які обманюють самих себе.

Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

Бо коли хто є слухачем Слова, а не виконавцем, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:

Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

тож побачив себе, відійшов і тут же забув, який він.

Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

А хто дивиться на досконалий закон свободи і перебуває в ньому, той не слухач-забудько, а виконавець діла; він буде блаженний у своїх діях.

Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

Коли хто думає, що він [між вами] побожний, але не приборкує свого язика, той лише обманює своє серце: його побожність — примарна.

Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем — це відвідувати сиріт і вдів у їхньому горі, зберігати себе чистим від світу.

« 28 глава 2 глава »