1 Самуїла 17 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

І зібрали филисти́мляни свої ві́йська на війну. І зібралися вони до Сохо, що Юдине, і таборува́ли між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі.

И҆ собира́ша и҆ноплемє́нницы полкѝ своѧ҄ на бра́нь, и҆ собра́шасѧ въ сокхѡ́ѳѣ ї҆ѹде́йстѣмъ, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ средѣ̀ сокхѡ́ѳа и҆ средѝ а҆зика̀ во а҆фесдоммі́нѣ.

І зібра́лися Саул та ізра́їльтяни, і таборува́ли в долині Елі, і вставилися до бо́ю проти филисти́млян.

Саѹ́лъ же и҆ мѹ́жїе ї҆и҃лєвы собра́шасѧ и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во ѹ҆до́ли тереві́нѳа и҆ ѹ҆строѧ́хѹсѧ на бра́нь проти́вѹ и҆ноплеме́нникѡмъ.

І стояли филисти́мляни на горі з того боку, а Ізраїль стояв на горі з цього боку, а поміж ними долина.

И҆ и҆ноплемє́нницы стоѧ́хѹ на горѣ̀ ѿсю́дѹ ѻ҆со́бь, ї҆и҃ль же стоѧ́ше на горѣ̀ ѿѻнѹ́дѹ, и҆ ѹ҆до́ль междѹ̀ и҆́ми бѧ́ше.

І вийшов із филистимських табо́рів однобо́рець, ім'я́ йому Ґолія́т із Ґату. Високий був — шість ліктів і п'ядь.

И҆ и҆зы́де мѹ́жъ си́ленъ и҆з̾ полка̀ и҆ноплеме́ннича, и҆́мѧ є҆мѹ̀ голїа́ѳъ ѿ ге́ѳа, высота̀ є҆гѡ̀ ше́сть лакѡ́тъ и҆ пѧ́дь:

А на голові його — мідяний шоло́м, і він одя́гнений був у па́нцера з луски́; а вага того па́нцера — п'ять тисяч шеклів міді.

и҆ шле́мъ мѣ́дѧнъ на главѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ въ броню̀ кольча́тѹ то́й ѡ҆болче́нъ бѧ́ше: и҆ вѣ́съ бронѝ є҆гѡ̀ пѧ́ть ты́сѧщъ сї҄кль мѣ́ди и҆ желѣ́за:

А на нога́х його — мідяні наголі́нники, а за плечи́ма його — мідяний спис.

и҆ поно́жы мѣ҄дѧны верхѹ̀ го́ленїй є҆гѡ̀, и҆ щи́тъ мѣ́дѧнъ на плеща́хъ є҆гѡ̀:

А держа́к списа його — як ткацький вал, а ві́стря спи́су його — шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоно́ша.

и҆ ра́товище копїѧ̀ є҆гѡ̀ а҆́ки ѻ҆рѹ́дїе ткѹ́щихъ, и҆ копїѐ є҆гѡ̀ ше́сть сѡ́тъ сї҄кль желѣ́за: и҆ носѧ́й ѻ҆рѹ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше пред̾ ни́мъ.

І став він, і кликнув до Ізраїлевих полків, та й сказав до них: „Чого ви вийшли ставати до бо́ю? Чи ж я не филисти́млянин, а ви не раби Саулові? Оберіть собі кого, і нехай він зі́йде до мене.

И҆ ста̀ и҆ возопѝ пред̾ полки҄ ї҆и҃левыми и҆ речѐ и҆̀мъ: почто̀ и҆зыдо́сте, ѡ҆полчи́тисѧ ли на бра́нь проти́вѹ на́мъ; нѣ́смь ли а҆́зъ и҆ноплеме́нникъ, вы́ же є҆вре́є саѹ́лѡвы; и҆збери́те себѣ̀ мѹ́жа, и҆ да сни́детъ ко мнѣ̀:

Якщо він зможе воювати зо мною, і вб'є мене, то ми ста́немо вам за рабів. А якщо я перемо́жу його, і вб'ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам“.

и҆ а҆́ще возмо́жетъ со мно́ю бра́тисѧ и҆ ѡ҆долѣ́етъ мѝ, бѹ́демъ ва́мъ рабѝ: а҆́ще же а҆́зъ возмогѹ̀ ѡ҆долѣ́ти є҆мѹ̀, бѹ́дете вы̀ на́мъ рабѝ и҆ порабо́таете на́мъ.

І сказав филисти́млянин: „Я цього дня зневажив Ізраїлеві полки́. Дайте мені чоловіка, і бу́демо битися вдвох“.

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ: сѐ, а҆́зъ дне́сь ѹ҆ничижи́хъ по́лкъ ї҆и҃левъ въ се́й де́нь: дади́те мѝ мѹ́жа, и҆́же побо́ретсѧ со мно́ю є҆ди́нъ.

І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филисти́млянина, — і вони перестра́шилися та сильно наляка́лися.

И҆ слы́ша саѹ́лъ и҆ ве́сь ї҆и҃ль глаго́лы и҆ноплемє́нничи сїѧ҄ и҆ ѹ҆жасо́шасѧ и҆ ѹ҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

А Давид — син того мужа ефра́тянина, з Юдиного Віфлеєму, а ім'я́ йому Єссе́й, що мав во́сьмеро синів. І цей чоловік за Саулових днів був стари́й, увійшов у літа.

Даві́дъ же є҆фраѳе́евъ, се́й бѣ̀ ѿ виѳлее́ма ї҆ѹ́дина, и҆́мѧ же ѻ҆тцѹ̀ є҆гѡ̀ ї҆ессе́й, є҆мѹ́же бѣ̀ ѻ҆́смь сынѡ́въ. Во дни҄ же саѹ́лѡвы бѣ̀ мѹ́жъ то́й состарѣ́сѧ въ мѹже́хъ.

І пішли троє найстарших Єссеєвих синів, пішли за Саулом на війну́. А імена́ трьох синів його, що пішли на війну: перворідний Еліяв, а другий його — Авінадав, а третій — Шамма.

И҆ и҆до́ша трѝ сы́ны ї҆ессе́євы старѣ́йшїи на бра́нь съ саѹ́ломъ: и҆мена́ же сынѡ́въ є҆гѡ̀ поше́дшихъ на бра́нь, є҆лїа́въ перворо́дный є҆гѡ̀, и҆ вторы́й а҆мїнада́въ, и҆ тре́тїй самма̀.

А Давид — він найменший, а три найстарші пішли за Саулом.

Даві́дъ же бѣ̀ ю҆нѣ́йшїй, и҆ трѝ бо́лшїи є҆гѡ̀ и҆до́ша в̾слѣ́дъ саѹ́ла.

А Давид ходив до Саула, та вертався па́сти отару свого батька в Віфлеємі.

Даві́дъ же возврати́всѧ ѿ саѹ́ла, ѿи́де пастѝ ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀ въ виѳлее́мъ.

А той филисти́млянин підхо́див ранком та ввечорі, і виступав сорок день.

И҆ прихожда́ше и҆ноплеме́нникъ ѹ҆́трѡ и҆ въ ве́черъ, ѩ҆влѧ́ѧсѧ пред̾ ї҆и҃лемъ четы́редесѧть дні́й.

І сказав Єссей до сина свого Давида: „Візьми но для братів своїх ефу́ цього пра́женого зе́рна, і десять цих хлібі́в, та й віднеси́ скоренько до табо́ру до своїх братів.

И҆ речѐ ї҆ессе́й даві́дѹ сы́нѹ своемѹ̀: возмѝ ѹ҆̀бо бра́тїѧмъ твои҄мъ мѣ́рѹ є҆́фї мѹкѝ и҆ де́сѧть хлѣ҄бъ си́хъ, и҆ и҆дѝ въ по́лкъ, и҆ да́ждь бра́тїѧмъ твои҄мъ:

А цих десять кусків сиру віднесеш для тисячника, і розізнаєш про пово́дження братів своїх, і вивідай про їхні потреби.“

и҆ де́сѧть сы́рѡвъ ѿ млека̀ сегѡ̀, и҆ да́ждь ты́сѧщникѹ: и҆ бра́тїю свою̀ посѣтѝ въ ми́рѣ, и҆ є҆ли́кихъ а҆́ще тре́бѹютъ, ѹ҆вѣ́си, сѹббѡ́тствовати же бѹ́деши со мно́ю.

А Саул і вони, та всі ізра́їльтяни були в долині Елі, — воювали з филисти́млянами.

Саѹ́лъ же и҆ всѝ лю́дїе бѧ́хѹ во ѹ҆до́ли дѹ́ба ра́тѹющесѧ со и҆ноплемє́нники.

І встав Давид рано вранці, і полиши́в ота́ру свою на сто́рожа; і взяв та й пішов, як наказав йому Єссей. І ввійшов він до обо́зу, а ві́йсько вихо́дило до бойово́го стро́ю, і підняли́ вони окрик у бою́.

И҆ воста̀ даві́дъ ра́нѡ, ѻ҆́вцы же ѡ҆ста́ви со стра́жею, и҆ взѧ̀, и҆ ѿи́де, ѩ҆́коже заповѣ́да є҆мѹ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ ї҆ессе́й: и҆ прїи́де на мѣ́сто, и҆дѣ́же и҆схожда́хѹ си́льнїи на бра́нь и҆ вопїѧ́хѹ въ полцѣ́хъ.

І ви́шикувалися Ізраїль та Филисти́млянин ла́ва проти ла́ви.

Зане́же воѡрѹжа́шесѧ ї҆и҃ль проти́вѹ и҆ноплеме́нникѡмъ, и҆ и҆ноплемє́нницы воѡрѹжа́хѹсѧ проти́вѹ ї҆и҃лѧ.

І Давид позоставив свою но́шу в сто́рожа речей, та й побіг до по́лку. І ввійшов він, і запитав своїх братів про пово́дження.

И҆ положѝ даві́дъ бре́мѧ своѐ въ рѹка́хъ стра́жа, и҆ течѐ въ по́лкъ, и҆ прише́дъ вопросѝ бра́тїю свою̀ въ ми́рѣ.

А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полкі́в одноборець, филисти́млянин Ґолія́т ім'я́ йому, із Ґату. І промовляв він ті самі слова́, а Давид почув.

Глаго́лющѹ же є҆мѹ̀ съ ни́ми, и҆ сѐ, мѹ́жъ месе́йскїй, є҆мѹ́же и҆́мѧ голїа́ѳъ, фѷлїсті́млѧнинъ ѿ ге́ѳы, и҆зы́де ѿ полкѡ́въ и҆ноплеме́нничихъ и҆ глаго́ла по словесє́мъ си҄мъ, и҆ ѹ҆слы́ша даві́дъ.

А всі ізра́їльтяни, коли бачили того чоловіка, то втікали перед ним та дуже лякалися.

И҆ всѝ мѹ́жїе ї҆и҃лєвы є҆гда̀ ѹ҆ви́дѣша мѹ́жа, и҆ бѣжа́ша ѿ лица̀ є҆гѡ̀ и҆ ѹ҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

І говорив Ізра́їльтянин: „Чи бачите ви цього чоловіка, що виходить? А виходить він, щоб зневажа́ти Ізраїля. І буде, — того чоловіка, що вб'є його, збагати́ть його цар великим багатством, і дочку́ свою віддасть йому, а дім його батька зробить вільним в Ізраїлі“.

И҆ рѣ́ша мѹ́жїе ї҆и҃лтестїи: ви́дѣсте ли мѹ́жа сего̀ восходѧ́ща, ѩ҆́кѡ поноси́ти ї҆и҃лѧ прїи́де; и҆ а҆́ще бѹ́детъ мѹ́жъ, и҆́же ѹ҆бїе́тъ є҆го̀, ѡ҆богати́тъ є҆го̀ ца́рь бога́тствомъ ве́лїимъ, и҆ дще́рь свою̀ да́стъ є҆мѹ̀, и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ сотвори́тъ свобо́денъ во ї҆и҃ли.

І спитався Давид тих людей, хто стояв з ним, говорячи: „Що́ буде зро́блене тому, хто вб'є цього филисти́млянина й зді́йме обра́зу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филисти́млянин, що так зневажає полки́ Живого Бога?“

И҆ речѐ даві́дъ къ мѹжє́мъ стоѧ́щымъ съ ни́мъ, глаго́лѧ: что̀ сотворитѐ мѹ́жѹ, и҆́же ѹ҆бїе́тъ и҆ноплеме́нника ѻ҆́наго и҆ ѿи́метъ поноше́нїе ѿ ї҆и҃лѧ; ѩ҆́кѡ кто̀ є҆́сть и҆ноплеме́нникъ неѡбрѣ́занный се́й, и҆́же поно́ситъ полкѹ̀ бг҃а жива́гѡ;

А народ сказав йому те саме слово, говорячи: „Отак буде зро́блено чоловікові, хто вб'є його“.

И҆ реко́ша є҆мѹ̀ лю́дїе по словесѝ семѹ̀, глаго́люще: та́кѡ сотвори́тсѧ мѹ́жѹ, и҆́же ѹ҆бїе́тъ є҆го̀.

І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: „Чого то зійшов ти? І на ко́го ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумі́лість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну́!“

И҆ ѹ҆слы́ша є҆лїа́въ бра́тъ є҆гѡ̀ бо́лшїй, внегда̀ глаго́лати є҆мѹ̀ къ мѹжє́мъ: и҆ разгнѣ́васѧ ѩ҆́ростїю є҆лїа́въ на даві́да и҆ речѐ: почто̀ сѣ́мѡ прише́лъ є҆сѝ; и҆ комѹ̀ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ ма҄лыѧ ѻ҆́вцы ѡ҆́ны въ пѹсты́ни; вѣ́мъ а҆́зъ го́рдость твою̀ и҆ ѕло́бѹ се́рдца твоегѡ̀, ѩ҆́кѡ видѣ́нїѧ ра́ди бра́ни прише́лъ є҆сѝ.

А Давид відказав: „Та що́ я зробив тепер? Чи не на нака́з батька?“

И҆ речѐ даві́дъ: что̀ сотвори́хъ нн҃ѣ; нѣ́сть ли рѣ́чь;

І він відвернувся від нього до іншого, і запитував про те саме. А народ відповів йому те саме, як перше.

И҆ ѿврати́сѧ ѿ негѡ̀ ко и҆но́мѹ и҆ речѐ по словесѝ семѹ̀. И҆ ѿвѣща́ша є҆мѹ̀ лю́дїе по словесѝ пре́жнемѹ.

І були почуті слова ті, що говорив Давид, і донесли їх Саулові, і він покликав його.

И҆ слы҄шаны бы́ша глаго́лы, и҆̀хже глаго́ла даві́дъ, и҆ возвѣсти́ша пред̾ саѹ́ломъ: и҆ поѧ́ша є҆го̀ лю́дїе и҆ приведо́ша є҆го̀ пред̾ саѹ́ла.

І сказав Давид до Саула: „Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій пі́де, і буде битися з отим филистимлянином“.

И҆ речѐ даві́дъ къ саѹ́лѹ: да не ѹ҆жаса́етсѧ се́рдце господи́нѹ моемѹ̀ ѡ҆ се́мъ, ра́бъ тво́й по́йдетъ и҆ побо́ретсѧ со и҆ноплеме́нникомъ си́мъ.

І сказав Саул до Давида: „Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти мали́й, а він воя́к від своєї мо́лодости“.

И҆ речѐ саѹ́лъ къ даві́дѹ: не возмо́жеши пойтѝ ко и҆ноплеме́нникѹ семѹ̀ бра́тисѧ съ ни́мъ, ѩ҆́кѡ ты̀ дѣ́тищь є҆сѝ, се́й же мѹ́жъ боре́цъ є҆́сть ѿ ю҆́ности своеѧ̀.

І сказав Давид до Саула: „Твій раб був пастухо́м свого батька при отарі, і прихо́див лев, а також — ведмідь, та й тягнув штуку дрібно́ї худоби зо стада,

И҆ речѐ даві́дъ къ саѹ́лѹ: є҆гда̀ пасѧ́ше ра́бъ тво́й ѻ҆тца̀ своегѡ̀ ста́до, и҆ є҆гда̀ прихожда́ше ле́въ и҆лѝ медвѣ́дица и҆ восхища́ше ѿ ста́да ѻ҆́вцѹ є҆ди́нѹ:

а я вихо́див за ним, і побивав його, і виривав те з па́щі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за його гри́ву, та й побивав його.

и҆ а҆́зъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆схожда́хъ и҆ поража́хъ є҆го̀, и҆ и҆сторга́хъ и҆з̾ ѹ҆́стъ є҆гѡ̀ (взѧ́тое): и҆ а҆́ще воспротивлѧ́шесѧ мѝ, то̀ взе́мъ за горта́нь є҆гѡ̀, поража́хъ и҆ ѹ҆мерщвлѧ́хъ є҆го̀:

І лева, і ведмедя побива́в твій раб. І цей необрізаний филисти́млянин буде, як один із них, бо він зневажив полки́ Живого Бога!“

и҆ льва̀ и҆ медвѣ́дицѹ бїѧ́ше ра́бъ тво́й, и҆ бѹ́детъ и҆ноплеме́нникъ неѡбрѣ́занный се́й ѩ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ си́хъ: не поидѹ́ ли, и҆ поражѹ̀ є҆го̀, и҆ ѿимѹ̀ дне́сь поноше́нїе ѿ ї҆и҃лѧ; поне́же кто̀ неѡбрѣ́занный се́й, и҆́же ѹ҆ничижѝ по́лкъ бг҃а жи́ва;

І сказав Давид: „Господь, що врятува́в мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филисти́млянина“. І сказав Саул: „Іди, і нехай Господь буде з тобою!“

И҆ речѐ даві́дъ: гд҇ь и҆́же и҆з̾ѧ́тъ мѧ̀ ѿ рѹкѝ льво́вы и҆ ѿ рѹкѝ медвѣ́дицы, то́й и҆́зметъ мѧ̀ ѿ рѹкѝ и҆ноплеме́нника сегѡ̀ неѡбрѣ́заннагѡ. И҆ речѐ саѹ́лъ къ даві́дѹ: и҆дѝ, и҆ да бѹ́детъ гд҇ь съ тобо́ю.

І зодягнув Саул Давида в свою о́діж, і дав мідяно́го шоло́ма на його голову, і надів на нього па́нцера.

И҆ ѡ҆блечѐ саѹ́лъ даві́да ѻ҆де́ждею, и҆ шле́мъ мѣ́дѧнъ возложѝ на главѹ̀ є҆гѡ̀,

І прип'я́в Давид меча його на одежу свою, та й силкува́вся йти, бо він не звик був до того. І сказав Давид до Саула: „Не мо́жу в цьому ходити, бо я не звик!“ І поскида́в Давид їх із себе.

и҆ препоѧ́са даві́да ѻ҆рѹ́жїемъ свои́мъ верхѹ̀ ѻ҆де́жды є҆гѡ̀. Даві́дъ же походи́въ (во ѻ҆рѹ́жїи) сѣ́мѡ и҆ ѻ҆ва́мѡ, ѹ҆трѹди́сѧ, ѩ҆́кѡ не ѡ҆бы́че. И҆ речѐ даві́дъ саѹ́лѹ: не могѹ̀ и҆тѝ въ си́хъ, ѩ҆́кѡ не ѡ҆быко́хъ. И҆ взѧ́ша ѿ негѡ̀ сїѧ҄.

І взяв він кия свого в свою руку, і вибрав собі п'ять ви́гладжених камінці́в із потоку, і поклав їх у пастушу то́рбу, яку мав, та в торби́ну, а його пра́ща — у руці його. І він пішов до филисти́млянина.

И҆ взѧ̀ па́лицѹ свою̀ въ рѹ́кѹ свою̀, и҆ и҆збра̀ себѣ̀ пѧ́ть ка́менїй гла́дкихъ ѿ пото́ка, и҆ вложѝ ѧ҆̀ въ тобо́лецъ па́стырскїй є҆го́же ноша́ше, и҆ пра́щѹ свою̀ и҆мы́й въ рѹцѣ̀ свое́й, и҆ и҆́де къ мѹ́жѹ и҆ноплеме́нникѹ.

А филисти́млянин підхо́див усе ближче до Давида, і чоловік ніс щита́ перед ним.

И҆ и҆дѧ́ше и҆ноплеме́нникъ приближа́ѧсѧ къ даві́дѹ, и҆ носѧ́й ѻ҆рѹ́жїе є҆гѡ̀ пред̾ ни́мъ (и҆дѧ́ше).

І подивився филисти́млянин, та й побачив Давида, — і злегкова́жив його, бо той був ще хлопець, рум'яний юна́к струнко́ї поста́ви.

И҆ ви́дѣ голїа́ѳъ и҆ноплеме́нникъ даві́да и҆ ѡ҆безче́ствова є҆го̀, занѐ то́й дѣ́тищь бѣ̀, и҆ че́рменъ и҆ лѣ́пъ ѻ҆чи́ма.

І сказав филисти́млянин до Давида: „Чи я пес, що ти вийшов на мене з ки́єм?“ І филисти́млянин прокляв Давида своїми богами.

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ къ даві́дѹ: є҆да̀ пе́съ а҆́зъ є҆́смь, ѩ҆́кѡ ты̀ и҆́деши проти́вѹ менє̀ съ па́лицею и҆ ка́менїемъ; И҆ речѐ даві́дъ: нѝ, но и҆ хѹ́ждшїй пса̀. И҆ проклѧ̀ и҆ноплеме́нникъ даві́да бѡ́ги свои́ми.

І сказав филисти́млянин до Давида: „Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам пта́ству небесному та звірині́ польові́й“.

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ къ даві́дѹ: грѧдѝ ко мнѣ̀, и҆ да́мъ пло́ть твою̀ пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ.

І сказав Давид до филисти́млянина: „Ти йдеш на мене з мечем і списом та ра́тищем, а я йду на тебе в Ім'я́ Господа Савао́та, Бога військ Ізра́їлевих, які́ ти знева́жив.

И҆ речѐ даві́дъ и҆ноплеме́нникѹ: ты̀ и҆́деши на мѧ̀ съ мече́мъ и҆ съ копїе́мъ и҆ щито́мъ, а҆́зъ же и҆дѹ̀ на тѧ̀ во и҆́мѧ гд҇а бг҃а саваѡ́ѳа, бг҃а ѡ҆полче́нїѧ ї҆и҃лева, є҆го́же ты̀ ѹ҆ничижи́лъ є҆сѝ дне́сь:

Сьогодні віддасть тебе Господь у мою ру́ку, — і я поб'ю́ тебе́, і відітну́ голову твою з тебе, і дня цього я дам па́дло филистимського табо́ру птаству небесному та земній звірині́. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів!

и҆ преда́стъ тѧ̀ гд҇ь дне́сь въ рѹ́цѣ моѝ, и҆ ѹ҆бїю̀ тѧ̀, и҆ ѿимѹ̀ главѹ̀ твою̀ ѿ тебє̀, и҆ да́мъ тѣ́ло твоѐ и҆ тѣлеса̀ полка̀ и҆ноплеме́ннича въ де́нь се́й пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ: и҆ ѹ҆разѹмѣ́етъ всѧ̀ землѧ̀, ѩ҆́кѡ є҆́сть гд҇ь бг҃ъ во ї҆и҃ли,

І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мече́м та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку“.

и҆ ѹ҆разѹмѣ́етъ ве́сь со́нмъ се́й, ѩ҆́кѡ не мече́мъ ни копїе́мъ сп҃са́етъ гд҇ь, ѩ҆́кѡ гд҇нѧ бра́нь, и҆ преда́стъ гд҇ь ва́съ въ рѹ́ки на́шѧ.

І сталося, коли филисти́млянин устав і пішов, і збли́зився до Давида, то Давид поспішив і побіг до ла́ви навпроти филисти́млянина.

И҆ воста̀ и҆ноплеме́нникъ и҆ и҆́де во срѣ́тенїе даві́дѹ. И҆ ѹ҆скорѝ даві́дъ и҆ течѐ на сраже́нїе во срѣ́тенїе и҆ноплеме́нникѹ.

І простя́г Давид руку свою до то́рби, і взяв звідти ка́меня, та й кинув із пращі, — і вдарив филисти́млянина в чоло́ його. І той камінь втявся йому в чоло́, — і він упав на обличчя своє на землю.

И҆ прострѐ даві́дъ рѹ́кѹ свою̀ въ тобо́лецъ, и҆ и҆з̾ѧ̀ и҆з̾ негѡ̀ ка́мень є҆ди́нъ, (и҆ вложѝ въ пра́щѹ,) и҆ ве́рже пра́щею, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника въ чело̀ є҆гѡ̀, и҆ ѹ҆нзѐ ка́мень под̾ шле́момъ є҆гѡ̀ въ чело̀ є҆гѡ̀, и҆ падѐ (голїа́ѳъ) на лицы̀ свое́мъ на зе́млю.

І отак переміг Давид филисти́млянина пра́щею та ка́менем, — і вдарив він филисти́млянина, та й убив його, а меча́ не було в Давидовій руці.

И҆ ѹ҆крѣпи́сѧ даві́дъ над̾ и҆ноплеме́нникомъ пра́щею и҆ ка́менемъ, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника, и҆ ѹ҆мертвѝ є҆го̀: ѻ҆рѹ́жїѧ же не бѣ̀ въ рѹцѣ̀ даві́довѣ.

І підбіг Давид, і став на филисти́млянина, і ви́хопив його меча́, і витяг його з його пі́хви, — та й убив його, і відтяв ним йому го́лову! І побачили филисти́мляни, що помер їх сила́ч, — і стали втікати!

И҆ течѐ ско́рѡ даві́дъ, и҆ ста̀ над̾ ни́мъ, и҆ взѧ̀ ме́чь є҆гѡ̀, и҆ и҆звлечѐ є҆го̀ ѿ нѣ́дръ є҆гѡ̀, и҆ ѹ҆мертвѝ є҆го̀, и҆ ѿсѣчѐ и҆́мъ главѹ̀ є҆гѡ̀. И҆ ви́дѣша и҆ноплемє́нницы, ѩ҆́кѡ ѹ҆́мре си́льный и҆́хъ, и҆ бѣжа́ша.

А люди Ізраїлеві та Юдині схопи́лися, і зняли́ крик, та й погнали филисти́млян аж доти, де йдеться до Ґа́ю, і аж до брами Екро́ну. І падали трупи филисти́млян по дорозі аж до Шаараїму, і аж до Ґату, і аж до Екрону.

И҆ воста́ша мѹ́жїе ї҆и҃лєвы и҆ ї҆ѹ҄дины и҆ воскли́кнѹша, и҆ погна́ша созадѝ и҆́хъ да́же до вхо́да ге́ѳова и҆ до вра́тъ а҆скалѡ́нскихъ: и҆ падо́ша ѹ҆ѧ́звленни (мно́зи) и҆ноплемє́нницы по пѹтѝ вра́тъ и҆ да́же до ге́ѳа и҆ а҆ккарѡ́на.

І верну́лися Ізраїлеві сини з пого́ні за филистимлянами, та й розграбува́ли їхні табо́ри.

И҆ возврати́шасѧ мѹ́жїе ї҆и҃лєвы гна́вшїи в̾слѣ́дъ и҆ноплемє́нникъ, и҆ потопта́ша полкѝ и҆́хъ.

А Давид узяв го́лову того филисти́млянина, і приніс її до Єрусалиму, а збро́ю його склав у своєму наме́ті.

И҆ взѧ̀ даві́дъ главѹ̀ и҆ноплеме́нника и҆ внесѐ ю҆̀ во ї҆ер҇ли́мъ, и҆ ѻ҆рѹ́жїе є҆гѡ̀ положѝ во хра́минѣ свое́й.

А як Саул побачив Давида, що вихо́див напроти филисти́млянина, то сказав до Авне́ра, провідника́ війська: „Чий син оцей хло́пець, Авне́ре?“ А Авне́р відказав: „Присягаю життям твоїм, о ца́рю, що не знаю!“

И҆ є҆гда̀ ви́дѣ саѹ́лъ даві́да и҆сходѧ́ща во срѣ́тенїе и҆ноплеме́нника, речѐ ко а҆вени́рѹ кнѧ́зю си́лы: чі́й є҆́сть сы́нъ ю҆́ноша се́й, а҆вени́ре; И҆ речѐ а҆вени́ръ: да живе́тъ дѹша̀ твоѧ̀, царю̀, ѩ҆́кѡ не вѣ́мъ.

І сказав цар: „Запитай, чий син цей юна́к?“

И҆ речѐ ца́рь: вопросѝ ѹ҆̀бо ты̀, чі́й є҆́сть сы́нъ ю҆́ноша се́й;

А коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то Авне́р узяв його й привів його перед Саула, а голова́ филисти́млянина — у руці його.

Е҆гда́ же возврати́сѧ даві́дъ по ѹ҆бїе́нїи и҆ноплеме́нника, взѧ̀ є҆го̀ а҆вени́ръ и҆ приведѐ є҆го̀ пред̾ саѹ́ла: глава́ же и҆ноплеме́ннича бѣ̀ въ рѹцѣ̀ є҆гѡ̀.

І сказав до нього Саул: „Чий ти син, хло́пче?“ А Давид відказав: „Я син раба твого віфлеємлянина Єссе́я“.

И҆ речѐ къ немѹ̀ саѹ́лъ: чі́й є҆сѝ сы́нъ, ю҆́ноше; И҆ речѐ даві́дъ: сы́нъ раба̀ твоегѡ̀ ї҆ессе́а ѿ виѳлее́ма.

« 16 глава 18 глава »