Єремії 8 глава

Книга пророка Єремії
Українська Біблія. Турконяк → Синода́льный перево́д

У той час, — говорить Господь, — винесуть кості царів Юди і кості їхніх володарів, і кості священиків, і кості пророків, і кості тих, хто жив у Єрусалимі, з їхніх гробниць

В то вре́мя, говори́т Госпо́дь, вы́бросят ко́сти царе́й Иу́ды, и ко́сти князе́й его́, и ко́сти свяще́нников, и ко́сти проро́ков, и ко́сти жи́телей Иерусали́ма из гробо́в их;

і провітрюватимуть їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усіма зірками, і перед усім небесним військом, — перед тим, що вони полюбили, чому вони служили, за чим вони пішли, чого трималися і чому поклонялися. Вони не будуть оплакані й не будуть поховані, а будуть за прообраз на поверхні землі,

и раскида́ют их пред со́лнцем и луно́ю и пред всем во́инством небе́сным, кото́рых они́ люби́ли и кото́рым служи́ли и вслед кото́рых ходи́ли, кото́рых иска́ли и кото́рым поклоня́лись; не уберу́т их и не похоро́нят: они́ бу́дут наво́зом на земле́.

бо вони обрали смерть радше, ніж життя, — усім, хто залишився, хто залишився з того роду, на всякому місці, куди тільки їх вижену.

И бу́дут смерть предпочита́ть жи́зни все остальны́е, кото́рые оста́нутся от э́того зло́го пле́мени во всех места́х, куда́ Я изгоню́ их, говори́т Госпо́дь Савао́ф.

Адже так говорить Господь: Хіба той, хто впаде, не встає? Чи той, хто ухилиться, не повертається?

И скажи́ им: так говори́т Госпо́дь: ра́зве, упа́в, не встаю́т и, соврати́вшись с доро́ги, не возвраща́ются?

Чому відвернувся Мій народ безсоромним відверненням, і вони укріпилися в їхній постанові та не забажали повернутися?

Для чего́ э́тот наро́д, Иерусали́м, нахо́дится в упо́рном отсту́пничестве? они́ кре́пко де́ржатся обма́на и не хотя́т обрати́ться.

Сприйміть і послухайте! Чи не так скажуть: Немає чоловіка, який кається у своєму злі, кажучи: Що я вчинив? Спинився бігун від свого бігу, як спітнілий кінь у своєму іржанні,

Я наблюда́л и слу́шал: не говоря́т они́ пра́вды, никто́ не раска́ивается в своём нече́стии, никто́ не говори́т: «что я сде́лал?»; ка́ждый обраща́ется на свой путь, как конь, броса́ющийся в сраже́ние.

і лелека в небі пізнав свій час, голуб і ластівка, молодий горобець стерегли час їхнього прильоту, а Мій народ не пізнав Господніх присудів.

И а́ист под не́бом зна́ет свои́ определённые времена́, и го́рлица, и ла́сточка, и жура́вль наблюда́ют вре́мя, когда́ им прилете́ть; а наро́д Мой не зна́ет определе́ния Госпо́дня.

Як говорите: Ми мудрі, і з нами є Господній закон? Надаремно! Погана тростина була в писарів!

Как вы говори́те: «мы мудры́, и зако́н Госпо́день у нас»? А вот, лжи́вая трость кни́жников и его́ превраща́ет в ложь.

Мудрі засоромилися, злякалися і були схоплені, бо знехтували Господнім словом. Яка в них мудрість?

Посрами́лись мудрецы́, смути́лись и запу́тались в сеть: вот, они́ отве́ргли сло́во Госпо́дне; в чём же му́дрость их?

Через це дам їхніх жінок іншим, а їхні поля — тим, які успадковують,

За то жён их отда́м други́м, поля́ их — ины́м владе́телям; потому́ что все они́, от ма́лого до большо́го, преда́лись корыстолю́бию; от проро́ка до свяще́нника — все де́йствуют лжи́во.

И врачу́ют ра́ну до́чери наро́да Моего́ легкомы́сленно, говоря́: «мир, мир!», а ми́ра нет.

Стыдя́тся ли они́, де́лая ме́рзости? нет, они́ ниско́лько не стыдя́тся и не красне́ют. За то паду́т они́ ме́жду па́дшими; во вре́мя посеще́ния их бу́дут пове́ржены, говори́т Госпо́дь.

і зберуть їхній врожай, — говорить Господь. Немає винограду на виноградній лозі, і немає смоківниць на фігових деревах, і навіть листя облетіло.

До конца́ оберу́ их, говори́т Госпо́дь, не оста́нется ни одно́й виногра́дины на лозе́, ни смо́квы на смоко́внице, и лист опадёт, и что Я дал им, отойдёт от них.

Чому ми сидимо? Зберіться, і ввійдемо в укріплені міста, і будьмо відкиненими, адже Бог нас відкинув і напоїв нас жовчною водою, бо ми згрішили перед Ним!

«Что мы сиди́м? собира́йтесь, пойдём в укреплённые города́ и там поги́бнем; и́бо Госпо́дь Бог наш определи́л нас на поги́бель и даёт нам пить во́ду с же́лчью за то, что мы греши́ли пред Го́сподом».

Ми налаштувалися на мир, та не було добра, — на час лікування, і ось біда!

Ждём ми́ра, а ничего́ до́брого нет, — вре́мени исцеле́ния, и вот, у́жасы.

З Дану почуємо голос його жвавих коней, від голосу іржання при їзді його кіньми здригнулася вся земля. І прийде, і пожере землю та її повноту, місто і тих, хто в ньому живе.

От Да́на слы́шен храп коне́й его́, от гро́мкого ржа́ния жеребцо́в его́ дрожи́т вся земля́; и приду́т и истребя́т зе́млю и всё, что на ней, го́род и живу́щих в нём.

Тому що ось Я посилаю на вас зміїв, які спричиняють смерть, на яких немає заклинання, і вони покусають вас.

И́бо вот, Я пошлю́ на вас зме́ев, васили́сков, про́тив кото́рых нет загова́риванья, и они́ бу́дут уязвля́ть вас, говори́т Госпо́дь.

Вони невиліковні з болем вашого розгубленого серця.

Когда́ уте́шусь я в го́рести мое́й! се́рдце моё изны́ло во мне.

Ось голос дочки Мого народу із землі здалека: Хіба Господь не перебуває в Сіоні? Хіба цар — не там? Чому викликали в Мене гнів своїми різьбленими божками і чужими марнотами?

Вот, слы́шу вопль дще́ри наро́да Моего́ из да́льней страны́: ра́зве нет Го́спода на Сио́не? ра́зве нет Царя́ его́ на нём? — Заче́м они́ подви́гли Меня́ на гнев свои́ми и́долами, чужезе́мными, ничто́жными?

Минуло літо, завершилися жнива, а ми не врятовані.

Прошла́ жа́тва, ко́нчилось ле́то, а мы не спасены́.

Я почорнів через побиття дочки мого народу. Труднощі мене здолали, — болі, як у тої, яка народжує.

О сокруше́нии дще́ри наро́да моего́ я сокруша́юсь, хожу́ мра́чен, у́жас объя́л меня́.

Хіба немає мазі в Ґалааді, чи там немає лікаря? Чому не прийшло оздоровлення дочки мого народу?

Ра́зве нет бальза́ма в Галаа́де? ра́зве нет там врача́? Отчего́ же нет исцеле́ния дще́ри наро́да моего́?

Хто дасть моїй голові воду і моїм очам — джерело сліз, і оплакуватиму мій народ вдень і вночі, побитих у дочки мого народу?

« 7 глава 9 глава »