Бытие 44 глава

Бытие, Пятикнижие Моисея
Под редакцией Кулаковых → Переклад Огієнка

Пока гости еще ели и пили, Иосиф сказал своему управляющему: «Наполни мешки их зерном, сколько взять с собой они смогут. И серебро их положи им обратно каждому в мешок, сверху.

І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

И чашу мою, чашу серебряную, положи в мешок самого младшего из них вместе с серебром, которое он привез в уплату за зерно». Тот сделал всё, как велел Иосиф.

А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.

Когда рассвело, братьев с их навьюченными донельзя ослами отпустили домой;

Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.

но не успели они еще уйти далеко от города, как Иосиф сказал своему управляющему: «Немедленно отправляйся в погоню, догони людей этих! И когда догонишь их, скажи им так: „Зачем вы отплатили злом за добро?

Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?

Зачем похитили чашу серебряную, из которой пьет господин мой? Он и будущее предсказывает по ней. Поступили вы возмутительно!“»

Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.

Догнав их, управляющий передал всё это им слово в слово.

І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

«Как может господин наш говорить такое? — вырвалось у них в ответ. — Рабы твои и подумать не могли о том, чтобы посягнуть на чужое!

А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.

Ведь даже то серебро, что нашли мы в мешках своих, привезли из Ханаана обратно тебе. Зачем же нам было красть серебро или золото из дома господина твоего?

Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

Если у кого из нас1 будет найдена чаша, тому смерть, а нам — навсегда оставаться рабами господина нашего!»

У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.

«Пусть будет по-вашему, — сказал управляющий. — Но рабом моим станет только тот, у кого найду чашу, остальные не виноваты и могут идти домой ».

А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.

Они, опережая один другого, опустили свои мешки на землю и развязали их.

І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

Управляющий принялся обыскивать всех — от старшего к младшему, и чаша была найдена в мешке Вениамина.

І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

В отчаянии братья разодрали свои одежды, навьючили ослов и возвратились в город.

І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

Как только Иуда и братья его пришли к Иосифу, застав его еще дома, они тут же пали в ноги ему.

І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.

«Что же вы сделали?! — укорил их Иосиф. — Вам надо было бы знать, что человек в моем положении сможет и это раскрыть!»

І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“

«Что ответить на это моему господину? — сказал Иуда. — Что сказать и как нам оправдаться? Открыл Бог преступление наше. Отныне твои мы рабы, господин наш, все мы и, конечно же, тот, у кого найдена чаша».

А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.

«Этого я никогда не сделаю! — сказал Иосиф. — У кого нашли чашу, тот и станет рабом моим, остальные пусть с миром возвращаются к своему отцу».

А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.

Тогда Иуда, выйдя вперед, сказал: «Да будет угодно господину моему позволить мне, рабу твоему, сказать тебе слово.2 Только не прогневайся на раба своего за это, хотя ты — что сам фараон!

І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

Господин мой, ты спрашивал у нас, рабов своих, есть ли у нас отец или брат.

Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“

Мы сказали тебе, мой господин, что есть у нас престарелый отец и у того есть дитя старости его — младший сын, родной брат которого умер. Из сыновей его матери он один остался, и отец его очень любит.

І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

Тогда ты повелел нам, рабам своим, привести его с собой, чтобы ты посмотрел на него.

А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.

Мы, господин мой, говорили тебе, что отрок сей не может покинуть отца своего — отец этого не перенесет, он умрет.

І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.

Но ты повелел нам, рабам своим, не являться к тебе без нашего младшего брата.

А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.

Возвратившись домой к рабу твоему, к отцу нашему, мы пересказали ему твои слова, господин мой,

І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

так что, когда отец наш опять сказал нам: „Идите снова в Египет и купите нам немного зерна“,

А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.

у нас был один ответ: „Нельзя нам идти туда. В Египет мы пойдем, если наш младший брат будет с нами, ведь иначе нас не допустят к тому человеку, который правит там страною “.

А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.

Тогда твой раб, отец мой, сказал: „Вы знаете, что моя жена Рахиль родила мне двоих сыновей.

І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.

Один ушел от меня и не вернулся, и тогда я сказал: „Растерзан он зверем диким“. Не видел его я с тех пор.

Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.

Если заберете у меня и другого сына и с ним случится несчастье — не перенесу я этой утраты. Скорбью по нему сведете вы в могилу седую голову мою“.3

А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.

И теперь, явись я к отцу моему, рабу твоему, без сына, к которому он всем сердцем привязан, —

А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —

умрет он тотчас же, как только увидит, что нет его младшего сына с нами; и мы, рабы твои, сведем в могилу седую голову отца нашего, раба твоего, в скорби великой.

То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.

Кроме того, я, раб твой, клятвенно заверил отца, сказав: „Отрок вернется домой. Если не приведу его обратно к тебе, отец, я буду всю жизнь перед тобой виноват“.

Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!

Так вот, мой господин, позволь мне4 остаться вместо него рабом твоим, а он пусть пойдет вместе с братьями.

А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!

Ибо как я вернусь к отцу, если Вениамина не будет со мной? Не смогу я смотреть на горе, которое сразит отца моего».

Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.

Примечания:

Под редакцией Кулаковых

9 [1] — Букв.: рабов твоих.

18 [2] — Букв.: позволь рабу твоему сказать слово в уши моего господина.

29 [3] — Букв.: сведете седину мою со скорбью в Шеол; то же в ст. 31.

33 [4] — Букв.: твоему рабу.

« 43 глава 45 глава »