Євреїв 4 глава

Послання до євреїв
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская Библия

Біймо ся ж оце, щоб, коли зостаєть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись.

Да ѹ҆бои́мсѧ ѹ҆̀бо, да не когда̀ ѡ҆ста́вленѹ ѡ҆бѣтова́нїю вни́ти въ поко́й є҆гѡ̀, ѩ҆ви́тсѧ кто̀ ѿ ва́съ лиши́всѧ.

Бо й нам благовіствовано, як і тим, тільки не було користне їм слово проповідї, не зєднавшись з вірою тих, що слухали Його.

И҆́бо на́мъ благовѣствова́но є҆́сть, ѩ҆́коже и҆ ѡ҆́нѣмъ: но не по́льзова ѻ҆́нѣхъ сло́во слѹ́ха, не растворе́нное вѣ́рою слы́шавшихъ.

Входимо бо в відпочинок ми, що увірували, яко ж рече: "Так що покляв ся я в гнїві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій," хоч дїла від настання сьвіту скінчені.

Вхо́димъ бо въ поко́й вѣ́ровавшїи, ѩ҆́коже речѐ: ѩ҆́кѡ клѧ́хсѧ во гнѣ́вѣ мое́мъ, а҆́ще вни́дѹтъ въ поко́й мо́й: а҆́ще и҆ дѣлѡ́мъ ѿ сложе́нїѧ мі́ра бы́вшымъ.

Рече бо десь про семий день так: "І відпочив Бог дня семого від усїх дїл своїх."

Рече́ бо нѣ́гдѣ ѡ҆ седмѣ́мъ си́це: и҆ почѝ бг҃ъ въ де́нь седмы́й ѿ всѣ́хъ дѣ́лъ свои́хъ.

І в сьому (місцї) знов: "Чи коли ввійдуть у відпочинок мій."

И҆ въ се́мъ па́ки: а҆́ще вни́дѹтъ въ поко́й мо́й.

Коли ж оставляєть ся, щоб деякі ввійшли в него, а котрим перше благовіствовано, не ввійшли за непослух;

Поне́же ѹ҆̀бо лише́ни нѣ́цыи {ѡ҆стае́тсѧ нѣ҄кїимъ} вни́ти въ него̀, и҆ и҆̀мже пре́жде благовѣствова́но бѣ̀, не внидо́ша за непослѹша́нїе:

то знов означає якийсь день, "сьогоднї" глаголючи в Давидї, по стільких лїтах, яко ж було сказано: "Сьогоднї, як почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших."

па́ки нѣ́кїй ѹ҆ставлѧ́етъ де́нь, дне́сь, въ дв҃дѣ гл҃ѧ, по толи́цѣхъ лѣ́тѣхъ, ѩ҆́коже пре́жде глаго́ласѧ: дне́сь, а҆́ще гла́съ є҆гѡ̀ ѹ҆слы́шите, не ѡ҆жесточи́те серде́цъ ва́шихъ.

Бо коли б Ісус тих упокоїв, не говорив би про инший день після того.

А҆́ще бо бы ѻ҆́нѣхъ ї҆и҃съ ѹ҆поко́илъ, не бы̀ ѡ҆ и҆нѣ́мъ днѝ глаго́лалъ по си́хъ.

Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим.

Ѹ҆̀бо ѡ҆ста́влено є҆́сть (и҆ є҆щѐ) сѹббѡ́тство лю́демъ бж҃їимъ:

Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог.

вше́дый бо въ поко́й є҆гѡ̀, и҆ то́й почѝ ѿ дѣ́лъ свои́хъ, ѩ҆́коже ѿ свои́хъ бг҃ъ.

Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство.

Потщи́мсѧ ѹ҆̀бо вни́ти во ѻ҆́ный поко́й, да не кто̀ въ тѹ́ же при́тчѹ противле́нїѧ впаде́тъ.

Живе бо слово Боже і дїйственне, і гостріще всякого обоюдного меча, і проходить аж до роздїлення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця.

Жи́во бо сло́во бж҃їе и҆ дѣ́йственно, и҆ ѻ҆стрѣ́йше па́че всѧ́кагѡ меча̀ ѻ҆бою́дѹ ѻ҆стра̀, и҆ проходѧ́щее да́же до раздѣле́нїѧ дѹши́ же и҆ дѹ́ха, членѡ́въ же и҆ мозгѡ́въ, и҆ сѹди́телно помышле́нїємъ и҆ мы́слемъ сердє́чнымъ.

І нема творива невідомого перед Ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово.

И҆ нѣ́сть тва́рь неѧвле́на пред̾ ни́мъ, всѧ҄ же нага҄ и҆ ѡ҆б̾ѧвлє́на пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, къ немѹ́же на́мъ сло́во.

Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого, держімось визнання.

(За҄ 311.) И҆мѹ́ще ѹ҆̀бо а҆рхїере́а вели́ка, проше́дшаго нб҃са̀, ї҆и҃са сн҃а бж҃їѧ, да держи́мсѧ и҆сповѣ́данїѧ.

Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха.

Не и҆́мамы бо а҆рхїере́а не могѹ́ща спострада́ти не́мощемъ на́шымъ, но и҆скѹше́на по всѧ́чєскимъ по подо́бїю, ра́звѣ грѣха̀.

Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.

Да пристѹпа́емъ ѹ҆̀бо съ дерзнове́нїемъ къ пр҇то́лѹ блгдти, да прїи́мемъ мл҇ть и҆ блгдть ѡ҆брѧ́щемъ во бл҃говре́меннѹ по́мощь.

« 3 глава 5 глава »