Матвія 8 глава

Євангелія від св. Матвія
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

Коли Ісус зійшов з гори, великий натовп сунув за Ним.

Сше́дшѹ же є҆мѹ̀ съ горы̀, в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хѹ наро́ди мно́зи.

Там був прокажений, який підійшов до Ісуса і, впавши долілиць перед Ним, змолився: «Господи, якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене».

И҆ сѐ, прокаже́нъ прише́дъ кла́нѧшесѧ є҆мѹ̀, глаго́лѧ: гд҇и, а҆́ще хо́щеши, мо́жеши мѧ̀ ѡ҆ч҇тити.

Тоді Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він очистився від хвороби.

И҆ просте́ръ рѹ́кѹ ї҆и҃съ, коснѹ́сѧ є҆мѹ̀, гл҃ѧ: хощѹ̀, ѡ҆чи́стисѧ. И҆ а҆́бїе ѡ҆чи́стисѧ є҆мѹ̀ прока́за.

Тоді Ісус наказав йому: «Дивися ж, нікому не кажи про це. Краще піди й покажися священику,[23] та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання».

И҆ гл҃а є҆мѹ̀ ї҆и҃съ: ви́ждь, ни комѹ́же повѣ́ждь: но ше́дъ покажи́сѧ ї҆ере́ови и҆ принесѝ да́ръ, є҆го́же повелѣ̀ (въ зако́нѣ) мѡѷсе́й, во свидѣ́телство и҆̀мъ.

5-6 Коли Ісус знов прийшов до Капернаума, до Нього підійшов римський сотник і, благаючи про допомогу, мовив: «Мій слуга лежить удома немічний, страждаючи від непосильного болю».

(За҄ 25.) Вше́дшѹ же є҆мѹ̀ въ капернаѹ́мъ, пристѹпѝ къ немѹ̀ со́тникъ, молѧ̀ є҆го̀

и҆ глаго́лѧ: гд҇и, ѻ҆́трокъ мо́й лежи́тъ въ домѹ̀ разсла́бленъ, лю́тѣ стражда̀.

Тоді Ісус пообіцяв йому: «Я прийду, щоб зцілити його».

И҆ гл҃а є҆мѹ̀ ї҆и҃съ: а҆́зъ прише́дъ и҆сцѣлю̀ є҆го̀.

У відповідь сотник сказав: «Господи! Я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі, але лише накажи, й слуга мій одужає.

И҆ ѿвѣща́въ со́тникъ, речѐ (є҆мѹ̀): гд҇и, нѣ́смь досто́инъ, да под̾ кро́въ мо́й вни́деши: но то́кмѡ рцы̀ сло́во, и҆ и҆сцѣлѣ́етъ ѻ҆́трокъ мо́й:

Я знаю це, бо я сам людина підвладна, та маю солдатів, підвладних мені. Коли я кажу одному з них: „Йди геть!” — то він іде. Кажу іншому: „Йди сюди!” — і він приходить. Скажу слузі своєму: „Зроби це!” — і він виконує».

и҆́бо а҆́зъ человѣ́къ є҆́смь под̾ вла́стїю, и҆мы́й под̾ собо́ю во́ины: и҆ глаго́лю семѹ̀: и҆дѝ, и҆ и҆́детъ: и҆ дрѹго́мѹ: прїидѝ, и҆ прихо́дитъ: и҆ рабѹ̀ моемѹ̀: сотворѝ сїѐ, и҆ сотвори́тъ.

Почувши це, Ісус був дуже враженний й сказав тим людям, котрі слідували за Ним: «Істинно кажу вам, такої великої віри Я ні в кого не зустрічав — навіть у людей Ізраїлю.

Слы́шавъ же ї҆и҃съ, ѹ҆диви́сѧ, и҆ речѐ грѧдѹ́щымъ по не́мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: ни во ї҆и҃ли толи́ки вѣ́ры ѡ҆брѣто́хъ.

Кажу вам більше того: багато хто прийдуть зі сходу та заходу й будуть їсти разом з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Божому.

Гл҃ю же ва́мъ, ѩ҆́кѡ мно́зи ѿ востѡ́къ и҆ за҄падъ прїи́дѹтъ и҆ возлѧ́гѹтъ со а҆враа́момъ и҆ ї҆саа́комъ и҆ ї҆а́кѡвомъ во цр҇твїи нб҇нѣмъ:

Справжні ж спадкоємці Царства будуть вигнані геть у темряву, де буде плач людський та скрегіт зубів від болю».

сы́нове же ца́рствїѧ и҆згна́ни бѹ́дѹтъ во тмѹ̀ кромѣ́шнюю: тѹ̀ бѹ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зѹбѡ́мъ.

По тому Ісус мовив до сотника: «Йди собі! Твій слуга одужає і станеться це так, як ти у те повірив». І слуга сотника відразу ж одужав.

И҆ речѐ ї҆и҃съ со́тникѹ: и҆дѝ, и҆ ѩ҆́коже вѣ́ровалъ є҆сѝ, бѹ́ди тебѣ̀. И҆ и҆сцѣлѣ̀ ѻ҆́трокъ є҆гѡ̀ въ то́й ча́съ.

Коли Ісус прийшов до хати Петра, то побачив його тещу, яка лежала в лихоманці.

(За҄ 26.) И҆ прише́дъ ї҆и҃съ въ до́мъ петро́въ, ви́дѣ те́щѹ є҆гѡ̀ лежа́щѹ и҆ ѻ҆гне́мъ жего́мѹ,

І торкнувся Він її руки, й лихоманка залишила жінку. Та підвелася й почала прислуговувати Йому.

и҆ прикоснѹ́сѧ рѹцѣ̀ є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆ста́ви ю҆̀ ѻ҆́гнь: и҆ воста̀ и҆ слѹжа́ше є҆мѹ̀.

16-17 Коли настав вечір, до Нього привели багатьох одержимих нечистим, й Ісус вигнав злих духів словом, та зцілив усіх хворих, щоб збулося сказане через пророка Ісаю: «Він забрав усі наші хвороби й поніс наші недуги».

По́здѣ же бы́вшѹ, приведо́ша къ немѹ̀ бѣ҄сны мнѡ́ги: и҆ и҆згна̀ дѹ́хи сло́вомъ и҆ всѧ҄ болѧ́щыѧ и҆сцѣлѝ:

да сбѹ́детсѧ рѣче́нное и҆са́їемъ про҇ро́комъ, глаго́лющимъ: то́й недѹ́ги на́шѧ прїѧ́тъ и҆ бѡлѣ́зни понесѐ.

Побачивши натовп, Ісус наказав Своїм учням переплисти на інший берег озера.

Ви́дѣвъ же ї҆и҃съ мнѡ́ги наро́ды ѡ҆́крестъ себє̀, повелѣ̀ (ѹ҆чн҃кѡ́мъ) и҆тѝ на ѡ҆́нъ по́лъ.

Тоді один із законників, підійшовши до Нього, мовив: «Учителю, я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов».

И҆ пристѹ́пль є҆ди́нъ кни́жникъ, речѐ є҆мѹ̀: ѹ҆чт҃лю, и҆дѹ̀ по тебѣ̀, а҆́може а҆́ще и҆́деши.

Ісус відповів на те: «Лисиці мають нори, а птахи небесні — гнізда, але Син Людський не має місця, де Він зможе відпочити».

Гл҃а є҆мѹ̀ ї҆и҃съ: ли́си ѩ҆́звины и҆́мѹтъ, и҆ пти҄цы небє́сныѧ гнѣ́зда: сн҃ъ же чл҃вѣ́ческїй не и҆́мать гдѣ̀ главы̀ подклони́ти.

Інший учень сказав Йому: «Господи, дозволь мені спершу піти та поховати мого батька».

Дрѹгі́й же ѿ ѹ҆чн҃къ є҆гѡ̀ речѐ є҆мѹ̀: гд҇и, повели́ ми пре́жде и҆тѝ и҆ погребстѝ ѻ҆тца̀ моего̀.

Однак Ісус відповів: «Йди за Мною, нехай мертві самі ховають своїх померлих».

Ї҆и҃съ же речѐ є҆мѹ̀: грѧдѝ по мнѣ̀ и҆ ѡ҆ста́ви ме́ртвыхъ погребстѝ своѧ҄ мертвецы̀.

Ісус сів у човен, а за Ним й усі Його учні.

(За҄ 27.) И҆ влѣ́зшѹ є҆мѹ̀ въ кора́бль, по не́мъ и҆до́ша ѹ҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.

Після того, як вони відпливли від берега, налетів штормовий вітер, та такий дужий, що хвилі почали заливати човен, але Ісус спав.

И҆ сѐ, трѹ́съ вели́къ бы́сть въ мо́ри, ѩ҆́коже кораблю̀ покрыва́тисѧ волна́ми: то́й же спа́ше.

Тоді учні розбудили Його й кажуть: «Господи! Порятуй нас, ми гинемо!»

И҆ прише́дше ѹ҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ возбѹди́ша є҆го̀, глаго́люще: гд҇и, сп҃си́ ны, погиба́емъ.

Ісус сказав їм: «Чого ви злякалися, маловіри?» Тоді Він встав і наказав вітру й хвилям вгамуватися, і на озері запала тиша.

И҆ гл҃а и҆̀мъ: что̀ страшли́ви є҆стѐ, маловѣ́ри; Тогда̀ воста́въ запретѝ вѣ́трѡмъ и҆ мо́рю, и҆ бы́сть тишина̀ ве́лїѧ.

Всі учні були здивовані й спитали: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»

Человѣ́цы же чѹди́шасѧ, глаго́люще: кто̀ є҆́сть се́й, ѩ҆́кѡ и҆ вѣ́три и҆ мо́ре послѹ́шаютъ є҆гѡ̀;

Коли Ісус переплив на протилежний берег озера до землі Ґадаринської,[24] двоє одержимих нечистими духами вийшли до Нього з-за гробниць. Вони були такі люті, що ніхто не наважувався ходити тією дорогою.

(За҄ 28.) И҆ прише́дшѹ є҆мѹ̀ на ѡ҆́нъ по́лъ, въ странѹ̀ гергеси́нскѹю, срѣто́ста є҆го̀ два̀ бѣ҄сна ѿ грѡ́бъ и҆сходѧ҄ща, лю҄та ѕѣлѡ̀, ѩ҆́кѡ не мощѝ никомѹ̀ минѹ́ти пѹте́мъ тѣ́мъ.

Вони кричали: «Що Тобі треба від нас, Сину Божий? Чи прийшов Ти сюди, щоб мучити нас іще до призначеного часу?»

И҆ сѐ, возопи́ста глагѡ́люща: что̀ на́ма и҆ тебѣ̀, ї҆и҃се сн҃е бж҃їй; прише́лъ є҆сѝ сѣ́мѡ пре́жде вре́мене мѹ́чити на́съ.

Неподалік паслося велике стадо свиней.

Бѧ́ше же дале́че ѿ нею̀ ста́до свині́й мно́го пасо́мо.

І демони почали благати Його: «Якщо Ти маєш намір вигнати нас із цих людей, то пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них».

Бѣ́си же молѧ́хѹ є҆го̀, глаго́люще: а҆́ще и҆зго́ниши ны̀, повелѝ на́мъ и҆тѝ въ ста́до свино́е.

Ісус їм відповів: «Ідіть!» Тож демони повиходили з людей і вселилися в свиней. Тоді все стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло.

И҆ речѐ и҆̀мъ: и҆ди́те. Ѻ҆ни́ же и҆зше́дше и҆до́ша въ ста́до свино́е: и҆ сѐ, (а҆́бїе) ѹ҆стреми́сѧ ста́до всѐ по бре́гѹ въ мо́ре, и҆ ѹ҆топо́ша въ вода́хъ.

Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях, а особливо про те, що сталося з біснуватими.

Пасѹ́щїи же бѣжа́ша, и҆ ше́дше во гра́дъ, возвѣсти́ша всѧ҄, и҆ ѡ҆ бѣсно́ю.

Тоді все місто, налякане, вийшло назустріч і, побачивши Ісуса, всі почали благати Його залишити їхню землю.

И҆ сѐ, ве́сь гра́дъ и҆зы́де въ срѣ́тенїе ї҆и҃сови: и҆ ви́дѣвше є҆го̀, моли́ша, ѩ҆́кѡ дабы̀ преше́лъ ѿ предѣ҄лъ и҆́хъ.

« 7 глава 9 глава »