2 Тимофія 2 глава

Друге послання св. апостола до Тимофія
Переклад Хоменка → Елизаветинская Библия

Ти ж, мій сину, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі.

Ты̀ ѹ҆̀бо, ча́до моѐ, возмога́й во блгдти, ѩ҆́же ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ,

А що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні інших теж навчити.

и҆ ѩ҆̀же слы́шалъ є҆сѝ ѿ менє̀ мно́гими свидѣ́тєли, сїѧ҄ преда́ждь вѣ҄рнымъ человѣ́кѡмъ, и҆̀же дово́лни бѹ́дѹтъ и҆ и҆ны́хъ наѹчи́ти.

Отож, перенось труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса.

Ты̀ ѹ҆̀бо ѕлопостраждѝ ѩ҆́кѡ до́бръ во́инъ ї҆и҃съ хр҇то́въ.

Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу.

Никто́же (бо) во́инъ быва́ѧ ѡ҆бѧзѹ́етсѧ кѹ́плѧми жите́йскими, да воево́дѣ ѹ҆го́денъ бѹ́детъ.

І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно.

А҆́ще же и҆ постра́ждетъ {подвиза́етсѧ} кто̀, не вѣнча́етсѧ, а҆́ще не зако́ннѡ мѹ́ченъ бѹ́детъ {бѹ́детъ подвиза́тисѧ}.

Рільникові, що працює, належиться першому користатися з плодів.

Трѹжда́ющемѹсѧ дѣ́лателю пре́жде подоба́етъ ѿ плода̀ вкѹси́ти.

Збагни, що я говорю, а Господь дасть тобі розуміння у всьому.

Разѹмѣ́й, ѩ҆̀же глаго́лю: да да́стъ ѹ҆̀бо тебѣ̀ гд҇ь ра́зѹмъ ѡ҆ все́мъ.

Пам'ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моєю Євангелією,

Помина́й (гд҇а) ї҆и҃са хр҇та̀ воста́вшаго ѿ ме́ртвыхъ, ѿ сѣ́мене дв҃дова, по бл҃говѣствова́нїю моемѹ̀,

за яку я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Та слова Божого зв'язати не можливо.

въ не́мже ѕлостраждѹ̀ да́же до ѹ҆́зъ, ѩ҆́кѡ ѕлодѣ́й: но сло́во бж҃їе не вѧ́жетсѧ.

Тому я все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.

Сегѡ̀ ра́ди всѧ҄ терплю̀ и҆збра́нныхъ ра́ди, да и҆ ті́и сп҇нїе ѹ҆лѹча́тъ є҆́же ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ, со сла́вою вѣ́чною.

Вірне слово: Коли ми з ним померли, то разом з ним будемо й жити.

(За҄ 293.) Вѣ́рно сло́во: а҆́ще бо съ ни́мъ ѹ҆мро́хомъ, то̀ съ ни́мъ и҆ ѡ҆живе́мъ:

Коли страждаємо, то з ним будемо й царювати. Коли його зрікаємося, то й він зречеться нас.

а҆́ще терпи́мъ, съ ни́мъ и҆ воцр҃и́мсѧ: а҆́ще ѿве́ржемсѧ, и҆ то́й ѿве́ржетсѧ на́съ:

Коли не віруємо, він зостається вірним, бо сам себе зректися не може.

а҆́ще не вѣ́рѹемъ, ѻ҆́нъ вѣ́ренъ пребыва́етъ: ѿрещи́сѧ бо себє̀ не мо́жетъ.

Про це нагадуй, заклинаючи перед Богом, щоб не сперечалися словами, — річ, ні на що непотрібна, хібащо слухачам на руїну!

Сїѧ҄ воспомина́й, засвидѣ́телствѹѧ пред̾ гд҇емъ, не словопрѣ́тисѧ, ни на кѹ́юже потре́бѹ, на разоре́нїе слы́шащихъ.

Старайся виявити себе перед Богом випробуваним робітником, який не має чого червоніти, який добре настановлює словом правди.

Потщи́сѧ себѐ и҆скѹ́сна поста́вити пред̾ бг҃омъ, дѣ́лателѧ непосты́дна, пра́вѡ пра́вѧща сло́во и҆́стины.

А порожніх та нечестивих суперечок уникай, бо вони все більше провадять до безбожности,

Скве́рныхъ же тщегла́сїй ѿмета́йсѧ: наипа́че бо преспѣ́ютъ въ нече́стїе,

і слово їхнє, немов пістряк, буде ширитися далі. До них належить Гіменей і Філіт,

и҆ сло́во и҆́хъ ѩ҆́кѡ га́ггрена жи́ръ ѡ҆брѧ́щетъ: ѿ ни́хже є҆́сть ѵ҆мене́й и҆ фїли́тъ,

які відхилилися від правди, говоривши, мовляв, воскресіння вже було, і тим руйнують віру в деяких.

и҆̀же ѡ҆ и҆́стинѣ погрѣши́ста, глагѡ́люща, ѩ҆́кѡ воскр҇нїе ѹ҆жѐ бы́сть: и҆ возмѹща́ютъ нѣ́которыхъ вѣ́рѹ.

Однак, стоїть міцна Божа основа, що має ось яку печатку: «Господь знає своїх», і — «Нехай відступить від неправди кожен, хто Господнє ім'я визнає».

Тве́рдое ѹ҆̀бо ѡ҆снова́нїе бж҃їе стои́тъ, и҆мѹ́щее печа́ть сїю̀: позна̀ гд҇ь сѹ́щыѧ своѧ҄, и҆: да ѿстѹ́питъ ѿ непра́вды всѧ́къ и҆менѹ́ѧй и҆́мѧ гд҇не.

А у великім домі є не тільки золотий та срібний посуд, але й дерев'яний та глиняний; інший на честь, а інший на нечестя.

(За҄ 294.) Въ вели́цѣмъ же домѹ̀ не то́чїю сосѹ́ди зла́ти и҆ сре́брѧни сѹ́ть, но и҆ древѧ́ни и҆ гли́нѧни: и҆ ѻ҆́ви ѹ҆́бѡ въ че́сть, ѻ҆́ви же не въ че́сть.

Отже, як хтось очиститься від цього, буде посудом на честь, освяченим, корисним для господаря, готовим на всяке добре діло.

А҆́ще ѹ҆̀бо кто̀ ѡ҆чи́ститъ себѐ ѿ си́хъ, бѹ́детъ сосѹ́дъ въ че́сть, ѡ҆сщ҃е́нъ и҆ бл҃гопотре́бенъ влдцѣ, на всѧ́кое дѣ́ло бл҃го́е ѹ҆гото́ванъ.

Утікай від пристрастей юнацьких; шукай справедливости, віри, любови, мира — разом з тими, що прикликають Господа чистим серцем.

По́хотей ю҆́ныхъ бѣ́гай, держи́сѧ же пра́вды, вѣ́ры, любвѐ, ми́ра со всѣ́ми призыва́ющими гд҇а ѿ чи́стагѡ се́рдца.

А від дурних та безглуздих питань ухиляйся: сам бо знаєш, що вони породжують сварки.

Бѹ́ихъ же и҆ ненака́занныхъ стѧза́нїй ѿрица́йсѧ, вѣ́дый, ѩ҆́кѡ ражда́ютъ сва҄ры:

Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним, здібним навчати, терпеливим,

рабѹ́ же гд҇ню не подоба́етъ свари́тисѧ, но ти́хѹ бы́ти ко всѣ҄мъ, ѹ҆чи́телнѹ, неѕло́бивѹ,

лагідно картаючим тих, що спротивляються; може Бог дасть їм колись покаяння, щоб вони спізнали правду

съ кро́тостїю наказѹ́ющѹ проти҄вныѧ, є҆да̀ ка́кѡ да́стъ и҆̀мъ бг҃ъ покаѧ́нїе въ ра́зѹмъ и҆́стины,

і виплуталися з тенет диявола, який схопив їх у полон — виконувати його волю.

и҆ возни́кнѹтъ ѿ дїа́волскїѧ сѣ́ти, жи́ви ѹ҆ловле́ни ѿ негѡ̀ въ свою̀ є҆гѡ̀ во́лю.

« 1 глава 3 глава »