Бытие 50 глава

Бытие, Пятикнижие Моисея
Под редакцией Кулаковых → Переклад Огієнка

Иосиф тотчас бросился к отцу и, покрывая лицо его поцелуями, плакал над ним.

І впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його.

Врачам, из числа слуг своих, он повелел приступить к бальзамированию тела Израиля, отца своего. И те тотчас же взялись за свое дело,

І звелів Йо́сип рабам своїм лікарям забальзамува́ти батька його. І забальзамува́ли ці лікарі Ізраїля.

завершив бальзамирование через сорок дней — столько для этого требовалось времени. Египтяне оплакивали умершего семьдесят дней.

І спо́внилося йому сорок день, бо так сповняються дні бальзамува́ння. І оплакував його Єгипет сімдеся́т день.

Когда окончились дни плача, Иосиф сказал придворным фараона: «Если вы благоволите мне, передайте, пожалуйста, фараону,

А як минули дні опла́кування його, то сказав Йосип до дому фараонового, говорячи: „Коли знайшов я ласку в очах ваших, то говоріть до ушей фараонових так:

что отец мой, умирая, взял с меня клятву, что я похороню его в усыпальнице, которую он приготовил для себя в земле ханаанской. Прошу, отпустите меня, чтобы я мог пойти похоронить отца; а потом я вернусь».

„Батько мій заприсяг був мене, говорячи: „Ось я вмираю. У гробі моїм, що я собі викопав у Країні ханаанській, — там поховаєш мене“. А тепер нехай я піду́, і похова́ю батька свого, та й верну́ся“.

«Иди, — сказал фараон, — и похорони отца — сделай то, в чем он просил тебя заверить его клятвенно».

І сказав фараон: „Піди, і поховай свого батька, як заприсяг він тебе“.

Отправился Иосиф хоронить отца своего, и с ним пошли все придворные фараона — знатнейшие сановники его — и все старейшины Египта,

І пішов Йо́сип поховати ба́тька свого, а з ним пішли всі раби фараонові, старші дому його, і всі старші́ єгипетського кра́ю,

так же как и вся семья Иосифа, его братья и домочадцы отца его. В земле Гошен остались только дети малые да скот.

і ввесь дім Йо́сипів, і браття його, і дім батька його. Тільки дітей своїх та дрібну й велику худобу свою вони позоста́вили в кра́їні Ґошен.

Сопровождали Иосифа и колесницы, и конница — шествие было великое.

І вирушили з ним також колесни́ці та комо́нники. І був табір їх дуже великий.

Дойдя до Горен-ха-Атада,1 что на другой стороне Иордана, они остановились там, чтобы излить скорбь свою в горьких воплях; и провел Иосиф семь дней в плаче по отцу своему.

І прийшли вони до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йорда́ну, і плакали там великим та дуже ревним плаче́м... І він учинив ба́тькові своєму семиденну жало́бу.

Ханаанеи, жившие там и ставшие свидетелями плача в Горен-ха-Атаде, говорили один другому: «Посмотрите, как горько скорбят египтяне!» Это место за Иорданом так и стало называться Авель-Мицраим.2

І побачили мешканці того Краю, ханаанеяни, жало́бу в Ґорен-Атаді, та й сказали: „То сильна жало́ба для Єгипту!“ Тому то кликнули ім'я́ його Авел-Міцраїм, що на тім боці Йордану.

Сыновья Иакова выполнили его предсмертную волю:

І вчинили йому сини його так, як він їм заповів був.

перенесли его тело в Ханаан и похоронили в пещере на поле, что при Махпеле, на восток от Мамре, на том самом поле, которое Авраам в свое время купил у Эфрона-хетта для усыпальницы родовой.

І поне́сли його сини його до ханаанського Кра́ю, та й поховали його в печері поля Махпели, яке поле купив був Авраа́м на володіння для гробу від хіттеянина Ефрона, навпроти Мамре́.

Похоронив отца, Иосиф, его братья и все, кто ходил с ним предать усопшего земле, вернулись в Египет.

А Йосип, як поховав він батька свого, вернувся до Єгипту, він і брати його, та всі, хто ходив з ним ховати батька його.

Понимая, что уже нет в живых их отца, заступника их, братья Иосифа стали говорить между собой: «А что, если Иосиф питает недобрые чувства к нам и однажды захочет отплатить за всё то зло, что мы причинили ему?»

І побачили Йо́сипові брати, що вмер їхній батько, та й сказали: „А що́ як знена́видить нас Йосип, і справді верне нам усе зло, що ми йому були́ заподіяли?“

Поэтому они послали Иосифу такую весть: «Твой отец перед смертью дал нам наказ:

І переказали вони Йосипові, говорячи: „Батько твій заповів був перед своєю смертю, кажучи:

„Скажите Иосифу: я очень прошу тебя, прости преступление и грех братьев твоих, которые тебе такое зло причинили“. Так вот и мы теперь молим тебя: прости нам преступление наше, мы ведь тоже рабы Бога отца твоего». Услышав это, Иосиф заплакал.

Отак скажіть Йосипові: Прошу́, вибач гріх братів твоїх та їхню провину, бо вони тобі зло були́ заподіяли! А тепер вибач гріх рабам Бога батька твого!“ І заплакав Йо́сип, як вони говорили до нього...

Затем пришли и сами братья, пали к ногам его и сказали: «Мы — рабы твои».

І пішли також бра́ття його, і впали перед лицем його, та й сказали: „Ось ми тобі за рабів!“

«Не бойтесь! — отвечал им Иосиф. — Разве я вместо Бога могу что-нибудь делать?

А Йо́сип промовив до них: „Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога?

Да, вы замышляли сделать мне зло, но по замыслу Бога это благом великим обернулось, чтобы совершить ныне очевидное: спасти жизнь стольких людей!

Ви заду́мували були́ на мене зло, та Бог заду́мав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, — щоб заховати при житті великий наро́д!

Не бойтесь, я буду заботиться о вас и детях ваших». И, говоря с ними от сердца к сердцу, он успокоил их.

А тепер не лякайтеся, — я бу́ду утримувати вас та дітей ваших!“ І він потішав їх, і промовляв до їхнього серця.

Так и остался Иосиф в Египте: и он, и семья отца его. Он прожил сто десять лет.

І осівся Йо́сип в Єгипті, він та дім батька його. І жив Йосип сто і десять літ.

Довелось ему увидеть внуков Ефрема — своих правнуков. Видел он и детей Махира, сына Манассии, коих ввел он в число прямых наследников своих.3

І побачив Йо́сип в Єфрема дітей третього покоління. Також сини Махіра, сина Манасіїного, були народилися на Йосипові коліна.

Пришло время, и Иосиф сказал своим братьям: «Вот я умираю. Бог же непременно явит вам милость Свою4 и выведет вас отсюда в ту землю, которую Он клятвенно обещал Аврааму, Исааку и Иакову».

І сказав Йо́сип до братів своїх: „Я вмираю, а Бог конче згадає вас, і виведе вас із цієї землі до Кра́ю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову“.

Иосиф взял с сынов Израилевых клятву, что, когда Бог явит им Свою милость, они унесут из Египта останки его.

І Йо́сип заприсяг Ізра́їлевих синів, гово́рячи: „Конче згадає Бог вас, а ви ви́несете звідси кості мої!“

И умер Иосиф в Египте в возрасте ста десяти лет, тело его набальзамировали и положили в гроб.

І впоко́ївся Йо́сип у віці ста й десяти літ. І забальзамува́ли його, і він був покладений у труну в Єгипті.

Примечания:

Под редакцией Кулаковых

10 [1] — Букв.: до гумна Атады.

11 [2] — «Авель-Мицраим» переводится как скорбь египтян.

23 [3] — Букв.: сыновья Махира, сына Манассии, родились на колени Иосифа, что указывало на их усыновление Иосифом и получение особых прав наследования от него.

24 [4] — Букв.: Бог посетит вас; то же в ст. 25.

« 49 глава 1 глава »