Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Куліша та Пулюя → Пераклад Анатоля Клышкi

Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

Іякаў, раб Бога і Госпада Ісуса Хрыста, — дванаццаці плямёнам, якія ў рассеянні: Радавацца!

Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

Лічыце ўсялякаю радасцю, браты мае, кожны раз, калі трапляеце ў розныя выпрабаванні,

знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

ведаючы, што праверка вашай веры выпрацоўвае вытрываласць.

терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

А вытрываласць няхай мае свой дасканалы вынік, каб вы былі дасканалыя і цэласныя, ні ў чым не мелі нястачы.

Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

Калі ж у каго з вас нестае мудрасці, няхай просіць у Бога, Які дае ўсім шчодра і без папроку, і дасца яму.

Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

Але няхай просіць з вераю, ані не сумняваючыся, бо той, хто сумняваецца, падобны да марской хвалі, якую гоніць і кідае вецер.

Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

Бо няхай той чалавек не думае, што ён атрымае нешта ад Госпада,

Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

двудушны чалавек няўстойлівы на ўсіх сваіх дарогах.

Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

І няхай прыніжаны брат ганарыцца ў сваім узвышэнні,

а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

а багаты — у сваім прыніжэнні, бо, як палявая кветка, ён адыдзе.

Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

Бо ўзышло сонца са спякотаю і высушыла траву, і кветка яе апала, і краса яе выгляду загінула; так і багаты завяне на сваіх дарогах.

Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

Дабраславёны чалавек, які выстойвае перад спакусаю, бо, будучы, выпрабаваным, ён атрымае вянок жыцця, які Ён1 абяцаў тым, хто любіць Яго.

Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

Няхай ніхто пры спакусе не кажа: «Мяне спакушае Бог», бо не спакушаецца Бог злом і Сам не спакушае нікога.

Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

Але кожны спакушаецца зваблены і зманены ўласнай пажадлівасцю;

Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

пасля пажадлівасць, зачаўшы, нараджае грэх; а зроблены грэх спараджае смерць.

Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

Не падманвайцеся, браты мае ўлюбёныя.

Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

Кожнае добрае дарэнне і кожны дасканалы дар — з вышыняў, зыходзіць ад Бацькі свяцілаў, у Якога няма змянення і ні ценю перамены.

Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

Ён, захацеўшы, нарадзіў нас словам праўды, каб мы былі некаторым пачаткам Яго стварэнняў.

Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

Ведайце2, браты мае ўлюбёныя: няхай жа кожны чалавек будзе хуткі, каб слухаць, марудлівы, каб сказаць, марудлівы — гневацца;

Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

бо гнеў чалавека не творыць праведнасці Божай.

Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

Таму, адклаўшы ўсялякі бруд і празмернасць злосці, з лагоднасцю прыміце пасаджанае ў вас слова, якое можа выратаваць вашы душы.

Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

Будзьце ж выканаўцамі слова, а не толькі слухачамі, якія ашукваюць саміх сябе.

Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

Бо калі хто слухае слова, а не выконвае, той падобны да чалавека, які разглядвае ў люстэрку сваё аблічча, што мае ад нараджэння;

Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

бо ён разгледзеў сябе і пайшоў, і адразу забыўся, які ён.

Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

Але хто паглыбляецца ў дасканалы закон, закон свабоды і жыве ў ім, будучы не забыўлівым слухачом, а выканаўцам работы, той будзе шчаслівы ў сваёй дзейнасці.

Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

Калі хто думае, што ён набожны і не зацугляе свайго языка, але ашуквае сваё сэрца, — марная таго набожнасць.

Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

Чыстая і беззаганная набожнасць перад Богам і Бацькам вось што: даглядаць сіротаў і ўдоваў у іх бядзе, захоўваць сябе незаплямленым ад свету.

Примечания:

Пераклад Анатоля Клышкi

12 1: У некат. рукап.: Госпад.

19 2: У некат. рукап.: Так што.

« 28 глава 2 глава »