Івана 21 глава

Євангелія від св. Івана
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Після цього з'явивсь Ісус знов Своїм учням над морем Тіверія́дським. А з'явився отак.

Посе́мъ ѩ҆ви́сѧ па́ки ї҆и҃съ ѹ҆чн҃кѡ́мъ (свои҄мъ, воста́въ ѿ ме́ртвыхъ,) на мо́ри тїверїа́дстѣмъ. ѩ҆ви́сѧ же си́це:

Укупі були Си́мон Петро, і Хома́, званий Близню́к, і Натанаїл, із Кани́ Галілейської, і оби́два сини Зеведе́єві, і двоє інших із учнів Його.

бѧ́хѹ вкѹ́пѣ сі́мѡнъ пе́тръ, и҆ ѳѡма̀ нарица́емый [близне́цъ], и҆ нафана́илъ, и҆́же (бѣ̀) ѿ ка́ны галїле́йскїѧ, и҆ сы҄на зеведе́ѡва, и҆ и҆́на ѿ ѹ҆чн҃къ є҆гѡ̀ два̀.

Говорить їм Си́мон Петро: „Піду риби влови́ти“. Вони кажуть до нього: „І ми піде́мо з тобою“. І пішли вони, і всіли до чо́вна. Та ночі тієї нічого вони не влови́ли.

Глаго́ла и҆̀мъ сі́мѡнъ пе́тръ: и҆дѹ̀ ры́бы лови́ти. Глаго́лаша є҆мѹ̀: и҆́демъ и҆ мы̀ съ тобо́ю. И҆зыдо́ша (же) и҆ всѣдо́ша а҆́бїе въ кора́бль, и҆ въ тѹ̀ но́щь не ѩ҆́ша ничесѡ́же.

А як ра́нок настав, то Ісус став над берегом, але учні не знали, що то́ був Ісус.

Ѹ҆́трѹ же бы́вшѹ, ста̀ ї҆и҃съ при бре́зѣ: не позна́ша же ѹ҆чн҃цы̀, ѩ҆́кѡ ї҆и҃съ є҆́сть.

Ісус тоді каже до них: „Чи не маєте, діти, якоїсь поживи?“ — „Ні“, вони відказали.

Гл҃а же и҆̀мъ ї҆и҃съ: дѣ́ти, є҆да̀ что̀ снѣ́дно и҆́мате; Ѿвѣща́ша є҆мѹ̀: нѝ.

А Він їм сказав: „Закиньте не́вода право́руч від чо́вна, то й зна́йдете!“ Вони кинули, — і вже не могли його витягнути із-за бе́злічі риби.

Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: вве́рзите мре́жѹ ѡ҆ деснѹ́ю странѹ̀ кораблѧ̀ и҆ ѡ҆брѧ́щете. Вверго́ша же, и҆ ктомѹ̀ не можа́хѹ привлещѝ є҆ѧ̀ ѿ мно́жества ры́бъ.

Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: „Це ж Госпо́дь!“ А Си́мон Петро, як зачув, що Господь то, накинув на себе оде́жину, — бо він був наги́й, — та й кинувся в море.

Глаго́ла же ѹ҆чн҃къ то́й, є҆го́же люблѧ́ше ї҆и҃съ, петро́ви: гд҇ь є҆́сть. Сі́мѡнъ же пе́тръ слы́шавъ, ѩ҆́кѡ гд҇ь є҆́сть, є҆пендѵ́томъ препоѧ́сасѧ, бѣ́ бо на́гъ, и҆ вве́ржесѧ въ мо́ре:

Інші ж учні, що були недалеко від берега — якихось ліктів з двісті — припливли чо́вником, тягнучи не́вода з рибою.

а҆ дрѹзі́и ѹ҆чн҃цы̀ кораблеце́мъ прїидо́ша, не бѣ́ша бо дале́че ѿ землѝ, но ѩ҆́кѡ двѣ̀ стѣ̀ лакте́й, влекѹ́ще мре́жѹ ры́бъ.

А коли вони вийшли на землю, то бачать розло́жений жар, а на нім рибу й хліб.

Є҆гда̀ ѹ҆̀бо и҆злѣзо́ша на зе́млю, ви́дѣша ѻ҆́гнь лежа́щь, и҆ ры́бѹ на не́мъ лежа́щѹ и҆ хлѣ́бъ.

Ісус каже до них: „Принесіть тієї риби, що оце ви влови́ли!“

(И҆) гл҃а и҆̀мъ ї҆и҃съ: принеси́те ѿ ры́бъ, ѩ҆́же ѩ҆́сте нн҃ѣ.

Пішов Си́мон Петро та й на землю ви́тягнув не́вода, повного риби великої, — сто п'ятдесят три. І хоч стільки було її, — не продерся проте не́від.

Влѣ́зъ (же) сі́мѡнъ пе́тръ, и҆звлечѐ мре́жѹ на зе́млю, по́лнѹ вели́кихъ ры́бъ сто̀ (и҆) пѧтьдесѧ́тъ (и҆) трѝ: и҆ толи́кѡ сѹ́щымъ, не прото́ржесѧ мре́жа.

Ісус каже до учнів: „Ідіть, сні́дайте!“ А з учнів ніхто не нава́жився спитати Його: „Хто Ти такий?“ Бо знали вони, що Госпо́дь то.

Гл҃а и҆̀мъ ї҆и҃съ: прїиди́те, ѡ҆бѣ́дѹйте. Ни є҆ди́нъ же смѣ́ѧше ѿ ѹ҆чн҃къ и҆стѧза́ти є҆го̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ; вѣ́дѧще, ѩ҆́кѡ гд҇ь є҆́сть.

Тож підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу.

Прїи́де же ї҆и҃съ, и҆ прїѧ́тъ хлѣ́бъ, и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ ры́бѹ та́кожде.

Це вже втретє з'явився Ісус Своїм учням, як із мертвих воскре́с.

Сѐ ѹ҆жѐ тре́тїе ѩ҆ви́сѧ ї҆и҃съ ѹ҆чн҃кѡ́мъ свои҄мъ, воста́въ ѿ ме́ртвыхъ.

Як вони вже посні́дали, то Ісус промовляє до Си́мона Петра: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти лю́биш мене́ бі́льше цих?“ Той каже Йому́: „Так, Го́споди, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ягнята Мої!“

(За҄ 67.) Є҆гда́ же ѡ҆бѣ́доваше, гл҃а сі́мѡнѹ петрѹ̀ ї҆и҃съ: сі́мѡне ї҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀ па́че си́хъ; Глаго́ла є҆мѹ̀: є҆́й, гд҇и, ты̀ вѣ́си, ѩ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мѹ̀: пасѝ а҆́гнцы моѧ҄.

І говорить йому Він удруге: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи ти любиш Мене?“ Той каже Йому: „Так, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє йому: „Паси ві́вці Мої!“

Гл҃а є҆мѹ̀ па́ки второ́е: сі́мѡне ї҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀; Глаго́ла є҆мѹ̀: є҆́й, гд҇и, ты̀ вѣ́си, ѩ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мѹ̀: пасѝ ѻ҆́вцы моѧ҄.

Утретє Він каже йому́: „Си́моне, сину Йо́нин, — чи кохаєш Мене?“ Засмутився Петро, що спитав його втретє: „Чи кохаєш Мене?“ І він каже Йому: „Ти все ві́даєш, Господи, — ві́даєш Ти, що кохаю Тебе!“ Промовляє до нього Ісус: „Паси вівці Мої!

Гл҃а є҆мѹ̀ тре́тїе: сі́мѡне ї҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀; Ѡ҆скорбѣ́ (же) пе́тръ, ѩ҆́кѡ речѐ є҆мѹ̀ тре́тїе: лю́биши ли мѧ̀; и҆ глаго́ла є҆мѹ̀: гд҇и, ты̀ всѧ҄ вѣ́си: ты̀ вѣ́си, ѩ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мѹ̀ ї҆и҃съ: пасѝ ѻ҆́вцы моѧ҄.

Поправді, поправді кажу́ Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підпері́зувався, і ходив, куди́ ти бажав. А коли постарі́єш, — свої руки простя́гнеш, і інший тебе підпере́же, і поведе́, куди не захочеш“.

А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: є҆гда̀ бы́лъ є҆сѝ ю҆́нъ, поѧ́салсѧ є҆сѝ са́мъ, и҆ ходи́лъ є҆сѝ, а҆́може хотѣ́лъ є҆сѝ: є҆гда́ же состарѣ́ешисѧ, воздѣ́жеши рѹ́цѣ твоѝ, и҆ и҆́нъ тѧ̀ поѧ́шетъ, и҆ веде́тъ, а҆́може не хо́щеши.

А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога просла́вить. Сказавши таке, Він говорить йому: „Іди за Мною!“

Сїе́ же речѐ, назна́менѹѧ, ко́ею сме́ртїю просла́витъ бг҃а. И҆ сїѧ҄ ре́къ, гл҃а є҆мѹ̀: и҆дѝ по мнѣ̀.

Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома́ йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до ло́ня Йому був схилився й спитав: „Хто, Господи, видасть Тебе?“

Ѡ҆бра́щьсѧ же пе́тръ ви́дѣ ѹ҆чн҃ка̀, є҆го́же люблѧ́ше ї҆и҃съ, в̾слѣ́дъ и҆дѹ́ща, и҆́же и҆ возлежѐ на ве́чери на пе́рси є҆гѡ̀ и҆ речѐ: гд҇и, кто̀ є҆́сть предаѧ́й тѧ̀;

Петро, як побачив того, говорить Ісусові: „Господи, — цей же що?“

Сего̀ ви́дѣвъ пе́тръ, глаго́ла ї҆и҃сови: гд҇и, се́й же что̀;

Промовляє до нього Ісус: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі? Ти йди за Мною!“

Гл҃а є҆мѹ̀ ї҆и҃съ: а҆́ще хощѹ̀, да то́й пребыва́етъ, до́ндеже прїидѹ̀, что̀ къ тебѣ̀; ты̀ по мнѣ̀ грѧдѝ.

І це слово розне́слось було́ між брата́ми, що той учень не вмре. Проте́ Ісус не сказав йому, що не вмре, а: „Якщо Я схотів, щоб він позоста́вся, аж поки прийду́, — що до то́го тобі?“

И҆зы́де же сло́во сѐ въ бра́тїю, ѩ҆́кѡ ѹ҆чн҃къ то́й не ѹ҆́мретъ. И҆ не речѐ є҆мѹ̀ ї҆и҃съ, ѩ҆́кѡ не ѹ҆́мретъ, но: а҆́ще хощѹ̀ томѹ̀ пребыва́ти, до́ндеже прїидѹ̀, что̀ къ тебѣ̀;

Це той учень, що сві́дчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідо́цтво його!

Се́й є҆́сть ѹ҆чн҃къ свидѣ́телствѹѧй ѡ҆ си́хъ, и҆́же и҆ написа̀ сїѧ҄: и҆ вѣ́мъ, ѩ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство є҆гѡ̀.

Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але ду́маю, що коли б написати про все те зокре́ма про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амі́нь.

Сѹ́ть же и҆ и҆́на мнѡ́га, ѩ҆̀же сотворѝ ї҆и҃съ, ѩ҆̀же а҆́ще бы по є҆ди́номѹ пи҄сана бы́ша, ни самомѹ̀ мню̀ (всемѹ̀) мі́рѹ вмѣсти́ти пи́шемыхъ кни́гъ. А҆ми́нь.

« 20 глава 1 глава »