1 Царств 20 глава

Первая книга Царств
Синодальный перевод → Переклад Хоменка

Давид убежал из Навафа в Раме и пришёл и сказал Ионафану: что сделал я, в чём неправда моя, чем согрешил я пред отцом твоим, что он ищет души моей?

Давид же втік із Найоту, що в Рамі, прийшов і сказав до Йонатана: «Що я вчинив? Яка моя вина? Який мій гріх перед твоїм батьком, Що він напосівся на моє життя?»

И сказал ему Ионафан: нет, ты не умрёшь; вот, отец мой не делает ни большого, ни малого дела, не открыв ушам моим; для чего же бы отцу моему скрывать от меня это дело? этого не будет.

Той йому відповів: «Ніколи того не буде! Ти не помреш! Мій батько не чинить нічого ні великого, ні малого, не виявивши попереду мені того. Чого мій батько мав би ховати те від мене? Ні, неможливо!»

Давид клялся и говорил: отец твой хорошо знает, что я нашёл благоволение в очах твоих, и потому говорит сам в себе: «пусть не знает о том Ионафан, чтобы не огорчился»; но жив Господь и жива душа твоя! один только шаг между мною и смертью.

Давид відповів: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок.»

И сказал Ионафан Давиду: чего желает душа твоя, я сделаю для тебя.

Тоді Йонатан сказав Давидові: «Кажи, чого бажаєш, щоб я зробив для тебе.»

И сказал Давид Ионафану: вот, завтра новомесячие, и я должен сидеть с царём за столом; но отпусти меня, и я скроюсь в поле до вечера третьего дня.

І Давид сказав до Йонатана: «Дивись, узавтра новомісяць, і мені належиться сидіти з царем за столом; але ти відпусти мене, й я сховаюсь до вечора третього дня.

Если отец твой спросит обо мне, ты скажи: «Давид выпросился у меня сходить в свой город Вифлеем; потому что там годичное жертвоприношение всего родства его».

Коли твій батько зауважить мою відсутність, ти скажеш: Давид випросив у мене, щоб піти йому швидко в своє місто Вифлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини.

Если на это он скажет: «хорошо», то мир рабу твоему; а если он разгневается, то знай, что злое дело решено у него.

Коли він скаже: Добре! — тоді слуга твій може бути певний. Коли ж він скипить гнівом, то знай, що він замислив якесь лихо.

Ты же сделай милость рабу твоему, — ибо ты принял раба твоего в завет Господень с тобою, — и если есть какая вина на мне, то умертви ты меня; зачем тебе вести меня к отцу твоему?

І тоді ти зроби милость слузі твоєму, ти ж бо ввійшов у Господню умову з твоїм слугою; а коли на мені є яка провина, то вбий ти мене! Чого бо то мене вести до батька твого?»

И сказал Ионафан: никак не будет этого с тобою; ибо, если я узнаю наверное, что у отца моего решено злое дело совершить над тобою, то неужели не извещу тебя об этом?

Йонатан відрік: «Не бути цьому, щоб я, довідавшися, що замір мого батька вчинити тобі якесь лихо невідкличний, не сповістив тебе про те!»

И сказал Давид Ионафану: кто известит меня, если отец твой ответит тебе сурово?

Давид спитав Йонатана: «Хто мене сповістить, коли твій батько відповість сердито?»

И сказал Ионафан Давиду: иди, выйдем в поле. И вышли оба в поле.

Йонатан сказав до Давида: «Ходи лишень та вийдемо в поле.» І от коли вони обидва вийшли в поле,

И сказал Ионафан Давиду: жив Господь, Бог Израилев! я завтра около этого времени, или послезавтра, выпытаю у отца моего; и если он благосклонен к Давиду, и я тогда же не пошлю к тебе и не открою пред ушами твоими,

Йонатан і каже до Давида: «Свідком мені Господь, Бог Ізраїля: взавтра або позавтра о цій порі я вивідаю мого батька, і коли буде він прихильний до Давида, я пошлю до тебе й сповіщу тебе про те.

пусть то и то сделает Господь с Ионафаном и ещё больше сделает. Если же отец мой замышляет сделать тебе зло, и это открою в уши твои, и отпущу тебя, и тогда иди с миром: и да будет Господь с тобою, как был с отцом моим!

Нехай Господь відплатить Йонатанові та ще й причинить, якщо я, (довідавшись), що мій батько схотів би навести на тебе — лихо, не сповіщу тебе і не відішлю тебе; ти підеш собі в мирі, й нехай Господь буде з тобою, як він був із моїм батьком.

Но и ты, если я буду ещё жив, окажи мне милость Господню.

О коли б ти, якщо я буду жити, вчинив мені Господнє милосердя! А як умру,

А если я умру, то не отними милости твоей от дома моего вовеки, даже и тогда, когда Господь истребит с лица земли всех врагов Давида.

не віднімай твоєї милости від мого дому повіки. І коли Господь викорінить з лиця землі ворогів Давида геть до одного,

Так заключил Ионафан завет с домом Давида и сказал: да взыщет Господь с врагов Давида!

нехай ім'я Йонатана не буде викорінене з дому Давида; нехай Господь не пощадить ворогів Давида!»

И снова Ионафан клялся Давиду своею любовью к нему, ибо любил его, как свою душу.

І Йонатан заприсяг знову Давидові свою любов, любив бо його так, як свою душу.

И сказал ему Ионафан: завтра новомесячие, и о тебе спросят, ибо место твоё будет не занято;

І сказав Йонатан до нього: «Узавтра новомісяць, і про тебе будуть питати, бо твоє місце буде порожне.

поэтому на третий день ты спустись и поспеши на то место, где скрывался ты прежде, и сядь у камня Азель;

Але позавтра про тебе ще більше будуть питати, тому підеш на місце, де ти був ховався в день тієї пригоди, й сидітимеш коло того горбочка.

а я в ту сторону пущу три стрелы, как будто стреляя в цель;

Я ж післязавтра пушу стріли, наче б стріляв у мету.

потом пошлю отрока, говоря: «пойди, найди стрелы»; и если я скажу отроку: «вот, стрелы сзади тебя, возьми их», то приди ко мне, ибо мир тебе, и, жив Господь, ничего тебе не будет;

І ось як я в той бік пошлю хлопця, кажучи: Йди, шукай стріли, і скажу хлопцеві: Ось стріла перед тобою, візьми її, — то ти приходь, бо все гаразд, нічого не коїться, так певно, як живе Господь.

если же так скажу отроку: «вот, стрелы впереди тебя», то ты уходи, ибо отпускает тебя Господь;

Коли ж я скажу юнакові: Он стріла далі за тобою, — тоді йди геть, бо Господь тебе відсилає.

а тому, что мы говорили, я и ты, свидетель Господь между мною и тобою вовеки.

Щождо розмови, що була між нами, то нехай Господь буде свідком між мною і тобою назавжди.»

И скрылся Давид на поле. И наступило новомесячие, и сел царь обедать.

І сховавсь Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів цар до столу їсти.

Царь сел на своём месте, по обычаю, на седалище у стены, и Ионафан встал, и Авенир сел подле Саула; место же Давида осталось праздным.

Сидів цар на своїм звичайнім місці, при стіні, Йонатан проти нього, Авнер же сів побіч Саула, а Давидове місце було порожне.

И не сказал Саул в тот день ничего, ибо подумал, что это случайность, что Давид нечист, не очистился.

Саул того дня не сказав нічого, бо думав, це так сталося, бо він не чистий, не очистився.

Наступил и второй день новомесячия, а место Давида оставалось праздным. Тогда сказал Саул сыну своему Ионафану: почему сын Иессеев не пришёл к обеду ни вчера, ни сегодня?

На другий день новомісяця місце Давидове знову зосталось порожнім, і Саул сказав до Йонатана, свого сина: «Чом син Єссея ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду?»

И отвечал Ионафан Саулу: Давид выпросился у меня в Вифлеем;

Йонатан відповів Саулові: «Давид випросився в мене піти у Вифлеєм.

он говорил: «отпусти меня, ибо у нас в городе родственное жертвоприношение, и мой брат пригласил меня; итак, если я нашёл благоволение в очах твоих, схожу я и повидаюсь со своими братьями»; поэтому он и не пришёл к обеду царя.

Відпусти мене, — він каже, — будь ласкав, бо в нас у місті родинна жертва, й брати мої мені веліли прибути. Коли, отже, твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів. Через це він не прийшов до царського столу.»

Тогда сильно разгневался Саул на Ионафана и сказал ему: сын негодный и непокорный! разве я не знаю, что ты подружился с сыном Иессеевым на срам себе и на срам матери твоей?

Скипів Саул гнівом на Йонатана і сказав до нього: «Ти, сину ледащиці, гадаєш, що я не знаю, що ти здружився з сином Єссея на сором собі самому й на сором матері твоїй.

ибо во все дни, доколе сын Иессеев будет жить на земле, не устоишь ни ты, ни царство твоё; теперь же пошли и приведи его ко мне, ибо он обречён на смерть.

Поки син Єссея житиме на землі, ні ти, ні твоє царство не встоїться. Оце ж пошли за ним, хай приведуть його до мене: він мусить умерти!»

И отвечал Ионафан Саулу, отцу своему, и сказал ему: за что умерщвлять его? что он сделал?

Йонатан відповів батькові своєму Саулові, кажучи до нього: «За що йому вмирати? Що він зробив?»

Тогда Саул бросил копьё в него, чтобы поразить его. И Ионафан понял, что отец его решился убить Давида.

Тут Саул розмахнувсь на нього списом щоб його влучити, й тоді Йонатан зрозумів, що його батько постановив Давида вбити.

И встал Ионафан из-за стола в великом гневе и не обедал во второй день новомесячия, потому что скорбел о Давиде и потому что обидел его отец его.

Устав Йонатан з-за столу в палкому гніві й того другого дня в новомісяці не їв нічого, бо вболівав за Давида тому, що його батько був його зневажив.

На другой день утром вышел Ионафан в поле, во время, которое назначил Давиду, и малый отрок с ним.

Другого дня вранці Йонатан вийшов у поле, як був умовився з Давидом, а був при ньому молодий хлопець.

И сказал он отроку: беги, ищи стрелы, которые я пускаю. Отрок побежал, а он пускал стрелы так, что они летели дальше отрока.

І каже своєму хлопцеві: «Біжи но, шукай стріли, що я буду пускати.» І побіг хлопець, а Йонатан випустив стрілу понад ним.

И побежал отрок туда, куда Ионафан пускал стрелы, и закричал Ионафан вслед отроку и сказал: смотри, стрела впереди тебя.

Якже хлопець прибув до місця, де була стріла, що випустив Йонатан. Йонатан гукнув до хлопця, кажучи: «Чи не лежить стріла геть дальше за тобою?»

И опять кричал Ионафан вслед отроку: скорей беги, не останавливайся. И собрал отрок Ионафанов стрелы и пришёл к своему господину.

Йонатан знову гукнув до хлопця: «Біжи хутенько, не спиняйся!» Хлопець Йонатана підняв стрілу й приніс її своєму панові.

Отрок же не знал ничего; только Ионафан и Давид знали, в чём дело.

Хлопець же не знав нічого; лиш Йонатан з Давидом знали, про що йдеться.

И отдал Ионафан оружие своё отроку, бывшему при нём, и сказал ему: ступай, отнеси в город.

Йонатан передав зброю хлопцеві, що був при ньому, й звелів йому: «Йди, віднеси в місто.»

Отрок пошёл, а Давид поднялся с южной стороны и пал лицом своим на землю и трижды поклонился; и целовали они друг друга, и плакали оба вместе, но Давид плакал более.

І пішов хлопець, а Давид устав з місця, що біля горбочка, припав лицем до землі та й уклонився тричі. Потім поцілувалися обидва й плакали один над одним ревно.

И сказал Ионафан Давиду: иди с миром; а в чём клялись мы оба именем Господа, говоря: «Господь да будет между мною и между тобою и между семенем моим и семенем твоим», то да будет навеки.

Тоді Йонатан сказав до Давида: «Йди в мирі! Щождо того, що ми обидва заприсяглися в ім'я Господнє, то хай Господь буде між мною і тобою, і між моїм потомством і твоїм повсякчасно.»

И встал Давид и пошёл, а Ионафан возвратился в город.

« 19 глава 21 глава »